Євген Каплін: Люди бояться бути кинутими після евакуації, тому не їдуть до останнього

Інтерв’ю керівника гуманітарної місії “Проліска” Євгена Капліна про евакуацію, гуманітарну ситуацію прифронтових районах, так званих “ждунів” і про те, чому цим у більшості займається громадськість, а не держава.

Станом на листопад 2025 року, в Україні офіційно зареєстровано близько 4,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Це одним з найскладніших гуманітарних викликів війни, адже частина людей не має можливості виїхати самостійно й немає ресурсів винаймати житло. Ресурси держави для допомоги переселенців також не вистачає - немає стільки безоплатного, але більш-менш якісного житла,  не вистачає людей працювати з евакуйованими, тому частину роботи беруть на себе гуманітарні місії та центри - громадські організації, які отримали підтримку міжнародної спільноти. 

Про темпи евакуації

Лінія фронту повністю підійшла впритул до великих міст Дружківка, Слов'янськ , Краматорськ, там наразі знаходиться 218 тисяч людей, це дуже багато. Поки ще є залізничне сполучення зі Слов'янськом, але я розумію, що рано чи пізно буде такий сценарій, що залізниця туди перестане їздити.

Час від часу ми чуємо, що йдеться про стабілізацію фронту, але при цьому, коли ми слідкуємо за інформацією про евакуацію, наче відбувається навпаки. Наскільки наразі люди, які живуть навколо фронтових ліній, вони потребують евакуації, наскільки наразі це питання не закрите?

Евакуація у нас не припинялась ні на день. До початку повномасштабного вторгнення з 14-го по 22-й ми теж займалися евакуацією, але з Донеччини, Луганщини. З початку повномасштабного вторгнення 24 лютого у нас тут, в Харкові головний офіс опинився в зоні бойових дій.

Тоді це був адміністративний офіс, але наші всі машини, які були тут, вони були задіяні для евакуації харків'ян з Північної Салтівки, з мікрорайону Горизонт, з П'ятихаток до залізниці, яка працювала. Це в перші дні, тоді навіть були дні, коли таксисти 7-8 тисяч з людей брали за евакуацію з Північної Салтівки. Ми возили кінець лютого, початок березня. В березні півтори тисячі людей ми вивезли безкоштовно з Харкова до залізниці, а потім пішла область і якраз березень 2022 року у нас масштабувалася наша діяльність.

В 2022-му наша діяльність масштабувалася на 13 областей України, це всі 9 прифронтові областей сьогодні і частково центрально-західні області, де ми надаємо допомогу безпосередньо для ВПО, наразі для найбільш вразливих, свіжо евакуйованих, і допомагаємо інституціонально закладам, які приймають ВПО. З першого дня початку повномасштабного вторгнення до сьогоднішнього дня у нас не було ні одного дня, щоб ми десь не евакуювали людей. Просто все залежить від темпу евакуації, від того, де більше загострюються бойові дії, або з'являються нові засоби враження, звідти люди активно починають їхати.

Наприклад, на Чернігівщині місто Семенівка, яке прикордонне з російською федерацією, близько 10 кілометрів від росії. Раніше там обстрілювала артилерія, люди до цього звикли. 1 числа січня 7 КАБів на центр населеного пункту, потім наступний день ще 3 КАБів, потім 20 шахедів.

Містечко невелике, це містечко з населенням 10 тисяч. У людей почалася паніка, люди зрозуміли, що війна поряд, у когось квартиру завалило, в когось вікна вибило, в когось дитину поранило. Люди почали масово виїжджати.

Ми весь січень знаходилися в евакуаційних місцях на Чернігівщині, хоча до того Чернігівщина не їхала. Якщо казати про Чернігівщину, мало хто знає, що там відбуваються бойові дії, евакуація. Це поряд з Києвом, зі столицею, якщо комусь кажеться, що війна пішла від столиці, ні, вона знаходиться за 100 кілометрів від столиці в Чернігівській області, яка межує з Росією.

Потім був березень, коли ворог здійснював спроби заходити в Сумську область і, на жаль, зазнало поразки наше угрупування в Курській області. Це призвело до масових бомбардувань Сумського прикордоння. Півтора місяця березня дзвонили всі села по Сумщині з проханнями евакуювати їх. Під час тієї евакуації близько більше півтори тисячі людей, ми, наша команда, евакуювали з Сумщини. В липні цього року, 25 липня, поїхала дуже інтенсивно Дніпропетровщина.

Така пікова точка була, коли під Добропіллям з'явилися масовано FPV-дрони. А місто було майже повне. Понад 30 тисяч людей було. Плюс нанесений був удар авіабомбою серед дня по найбільшому торгівельному центру в Добропіллі. І це була така пікова точка, коли поїхала Добропільська громада Донеччини. І одночасно з цим лінія фронту підійшла до межі Дніпропетровщини, деінде перетнула межу Дніпропетровщини. І поїхала Дніпропетровщина. Липень-серпень у нас була надзвичайна місія, коли ми залучили наших колег зі всіх офісів України на ротації для допомоги саме Донеччині, Дніпропетровщині, для роботи на транзитному центру в Павлограді, який на той момент був єдиним діючим транзитним центром для цього напрямку, який був дуже перевантажений. Людей там було дуже багато, і була потрібна і психологічна допомога, і розселення людей, і стабілізація. І допомога на відновлення документів. Були дні, що 18 людей без паспортів приїжджали на транзит, і цим теж треба було займатися. Плюс логістика, куди розвозити з транзиту на поселення, плюс евакуація до самого транзиту.

В найбільші дні у нас доходив показник до того, виїжджало 500 людей на день через цей транзитний пункт. Це дуже велика цифра була і з цього трафіка десь 350-400 людей на день наша організація здійснювала щоденну евакуацію. І порівняно, якщо порівняти там з квітням більш-менш спокійним, то у нас за весь квітень по всій країні десь близько 400 людей ми евакуювали. А якщо дивитися на липень, то це 400-500 людей в день.

 Через це були відкриті два транзитних центри, один з яких в Лозовій?

Відкрилось два додаткових основних транзитних центрів для потоку донецьких і дніпропетровських евакуйованих людей. Це було пов'язано з моїм зверненням до заступниці керівника Офісу Президента і до прем'єр-міністра України через те, що Павлоградський транзит просто в ньому колапс наступив. Зранку ми їхали на евакуацію, а вночі у нас був квест, куди діти людей, і були дні коли в першу годину ночі на парковці 60 людей, і їх просто нікуди посилити, і вони на асфальті засинали. І ми тоді ставили намет, роздавали спальники людям, вони спали на землі. Після візиту урядової делегації було прийняте рішення про відкриття двох додаткових транзитів, зокрема Лозовій.

Додаткові центри допомогли, стало легше? Чи стало легше через те, що потік людей менше?

Людей не менше.Якщо зараз дивитися сумарно за потоком на три транзитні центри разом, то людей останні тиждень-два навіть більше стає, менше їх не стає. Був певний спад, коли закінчились мешканці Добропілля, але зараз ми єдині вивозимо Костянтинівку сьогодні. Це дуже важкі евакуаційні місії кожен день з FPV-дронами, під КАБами, під артилерійськими ударами.

Поїхала Дружківка, бо підійшла лінія фронту, частково почали їхати Краматорська громада, Слов'янська теж через наближення лінії фронту. Зараз це 550 людей, але це на три транзитні центри.

Тобто наразі ми стаємо перед викликом, що можуть поїхати великі агломерації на Донеччині?

Лінія фронту повністю підійшла впритул до великих міст Дружківка, Слов'янськ , Краматорськ, там наразі знаходиться 218 тисяч людей, це дуже багато.

Поки ще є залізничне сполучення зі Слов'янськом, певна кількість людей, які мають куди їхати, мають гроші за що виїжджати, вони виїжджають залізницею, але я розумію, що рано чи пізно буде такий сценарій, що залізниця туди перестане їздити.