«Ми їхали фактично в нікуди»: історія харків'янки, яка не здалася

За тиждень до великої війни харків’янка Марія Бахтігозіна зібрала дітям «тривожні» рюкзаки. Після початку вторгнення родина ховалася в метро, а згодом опинилася у Німеччині без плану на майбутнє. Як жінка пережила евакуацію, півтора року шукала роботу, вивчала програмування та що найбільше вразило її за кордоном — у нашій історії.

Харків'янка Марія Бахтігозіна - соціолог за фахом, також працювала прессекратарем. За тиждень до війни вона зібрала двом 10-річним синам рюкзаки та планувала відправити їх у безпечніше місце, а сама залишитися у Харкові.

На початку вторгнення родина ховалася у метро. Жінка зізнається, що постійно відчувала небезпеку.

«Мені було страшно 24 години на добу».

На п'ятий день Марія разом із дітьми та старенькою собакою переїхала до Мерефи, однак після обстрілів родина вирушила далі — через Полтаву та Львів, зрештою Марія з дітьми опинилася у німецькому Дрездені.

«Ми їхали фактично в нікуди. Просто знайшлася жінка, яка погодилася прийняти родину з дітьми і собакою».

Лише влітку 2022 року жінка усвідомила, що війна затягнеться надовго.

«Я зрозуміла, як важко моїм дітям»: 

Коли стало зрозуміло, що швидкого повернення не буде, Марія почала облаштовувати життя в Німеччині та шукати школу для дітей. За словами жінки, родині дуже пощастило з людьми, які допомогли швидко знайти навчальний заклад.

«Я не знаю, що б робила сама. Одна зі знайомих написала листи в кілька шкіл, і моїх дітей погодилися взяти».

Хлопці потрапили у повністю німецькомовне середовище, а Марія швидко зрозуміла, що адаптація дається їм непросто.

«Я думала, що дітям це дається легко, але для моїх синів це був справжній шок».

Попри труднощі, Марія вирішила залишити синів у німецькій школі.

«Іншого виходу просто не було».

Сама Марія пішла на курси, щоби отримати дозвіл на перебування. Але і в Марії, і в багатьох її сокурсниць були побоювання щодо роботи, на яку їх направить біржа праці. Марії легко давалася німецька, але для її професії потрібні глибокі знання мови.

“Взагалі немає шансів. Я не вивчу цю німецьку до рівня людини, яка говорить німецькою вільно. Ну ніколи. Це постійно бути в ситуації, що ти просто не розумієш нікого і нічого”.

«Півтора року шукала роботу»: як харків'янка будувала нове життя в Німеччині

У центрі зайнятості їй запропонували пройти професійне консультування, після чого жінка почала надсилати резюме на різні вакансії. Зрештою Марія отримала контракт на роботу в одному з приватних університетів, в психологічному проєкті, займаючись обробкою інформації.

«Якимось абсолютно дивом мене взяли на роботу. І я дуже щаслива, що пропрацювала там десять місяців», — каже жінка.

Втім, нова робота принесла несподіваний виклик. Виявилося, що для виконання завдань потрібно освоїти основи програмування.

«Я гуманітарій, точно не програміст. У мене була справжня паніка. Накупила книжок, записалася на курси й вивчила все до того рівня, який був необхідний для роботи», — згадує Марія.

Після завершення контракту їй знову доводиться шукати нову роботу.

«Я знову опинилася в ситуації, коли не розумію, що саме шукати», — зізнається харків'янка.

Окрім цього, вже третій рік Марія проводить екскурсії українською мовою в музеї пам'яті жертв політичних репресій Штазі. Екскурсії відбуваються лише за потреби, тому це не є основною роботою. 

«Тут ти не пропадеш»: що найбільше вразило харків'янку в Німеччині

Найбільше за роки життя в Німеччині харків'янку вразила система соціальної підтримки. За словами Марії, навіть після завершення робочого контракту вона не боїться залишитися без засобів до існування.

«Я знаю, що якщо зараз не знайду роботу, то не опинюся під мостом. Можу звернутися до джоб-центру, мене поставлять на облік і виплачуватимуть соціальну допомогу. Головне, що в тебе не болить голова через те, чим годувати дітей. Тут ти не пропадеш і не опинишся на вулиці», — розповідає жінка.

Разом з тим харків'янка розраховує на свої сили, прагне самостійно забезпечувати себе і дітей, щоби не залежати від соціальної допомоги. 

«Мені не подобається те, що, наприклад, в Харкові безкоштовне метро. Я розумію, що безкоштовного нічого немає. Усі соціальні виплати — це гроші платників податків. Я готова сама платити великі податки, бо розумію, на що вони йдуть», — говорить Марія.

Поки Марія шукає роботу, вона волонтерить в одній з місцевих організацій, що допомагає українцям з культурною інтеграцією.

Нгадаємо, наші за кордоном: історія харків’янки, яка закохалась у Швецію