Петро Юрченко: композитор застиглої музики

Харків у бутність столичним містом притягував до себе найкращі творчі сили України і навіть всього Радянського Союзу, насамперед письменників, архітекторів і акторів. Тому харківські вулиці можна вважати своєрідною гігантською виставкою архітекторів, які створювали той неповторний шарм довоєнного Харкова. Одним з таких архітекторів був Петро Юрченко, який крім архітектури уславився як знавець старовинного зодчества.

Петро Григорович Юрченко народився 22 серпня 1900 року у селі Медвин Іванківського району Київської області.

Буремні часи війн і революцій призвели до того, що Юрченко вищу освіту отримав доволі пізно - 1928 року закінчив Київський художній інститут (нині НАОМА — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Вчив його знаменитий Павло Альошин, один з творців українського модерну.

Під час навчання в інституті Юрченко разом із Григорієм Логвином і Юрієм Нельговським обстежував і вивчав пам'ятки архітектури на Поділлі (зокрема, в Кам'янці-Подільському). Займався Юрченко і реконструкцією. Серед його робіт – реконструкції  дерев'яних споруд у Києві (палац Адама Кисіля, ратуша, дзвіниця Михайлівського-Золотоверхого монастиря за малюнком 1688 року та ін.).

Ще студентом  Петро Юрченко разом з Павлом Альошиним і Володимиром Заболотним (автором будинку Верховної Ради України) створив проект будинку уряду УРСР (1927) у Харкові, а також житловий масив Промінь (1929) також у Харкові. 1932 року він спроектував Курський вокзал у Москві.

Він також надбудував ротонду в колишній церкві на Аскольдовій могилі (1935), чим врятував її від остаточної руйнації.

Петро Юрченко - автор наукових праць «Народне житло України» (1941), «Дерев'яне зодчество України» (1949), «Дерев'яна архітектура України» (1970), а також у колективних монографіях «Нариси історії архітектури Української РСР» (1957, том 1), «Історія українського мистецтва» (томи З і 5, 1968), «Українське народне мистецтво» (том З, 1962).

Помер Петро Юрченко 1973 року. Похований у Києві.