Свято-фейк: чому 23 серпня не може бути Днем Харкова

23 серпня не було днем визволення Харкова від загарбників. Насправді місто від нацистських окупантів звільнили 29 серпня - і український Харків опинився під новою, вже радянською окупацією. 

У Харкові раз по раз розгортається дискусія щодо доцільності святкування 23 серпня як Дня міста і кожного року набирає нових обертів.

До 1997 року день народження мегаполіса відзначали 10 вересня, а тоді під проводом міського голови Михайла Пилипчука депутати проголосували за поєднання офіційного дня нібито визволення Харкова від нацистських загарбників із Днем міста. Таким чином депутати на місцевому рівні узаконили та закріпили радянську традицію прив'язки дня народження міст до дати їх визволення.

Нині, коли на розміщених у місті банерах навіть не згадують про День Прапора, що відзначається 23 серпня, дискусія знову розгорнулась.

Міт про "визволення"

"82 роки тому, вранці 23 серпня 1943 року, командуючий Степовим фронтом тремтів від страху. Вночі по свої дурості він доповів сталіну, що Харків звільнено. А коли почали поступати бойові повідомлення, що вермахт заняв оборону по р. Уди і перейти її не має можливості, звісно запанікував, бо вечором же салют буде у москві... Все що можна було відправити в бій - було відправлено, сам же командуючий, звісно, що не на своїй висоті, скоріш за все почав пиячити", - пише у своїй статті харківський історик Андрій Парамонов. 

Дослідник нагадує - "Конєв не взяв Харків повністю ні 23, ні 24, ні 25. Лише 29 серпня 8-а армія вермахту сама відійшла на лінію оборони по р. Мжа. Конєва врятував скоріш за все Жуков, який був під Харковом представником ставки. А скільки ж життів поклав Конєв за 23-28 серпня 1943 року, щоб виконати те, за що він вже відзвітував".

День жалоби чи день свята?

В цей день, 23 серпня не може бути ніяких свят, тільки жалоба за загиблими українцями, яких гнав на убой "полководець" чиїм ім'ям до сих пір названо меморіальний комплекс. А на тій висоті, якщо він і бував, ну пару разів на пару хвилин...

Так вважає Андрій Парамонов. Додамо, що 23 серпня, день підписання пакту Молотова-Ріббентропа, що поділили Європу - це ще й Європейський день пам'яті жертв сталінізму та нацизму. Втім, якщо відійти від днів жалоб, та зконцентруватись саме на даті святкування Дня міста, треба спочатку дійти згоди, що 23 серпня - це "не ок". 

Нинішнього міського голову, це схоже, поки не турбує. Торік він дав відповідь на питання журналістам Українського радіо про те, чи є сенс змінювати дату святкування дня Харкова.

Нам потрібно пам'ятати свою історію. Ніяке суспільство не має майбутнього, якщо воно не пам'ятає минуле — це аксіома. Сьогодні важливо зберігати традиції та вшановували тих людей, завдяки яким ми сьогодні живемо. Наші діди, батьки воювали й ціною свого життя та здоров'я вони дарували нам життя. Це потрібно пам'ятати. Так само наше святе завдання пам'ятати сьогодні наших захисників, які зараз боронять нашу землю.

Судячи з масштабності цьогорічної підготовки, своєї думки мер не змінив. Ба більше - міський голова привітав містян не з державним святом, а з днем міста. Пріоритети посадовця очевидні. Як і ставлення до "альоші" на вулиці 23 серпня. Історикиня Марія Тахтаулова каже, що питання зносу монументу радянському солдату - для широкої загальної дискусії.

Власне, закон його наразі захищає як такий, що є символом боротьби з нацизмом, але в той же час я розумію, що він є одночасно носієм тієї пам'яті про велику вітчизняну війну, від якої Україна офіційно відмовляється. Мені здається, що виходом з цієї ситуації може бути широка суспільна дискусія. Тобто орган місцевого самоврядування, наша міська рада і мер, вони можуть бути ініціаторами або авторами, якщо ініціатива лунатиме, наприклад, від громади, які можуть розв'язати це питання або шляхом демонтажу, або перенесенням в якихось інші простори, не публічні, а, скажімо, музейні. Але тут має бути консенсус громади і влади, і розуміння, навіщо ми це робимо.

Зміна однієї окупації іншою - такої думки дотримуються деколонізатори щодо визволення радянськими військами українських міст. На зміну нацизму прийшла радянська влада, один авторитарний режим замінив інший, на той, що знищував українську ідентичність.

Варіанти відповідей

Скільки вже років ми б'ємося, щоб перенести цю дату (День міста - ред.) з 23 серпня... Вона абсолютно штучна й історична невиправдана. Я вже не кажу, що в Європі її згадують як день жалоби, оскільки пам'ятають наслідки пакту Молотова - Риббентропа. Щоразу доводиться чути стереотипи довоєнних часів навіть від поважних осіб. Велика кількість переселенців і нове покоління харківців сприймають цю пропаганду за чисту монету, хоч вже давно настав час відмовитись від фальсифікації історії, - вважає журналіст та громадський діяч Володимир Чистілін.

Отже, якщо повертатись до визначення із датою, активна громадськість, історики, культурні діячі дотримуються однієї думки - потрібна широка інформаційна кампанія щодо обізнаності мешканців міста із його історією - справжньою, а не навіяною радянською, потрібна широка суспільна дискусія.

Як варіанти, новою датою називають 27 лютого - у цей день 2022 року наші захисники знищили спецназівців, що засіли у 134 школі.  

Або, як пропонує Андрій Парамонов, це може бути за православною традицією день храмового свята соборної церкви, чи день першої згадки слободи Харків.

Як би то не було, цю тему вже потрібно зрушувати з місця. Глобальні зміни та процеси, які ми ментально відчуваємо й переживаємо вже 11 років війни, потребують й зрушень у навколишньому просторі. Ми не можемо жити далі з совком в головах, і неприпустимо його плекати у нових поколінь - бо це смертельно небезпечно для всієї нації, яку зараз кров'ю і потом відстоюють наші захисники.