Вадим Задунайський: Козацтво становило 1/3 населення Слобожанщини, але його роль у житті регіону була визначальною

Історія козацтва Слобожанщини дуже тісно повʼязано з історією Харківщини, але для пересічного українця вона завжди була в тіні більш відомого Запорозького козацтва. Але ж для багатьох мешканців Харківщині історія слобідських козаків не тільки цікавий епізод в житті рідного краю, але і частина історії їхніх славних прадідів - нащадками яких до цього часу залишається багато мешканців Харкова та області

Відповісти на питання про традиції та славетну історію Слобідського козацтва 057 попросило професора Українського католицького університету, доктора історичних наук, дослідника історії козацтва  Вадима Задунайського.

- Слобожанські козаки менш відомі, ніж їх славні побратими запорожці, але вони також зіграли важливу роль в історії України. Велика їх роль у формуванні української ідентичності Харківщини. Як зʼявилися слобожанські козаки на Харківщині?

- Наголошу на тому, що українська козацька держава, створена під булавою Богдана Хмельницького, називалася Військом Запорозьким. Тож термін «запорожець» міг застосовуватися не тільки січовими козаками, але й городовими/гетьманськими, які й утворили Слобідські полки.

Перше масове, але короткочасне оселення українських козаків на теренах сучасної Харківщини (ключовий регіон Слобожанщини) відбулося в 1638 р., після поразки у війні проти Речі Посполитої. Тоді багато козаків під проводом Гетьмана нереєстрового козацтва Якова Остряниці (обраний у Запорізькій Січі) оселилося в районі м. Чугуєва, але після загибелі свого очільника в 1641 р. повернулися на Наддніпрянщину.

Безперервне заселення регіону починається за часів Національно-визвольної війни українського народу/Української національної революції середини XVII ст. В 1651 р. козаки зазнають невдач (поразка під Берестечком та тимчасове захоплення Києва польсько-литовськими військами), що призвело до підписання Білоцерківської угоди. Внаслідок цього частину Правобережжя та Лівобережжя Дніпра знову взяла під контроль польсько-шляхетська адміністрація і розпочала відновлення старих порядків та скорочення козацького реєстру. Тож незадоволені місцеві козаки почали переселятися на Слобожанщину. З кінця 1650-х на Гетьманщині почалася доба Руїни (постійні війни проти зовнішніх ворогів і чвари в середині держави), що призвела до спустошення її території (особливо Правобережної України). Тому до початку 1680-х рр. ще більше козаків заради урятування родин та збереження свого козацького статусу переселяється на терени Слобожанщини. Йдеться про території сучасної Харківської, Сумської, частини Донецької і Луганської областей України, а також суміжні території Білгородщини і Вороніжчини РФ. Ці землі були складовою колишнього «Дикого поля», яке у попередні століття спустошили невпинні татарські походи (саме тут проходили 3 основні шляхи на Московщину: Муравський, Ізюмський та Кальміуський). Частина згаданих територій на 16 ст. формально увійшла до Московського царства, але осілого населення тут було обмаль. Тож царат всіляко заохочував українців до переселень, надаючи їм багато пільг і вольностей / свобід (звідси і назва поселень «слобода»).

Щодо козаків, то вони отримували для поселення землю (відповідні грамоти надавалися цілим полкам) і були зобов’язані нести військово-охоронну службу, а за це зберегли низку традиційних вольностей і привілеїв козацьких. Тому на Слобожанщині було поширено звичний спосіб життя українських козаків, зокрема й основи військової демократії. Значною мірою цьому посприяло переселення крупних загонів. Прикладом є переселення Чернігівського полку на чолі з полковником Іваном Зіньківським в 1651-1652 рр. – утворено Острогозький козацький полк на найсхіднішій частині Слобожанщини (під м. Вороніж). Щодо Харківщини, то перші козаки-переселенці тут з’являються на початку 1650-х рр. (виникають поселення в межах сучасного Харкова, 3мiїва, Хopoшевo, Печеніг тощо) і засновують один з найбільших Слобідських полків – Харківський. Приплив поселенців за доби Руїни невпинно зростав, а тому виникали нові поселення та військово-адміністративні одиниці. Деякий час тут існував Балаклійський полк на чолі з Яковом Чернігівцем, а в 1685 р. завдяки харківському полковнику Григорію Донцю було створено Ізюмський полк. 

- Скільки було слобожанських полків, де вони розташувались? Чим відрізнявся полковий устрій слобідських козаків та козаків на Гетьманщині?

- Загалом утворилося 5 основних Слобідських козацьких полків: Харківський, Ізюмський, Сумський, Ахтирський та Острогозький. Їх території переважно перебувають у складі сучасної України (Харківська і Сумська та частина Луганської і Донецької областей), але низка козацьких земель опинилася за кордоном. Особливо це стосується Острогозького полку, територія якого перебуває переважно у Воронізькій області РФ.

Устрій Слобідських козацьких полків (поділ на полки і сотні; рівень, структура й найменування козацької старшини; клейноди; принципи військової демократії тощо) був подібним до полків Гетьманщини/Війська Запорозького, що встановився за часів Богдана Хмельницького. Серед відмінностей відзначу їх існування поза єдиним Військом Запорозьким/Гетьманщиною і відсутність можливості з’єднатися в окрему військово-адміністративну одиницю. Кожен полк безпосередньо підпорядковувався московським воєводам та іншим адміністративним установам, що суттєво обмежувало автономію Слобожанщини.

 Мапа розміщення кощацьких полків Сложонщини, автор: Riwnodennyk, Вікіпедія

До того ж, полковників і вищу полкову старшину часто обирали пожиттєво, а рядове козацтво поступово втрачало можливість брати участь у виборах. Царат від початку затверджував полковників на посадах, а згодом почав їх призначати. У свою чергу полковники теж поступово стали призначати нижчу старшину та дедалі більше ігнорували інтереси козаків. Згадані тенденції сприяли поширенню зловживань та корупції і підривали підвалини військово-козацької автономії у регіоні, чим невпинно користувалася Московія. На теренах полків і в полкових містах (за виключенням Ізюма) відразу перебували царські адміністратори, які обмежували козацьке самоврядування й контролювали його. Бойове застосування слобідських полків на відміну від гетьманських, тим більше січових, відбувалося без комплексної співпраці в межах козацького угрупування і більше контролювалося московським військовим проводом.

- В яких війнах та битвах проявили собі слобожанські козаки та їх отамани?

- В першу чергу відзначу легендарного Івана Сірка, який був не тільки найавторитетнішим Кошовим Отаманом Запорозької Січі, але й кілька років харківським полковником (втратив посаду через участь у повстанні проти Московії). До речі, він в 1654 і 1659 рр. виступав проти угоди з Московським царством. Іван Сірко брав участь в усіх основних битвах українського козацтва від кінця 1620-х – до 1680 р. На посаді командувача не програв жодного бою з майже 60.

Щодо слобідських полків, то вони в першу чергу боронили свої поселення від татарських нападів. Особливо важкими були навали в 1680 і 1691 рр., коли ординці знищили десятки слобід і хуторів. Тоді ворог захопив у неволю тисячі осіб й викрав десятки тисяч голів худоби. Проте козаки вистояли й оборонили більшість міст і містечок та врятували від смерті і неволі більшість слобожан.

Прапор Харківського полка

Змушені були слобідські козаки брати участь і в усіх війнах Московського царства та Російської імперії, зокрема обороні Чигирина 1676-1677 рр., Азовських походах 1695-1696 рр., північній/російсько-шведській війні 1700-1721 рр., російсько-турецькій війні 1735-1739 рр., семирічній війні 1756-1763 рр. Дуже обтяжливою була участь козаків у будівництві оборонних ліній, а особливо каналів у Петербурзі (1719-1723 рр.).

До речі, слобідські козаки хоча й не виступали проти московитів так часто як січовики та гетьманці, але теж виявили свою нехіть до царату. Багато козаків, зокрема і полковник харківський Іван Сірко, підтримали антимосковське повстання Гетьмана Івана Брюховецького в 1667 р. Слобідські козаки в 1670-1671 рр. долучилися і до донських козаків-повстанців, яких очолив Степан Разін. Особливо відзначився острогозький полковник Іван Зіньківський, якого разом з дружиною після придушення повстання було страчено.

- Який приблизно відсоток становило козацтво у населенні Харківщини та Слобожанщини, який був вплив козацтва на розвиток регіону?

Козацтво в силу низки обставин поступово поділилося на 2 основні категорії: виборних козаків/компанійців та підпомічників, які матеріально забезпечували військову службу виборного козака. Згідно з дослідженням Д. Багалія на початку 1730-х років у Харківському полку було 17.644 козака: 5.871 виборних і 11.773 підпомічників. Наприкінці існування Слобідських полків козаків усіх категорій було близько 350.000 осіб (чоловіків і жінок разом). На той час селян-кріпаків у Слобожанщині нараховувалося близько 650.000 осіб.

Козак Харківського полка

Отже, козацтво на середину XVIII ст. становило 1/3 населення Слобожанщини, але його роль у житті регіону була визначальною. Наголошу, що саме козаки розпочали заселення регіону і стали його реальними господарями, які були здатні захистити його від постійної татарської загрози і робили це понад 100 років. Тож під захистом козацької шаблі тут дедалі активніше селилися селяни та міщани. Козаки заснували та розбудували більшість міст і селищ регіону та забезпечили його господарчий розквіт. Саме вони закладали український зміст Слобожанщини, надаючи йому рис козацької волелюбності та демократичності. Їх нащадки і надалі відігравали ключову роль у житті не тільки регіону, але й України та світу, згадаймо хоча б «батька» української прози Григорія Квітку-Основ’яненка, видатного фольклориста Миколу Сумцова, або всесвітньо відомого художника Іллю Рєпіна. 

- Як і коли завершилась історія козацтва Слобожанщини? Чи було в нього якесь історичне продовження, як, наприклад, запорізьке козацтво відродилось у вигляді Чорноморського та Кубанського?

- Ліквідація Слобідських козацьких полків відбулася в 1765 р. внаслідок посилення імперської централізації. Саме тоді відпала військово-стратегічна потреба у цих українських козацьких утвореннях, які забезпечували певну автономію регіону. Тож козацькі полки було скасовано, старшина невдовзі отримала дворянство, а рядових козаків приписано до категорії «військових обивателів». До речі, ліквідація Слобідського козацтва була ще й «пробним шаром» перед руйнуванням Запорізької Січі та скасуванням Гетьманщини. Так царат ліквідовував залишки української козацької автономної державності.

Хочу підкреслити цікавий факт – на основі козацьких полків створено полки регулярної кавалерії (на Харківщині – Ізюмський гусарський і Харківський гусарський/уланський). При цьому, імперський провід визнав їх старшинство від 1651 р. – початку створення слобідських козацьких полків. До речі, колишні полкові землі була об’єднано в Слобідсько-Українську губернію (в 1835 р. перейменована в Харківську) з центром у Харкові, чим теж опосередковано визнано українську козацьку спадщину регіону.

Більшість слобідських козаків змирилася з втратою свого статусу, але кілька тисяч вступило до складу Чорноморського козацького війська і переселилося на Північний Кавказ. Серед них був і Федір Бурсак (1750-1827 рр.), який відразу подався на Запорізьку Січ, а потім з братчиками на Кубань. Саме він у 1799-1816 рр. був Військовим Отаманом Чорноморського козацтва – найбільшого українського козацького утворення ХІХ ст. До речі, цей козацький рід дуже шанувався чорноморцями та їх нащадками-кубанцями, а тому напередодні Першої світової війни у складі Кубанського козацтва серед 11 першочергових кінних полків існував «І-й Чорноморський полковника Бурсака 2-го полк». Цим полковником був син Федора Бурсака – Опанас (1782-1825 рр.), який прославився у багатьох походах. Отже, козаки зі Слобідської України вписали яскраві сторінки в історію українського козацтва на Кубані, за що їх цінували і на Кавказькій Україні.

До речі, в роки Української революції 1917-1921 Слобожанщина теж дала багато воїнів для збройних формувань як УНР, так і Української Держави Гетьмана П. Скоропадського. Не дарма ж, одне з перших українських революційних формувань було названо на честь цього регіону – Гайдамацький Кіш Слобідської України. На противагу українському добровольчому рухові, який спирався на козацьку спадщину, більшовики вирішили використати «козацьку тематику» у власних інтересах. Вони навіть утворили загін «Червоного козацтва» на Харківщині, але більшість нащадків слобідських козаків проігнорувала цю витівку ворога, натомість долучилася до українських військ та місцевих повстанських загонів.

І сьогодні мешканці української Слобожанщини за козацьким взірцем дають нищівну відсіч російським окупантам, бо не забули злочини, що скоїла і продовжує коїти імперія як проти рідного краю, так і  цілої України.