День Незалежності України: чому важливо правильно сприймати свято під час війни

Сьогодні - День Незалежності України. За часи повномасштабного вторгнення це свято набуло особливої шани та значення, адже Україна дуже дорогою ціною відстоює своє право на самостійну державу. Але й 34 року тому Незалежність не була подарунком. 

Акт проголошення Незалежності

Під час всього терміну окупації совєтами, в Україні був спротив московитам, який постійно намагалися подавити більшовики. Це й історія Голодомору, Розстріляне Відродження, УПА, шістдесятники, дисиденти. Не дерма, українці складали значну кількість політзеків срср до кінця 80-х. Ті, хто був в радянських катівнях очолили рух за Незалежність й досягли успіху.   

Уже 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет, що дала підґрунтя для формування самостійної політики, включаючи право на власні зовнішні зв'язки й культурну автономію  Того ж дня вперше оголосили 16 липня як День проголошення незалежності, хоч Україна ще формально залишалася у складі СРСР. 

Серпневий путч 1991 року став каталізатором. 19–21 серпня лідери в Москві намагалися захопити владу (путч), що парадоксально прискорило проголошення незалежності: українці відчули момент, аби використати ослаблення позицій комуністів у Верховній Раді УРСР. 

Акт проголошення Незалежності був надзвичайно лаконічним — надрукований на звичайній машинці без герба чи печатки, із текстом, що акцентував загрозу з боку державного перевороту в Москві. Його автор – Левко Лук'яненко — пропонував максимально коротку форму, щоб уникнути обговорень і блокування комуністами.

Комуністи у Верховній Раді розгублені – вони не знають, що з ними буде. Вони дивляться на Москву й думають, чи не почне Єльцин усіх їх завтра-післязавтра стріляти. Вони не знають, у що обернеться в Україні ненависть народу до комуністів – чи не почнуть кияни виловлювати їх по квартирах і вулицях і бити їх чим попало, як мадяри 1956 року у Будапешті. Ця розгубленість довго тривати не буде… Поразка жбурнула комуністів додолу і тим створила унікально сприятливий для нас момент. Він недовго триватиме. Того пропоную підготувати документ про проголошення України самостійною державою, - такі аргументи наводив Левко Лук'яненко. 

Голосували і ухвалили документ 24 серпня 1991 року — спочатку 346 депутатів, пізніше — всеукраїнський референдум 1 грудня, де за незалежність проголосували понад 90%. 

Таким чином, день 24 серпня став вирішальним: незалежність була проголошена у критичній політичній ситуації, яку створив путч, і країна ним скористалася рішуче.

Як незалежність сприйняли у Харкові

Наразі російська пропаганда намагається представити наче схід та південь України ніколи не прагнули незалежності й завжди відчували братерські почуття до москви. Але це наративи, як й розподілення на схід-захід, активно почали просуватися в Україні за часів Януковича саме з подачі фсб. 

Наприкінці 80-х та початку 90-х у Харкові існував потужний правозахисний, національний рух за самостійну Україну. Більшість харків'ян голосували за Незалежність. 

Перед цим люди збиралися на площі Свободи, у саду Шевченка, виступали за національні символи — прапор, герб — і їхню легалізацію. Часто такі зібрання здебільшого не підтримувала влада: виникали сутички, а деяких активістів навіть затримували.

24 серпня 1991 року одним із ключових моментів стало опечатування Харківського обкому. Правозахисник Євген Захаров разом із депутатом Генріхом Алтуняном наклеював стрічку з печаткою, і це викликало підтримку зібравшись. Захаров навіть забрав ключ у секретаря М’ялиці — ситуація стала символом переходу повноважень у руки нової влади.

"Я був найвищим з усіх, тому підняв паперову стрічку з печаткою якомога вище і приклеїв її до дверей. Натовп реве від захоплення. Шум неймовірний, крики, свист. Поруч М'ялиця, він насилу замикає вхідні двері великим ключем і крутить його в руках, ніби не знаючи, куди його подіти. Я вихоплюю у нього ключ з рук і кажу, що хай він побуде в мене. М'ялиця протестує, я не віддаю. Натовп кричить. Тоді М'ялиця погоджується, але за умови, що я принесу ключ в понеділок до 8 ранку",— згадує Євген Захаров у своїх спогадах. 

Віддавати комуністам ключ від владних кабінетів не прийшлося. Президія Верховної Ради заборонила кпрс наступного дня, й майном комуністів в Харкові зайнялася ліквідаційна комісія.  

Як правильно називати свято

Хоч документ 1991 року названо «Актом проголошення незалежності», історики вважають слушним говорити про відновлення незалежності — адже це логічне продовження історичної традиції державності України, що починається від УНР та ранішніх державних утворень. У оригінальній чернетці Лук’яненка слово «відновлення» дійсно було, але замінене на «проголошення» через можливу політичну реакцію комуністів. 

Литва, Латвія і Естонія, які також перебували під окупацією совєтів, називають свої головні святкові дати як «День відновлення незалежності», підкреслюючи правонаступництво з державами міжвоєнного періоду (1918–1940 роки).

Для України такі акценти важливі: говорити не просто про створення нової держави, а про поновлення історичної державницької традиції. Адже у гібридній війні москва постійно говорить, про те, що такої держави як України не існувало, її "придумал лєнін", про "один народ". Закріплення на державному та міжнародному рівні  «Дня відновлення незалежності України» це ще один удар по Московії та просування України на міжнародному рівні. 

Нагадаємо, ми розповідали чому 23 серпня не день міста Харкова.