«Якщо сваряться Україна і Польща, виграє москва»: історик — про УПА, новий конфлікт між країнами і ставлення до цього харків'ян

Польсько-українські відносини зазнають нової хвилі загострення. 19 червня президент Республіки Польща Кароль Навроцький оголосив про рішення позбавити президента України Володимира Зеленського Ордена Білого Орла, мотивувавши це розбіжностями щодо історичної пам'яті та ставлення до Української повстанської армії (УПА).

Це стало відповіддю на рішення Зеленського про присвоєння Окремому центру спеціальних операцій "Північ" Сил спеціальних операцій ЗСУ почесного найменування на честь Героїв УПА.

Нове загострення у відносинах між Україною та Польщею через історичні питання вигідне насамперед Росії. Чому поляки та українці по-різному сприймають УПА, чи може суперечка вплинути на підтримку України та як до цього ставляться харків'яни — розповів історик Владислав Яценко, науковий співробітник ІУАД ім. М. С. Грушевського, засновник історичного канала в ютуб "IB\HW"

"Для українців УПА — це насамперед символ боротьби за незалежність"

Чому стався новий виток конфлікту? Невже причиною могла стати лише почесна назва спецпідрозділу? 

Насправді справа не лише в самому перейменуванні. Для Польщі УПА має переважно негативний образ. По-перше, нинішній президент Кароль Навроцький є істориком і певний час очолював Інститут національної пам'яті Польщі, який проводив відповідну політику. По-друге, критика УПА та негативне ставлення до українського визвольного руху є одним із важливих елементів риторики польських правих сил.

Кароль Навроцький прийшов до влади на хвилі посилення правих настроїв, а антиукраїнські тенденції в історичних питаннях є складовою політики правих партій. Причому значну роль тут може відігравати не лише «Право і справедливість», а й «Конфедерація», яка займає відверто антиукраїнську позицію і навіть виступає за зближення з Росією.

Варто розуміти, що присвоєння почесних найменувань військовим частинам — це складна процедура. Це не одноосібне рішення президента. Можливо, ініціатива виходила від самої бригади. Я знаю випадки, коли військові підрозділи самі виступали з подібними пропозиціями. Але остаточне рішення проходить через низку погоджень, включаючи затвердження символіки, нарукавних знаків і роботу спеціальних комісій.

Як так сталося, що можливу реакцію Польщі не врахували, для мене залишається незрозумілим. Люди, які готували документи та подавали їх на підпис, мали б врахувати наслідки.

Треба розуміти, що для українців УПА — це насамперед символ боротьби за незалежність та опору російському імперіалізму. Для поляків же УПА асоціюється насамперед із Волинською трагедією, яку вони називають Волинським геноцидом.

Не вперше історичні питання стають джерелом напруженості між Україною та Польщею. Я добре пам'ятаю 2013 рік, коли тодішній міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський закликав польських депутатів бути обережними в питаннях, пов'язаних із Волинською трагедією, щоб не зашкодити євроінтеграційним прагненням України.

Він тоді попереджав, що будь-який конфлікт між Україною та Польщею буде вигідний насамперед Москві. Для українців тема УПА має один зміст, а для поляків — зовсім інший. В Україні, коли говорять про УПА, майже ніхто не думає про польський фактор. Натомість у Польщі ця тема традиційно пов'язується з подіями на Волині.

Крім того, слід пам'ятати, що в польській історичній традиції ще з міжвоєнного періоду існувало уявлення про двох головних історичних супротивників — німців і українців. Це теж накладає відбиток на сучасне сприйняття.

Наскільки сильно на історичні суперечки впливає внутрішня політика Польщі?

Дуже сильно. Щоразу під час виборів праві сили активно апелюють до історичних тем. Ми це бачимо вже не перший рік. Тому нинішня ситуація є для нас дуже неприємним збігом обставин, адже вона розгортається в умовах повномасштабної війни.

"Україні потрібно відстоювати свою позицію, але робити це виважено"

Як Україні слід реагувати на подібні суперечки?

Україна має послідовно відстоювати власне бачення історії. Але для цього необхідно розвивати власну історичну науку та політику пам'яті.

Водночас потрібно враховувати певні нюанси. Ми не живемо у вакуумі. Польща була і залишається нашим важливим партнером. Потрібно пам'ятати, що допомога Україні надходила не лише від польської влади, а й від самих поляків. Згадайте хоча б масштабні громадські ініціативи із забезпечення українців генераторами під час блекаутів.

Історичні конфлікти Польща має не лише з Україною. Наприклад, існують суперечки з Литвою щодо оцінки дій Армії Крайової у Віленському краї. Тобто подібні дискусії не є чимось унікальним. Інша річ, що зараз вони накладаються на війну, що робить ситуацію особливо чутливою.

Україні потрібно відстоювати свою позицію, але робити це виважено. Потрібно бути послідовними, але водночас розуміти контекст і враховувати реалії. Історичні дискусії мають вирішуватися передусім у науковій площині, а не ставати інструментом політичної боротьби.

Навроцький позбавив Зеленського найвищої нагороди Польщі - Ордена Білого Орла

Чи може нинішній історичний конфлікт між Україною та Польщею мати серйозні наслідки?

Очевидно, що нічого позитивного це не принесе, зокрема й для польської сторони. Ми живемо в умовах війни, і подібні суперечки лише ускладнюють ситуацію.

Нещодавно під дописом Віталія Портникова, який аналізував сучасні польсько-українські суперечності, з'явився коментар Лукаша Адамського, директора Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського. Він, висловлюючи своє обурення, фактично зазначив, що існування Польщі сьогодні не пов'язане з існуванням України.

Я не думаю, що ця позиція відображає погляди всієї Польщі або всіх політичних сил. Але такі настрої є. Вони існували й раніше, просто зараз їхні носії стали набагато голоснішими.

Наскільки до цих конфліктів може бути причетна Росія?

Москва точно не сидітиме осторонь і не чекатиме, чим усе завершиться. Навпаки, вона завжди намагалася «підливати олії у вогонь». Ще з радянських часів Росія постійно намагалася грати то на Волинській темі, то на інших історичних питаннях. Для неї використання історії як інструменту розбрату є цілком природною тактикою. Кремль зацікавлений у посиленні суперечностей. Ми вже бачили це неодноразово. Історичні конфлікти між Україною та Польщею вигідні передусім Москві.

Я добре пам'ятаю фільм Єжи Гоффмана «Вогнем і мечем». Наприкінці стрічки режисер нагадував, що після знищення Запорозької Січі Російська імперія ліквідувала Кримське ханство, а згодом взяла участь у поділах Речі Посполитої. Фактично йдеться про спільного історичного противника.

Україна та Польща мають діяти разом. Якщо кожен буде сподіватися, що проблема його не зачепить, то наслідки можуть бути дуже серйозними. Історія вже неодноразово це демонструвала. Тому потрібно діяти обережно та шукати шляхи до порозуміння.

"Для більшості харків'ян польсько-українські історичні суперечки далекі від повсякденного життя"

Якщо говорити про Харків, чи можуть нинішні суперечки між Україною та Польщею якось вплинути на харків'ян?

Не думаю, що це матиме серйозний вплив. Мені здається, що люди й надалі розраховуватимуть на підтримку Польщі, і ця підтримка буде надходити. Потрібно розуміти, що це не єдиний складний момент у наших відносинах. Наприклад, новообраний президент Польщі Кароль Навроцький поки що не відвідував Україну і робив заяви про те, що спочатку український президент має приїхати до Польщі, а також порушував питання історичних суперечок.

У Харкові молодь позує на фоні мурала із зображенням полковника УНР, засновника ОУН Євгена Коновальця

А як, на вашу думку, харків'яни загалом ставляться до поляків? Чи ця тема для них не є актуальною?

Якщо говорити про мої особисті спостереження, то я не чув, щоб ця тема викликала якесь особливе обговорення. Нещодавно, як викладач, я поцікавився у студентів, чи знають вони про події Волинської трагедії. У групі було п'ятеро людей. Двоє чули про ці події, але навіть не могли пояснити, що саме тоді сталося, окрім того, що загинули люди. Тобто для більшості харків'ян польсько-українські історичні суперечки далекі від повсякденного життя. Особливо зараз, коли польське консульство в Харкові не працює, а різними програмами співпраці користується відносно невелика кількість людей.

Я навіть не можу сказати, з чим саме асоціюється Польща у більшості харків'ян. Але знаю інше: чимало людей з Харкова через війну виїхали до Польщі, багато хто там облаштувався і не повернувся. Я неодноразово чув історії про те, що люди знайшли роботу, адаптувалися і вирішили залишитися.

Але це вже не про історичну пам'ять чи політику. Це життєві історії людей, які намагаються влаштувати своє життя в умовах війни. 

Тобто у побутовому вимірі жодного негативу щодо Польщі ви не помічаєте?

Ні, я такого не чув. Навпаки, можу сказати, що польська культура присутня. Наприклад, книги Анджея Сапковського та серія «Відьмак» залишаються серед лідерів продажів у книгарнях.

Що ж до політики, то я навіть не впевнений, що багато харків'ян зможуть одразу назвати ім'я чинного президента Польщі. Тому, на мою думку, для більшості містян ці питання не є першочерговими.

Що, на вашу думку, потрібно робити Україні, щоб уникати подібних конфліктів у майбутньому?

Передусім розвивати власну гуманітарну науку. У нас як не було сильної полоністики, так фактично й немає. Я не знаю жодного потужного наукового центру, який би системно займався польськими студіями. А це викликає занепокоєння.

Після 2014 року ми раптом відкрили для себе, що Росія зовсім не така, якою ми її уявляли. У 2022 році багато хто був шокований реакціями своїх знайомих і родичів із Росії. Щоб подібних несподіванок не виникало, потрібно інвестувати в освіту, науку та підготовку фахівців. Не можна розвивати лише технічні чи економічні напрямки й водночас нехтувати гуманітарними науками.

Потрібні фахівці з історії Польщі, Литви, Румунії, Угорщини та інших сусідніх держав. Потрібно знати, як вони бачать минуле, що для них є чутливими темами і як це впливає на сучасну політику. Якби в нас існували потужні наукові школи, серйозна полоністика, достатня кількість експертів, багато речей можна було б прорахувати наперед. Тоді можна було б уникнути зайвих конфліктів або хоча б мінімізувати їхні наслідки.

Потрібно вивчати і ворога, і сусіда. Тоді можна буде уникати ситуацій, коли, ухвалюючи рішення для себе, ми мимоволі зачіпаємо чутливі питання інших країн. Багатьох проблем можна було б уникнути завдяки кращому розумінню історичного та політичного контексту. 

До президентства Петра Порошенка Україна майже не відповідала на негативні історичні оцінки з боку Польщі. Це теж було ненормально. Ми взагалі мало реагували на подібні процеси, хоча історична політика давно стала важливим інструментом міжнародних відносин. Держава має відстоювати власний погляд на історію та реагувати на подібні речі.

Історична політика давно стала інструментом міжнародних відносин, і її не можна ігнорувати. Ми надто довго ставилися до цього як до другорядної теми. Але історія впливає на політику, а політика — на безпеку держави.

У конфлікті між Польщею та Україною виграє москва

"Коли Україна і Польща конфліктують, від цього виграє насамперед москва"

Але ж кожна держава має право на власну історичну пам'ять.

Звичайно. І Україна також має таке право. Проте потрібно пам'ятати, що ми живемо не в ізоляції. Наші рішення можуть викликати реакцію сусідів, так само як їхні рішення викликають реакцію в Україні. Тому тут важливо поєднувати принциповість із розумінням контексту. Але в жодному разі не слід відмовлятися від власної позиції. Йдеться не про відмову від власного бачення історії, а про необхідність вести діалог і намагатися не створювати додаткових приводів для конфліктів.

Зрештою, у нас із Польщею значно більше спільних інтересів, ніж суперечностей. І головний із них — російська загроза. Історія вже неодноразово показувала, що коли Україна і Польща діють окремо або конфліктують між собою, від цього виграє насамперед москва. Тому, попри всі складні питання минулого, нам доведеться шукати шляхи до порозуміння. Бо безпекові виклики, з якими стикаються наші держави, нікуди не зникнуть.

Я переконаний, що історичні суперечки не повинні руйнувати стратегічне партнерство. Історія завжди буде предметом дискусій. Але ці дискусії мають залишатися в науковій площині й не перетворюватися на інструмент політичного протистояння. У сучасних умовах це питання не лише історії, а й спільної безпеки.