Подорожі Україною: Бучач - місто легенд і бароко

Бучач — одне з наймальовничіших міст Поділля, розташоване у звивистій долині річки Стрипи, яка є природним кордоном між Поділлям та Галичиною.

Назва міста походить від слов’янського слова «буча» — швидка весняна вода.

Історія міста

Точна дата заснування невідома: за одними версіями місто виникло близько 1260 року, перша ж офіційна згадка про Бучач і його укріплення датується 1379 роком. У ті часи місто належало знатному роду Бучацьких гербу «Абданк». Згодом Бучач переходив у власність Гольських, а пізніше Потоцьких, які збудували тут замок у стилі ренесанс (донині збереглися його руїни).

Бучач відомий і як місце укладення мирного договору між Османською імперією та Річчю Посполитою у 1672 році, що отримав назву «Бучацький мир». Кордон тоді пройшов по річці Стрипі, поділивши місто на польську та турецьку частини. Турецька окупація тривала 11 років. У 1683 році тут побував король Ян III Собеський. Свідком підписання принизливого для Польщі миру стало 400-річне дерево липи (Золота липа), що росте біля дороги на Золотий Потік.

Справжній розквіт Бучача припав на XVIII століття завдяки меценатству родини Потоцьких. Саме тоді за проєктами архітектора Бернарда Меретина та руками геніального скульптора Іоанна Георга Пінзеля постали шедеври барокового мистецтва: храми та велична міська ратуша, яка й сьогодні вважається однією з найкрасивіших в Україні.

На початку XIX століття Бучач став і центром освіти: при василіанському монастирі відкрилася гімназія.

Сьогодні Бучач знаний як місто, де творили архітектор Меретин та скульптор Пінзель, залишивши по собі мистецьку спадщину європейського рівня. Саме тут народився письменник, лауреат Нобелівської премії Шумель Йосеф Агнон. Також місто відоме виробництвом коньяків торгової марки "Бучач", основу якого заклав граф Потоцький.

Що подивитися у Бучачі

Бучацька ратуша

Мандрівник, тревел-блогер Андрій бондаренко називає цю ратушу найдовершенішою в Україні. Замовив це диво тодішній власник міста, канівський староста Микола Потоцький, задумавши перевершити за своєю красою львівську ратушу.

Перед будівничим ратуші, відомим львівським архітектором Бернардом Меретином, автором собору Святого Юра у Львові, він поставив ультиматум: поки ратуша не вийде гарнішою за львівську, архітекторові не буде дозволено одружитися. Завдання, яке ставив Микола Потоцький, було виконано: стараннями тандему Меретин-Пінзель у Бучачі постала найкрасивіша ратуша країни, яка є такою і до сьогоднішнього дня.

Про ратушу розповідають ще одну легенду.

Вражений роботою майстрів і заздрячи їхньому таланту, граф Потоцький наказав закрити їх наверху будівлі. Мовляв, якщо вони такі генії, то нехай самі й вибираються звідти. Поміркувавши, умільці спорудили собі крила. Перший майстер, який був найстаршим з них, впав посеред майдану і розбився. Другий долетів до Стрипи і також не вижив. А третій, наймолодший, на ім’я Федір, перелетів річку і приземлися на горі. Гору назвали його ім’ям, і за декілька років стараннями того ж Миколи Потоцького на ній спорудили монастир отців василіан.

Костел Успіння Діви Марії

Під замковою горою, неподалік відомої бучацької ратуші, височіє католицький костел Успіння Богородиці. Храм був зведений коштом власника міста, канівського старости Миколи Василя Потоцького. Про це нагадує родовий герб Потоцьких — «Пілява» — на фронтоні та напис на порталі: «З бажання мати в Пиляві Потоцьких три хрести, Будинок хреста на славу Божу збудував».

Костел Успіння Діви Марії, Андрій Бондаренко

Внутрішнє оздоблення храму стало справжнім шедевром. Кілька років над ним працював видатний скульптор Іоанн Георг Пінзель. Монументальна композиція з п’яти вівтарів включає образ Матері Божої з Дитям, постаті святого Йоанна Євангеліста, святого Йоахима та святої Анни, архангела Михаїла, святого Йоанна Непомука, а також алегорії Розторопності й Любові та величну композицію Божої Слави.

Після років запустіння у радянський час костел був відновлений і сьогодні знову є діючим храмом, відкритим для вірян і туристів.

Монастир отців Василіян

Величний монастир отців Василіян Воздвиження Чесного Хреста Господнього височить у центрі Бучача на протилежному від Бучацького замку пагорбі, що в урочищі Федір.

Монастир з’явився протягом 1751 – 1753 років з ініціативи графа Миколи Потоцького, фундатора бучацької ратуші. Автором проекту комплексу монастиря Св. Хреста чину Св. Василія Великого був архітектор І. Шильцер.

При монастирі діяла школа-інтернат та семінарія. У 1804 році тут заснували гімназію, серед викладачів якої були поети Юліян Добриловський та Іларіон Грабович, біолог Семен Труш, а серед слухачів – відомі польські та українські культурні та мистецькі діячі. Її було закрито у 1944 році. У 1946 році ліквідували і монастир. У 1991 році монастир відновив свою діяльність і, як і раніше, належить греко-католикам – отцям Василіанам. У 1995 році при монастирі діє історико-філософський ліцей для майбутніх священнослужителів.

Музей політв'язнів "Меморіал" 

Музей політв'язнів "Меморіал" імені Василя Стуса відкрито в Бучачі в 1990 році в підвальному приміщенні колишньої будівлі КДБ, де за радянських часів знаходився слідчий ізолятор.

В експозиції представлені документи, фотографії та особисті речі, пов'язані з подіями визвольної боротьби ОУН-УПА та сталінських репресій. Встановлено, що від рук сталінських катів у ті роки загинуло понад 1,5 тисячі мешканців району. Частина загиблих була похована у підвалах Покровської церкви.

Урочище Монастирок

На південь від Бучача, у мальовничій долині річки Стрипи, розташоване важкодоступне урочище Монастирок. Серед лісу на горі Федір збереглися руїни давнього монастиря, зведеного у 1600–1606 роках коштом Марії Могилянки — дружини Стефана Потоцького та доньки молдавського господаря Єремії Могили, двоюрідної сестри київського митрополита Петра Могили.

Неподалік притока Стрипи утворює мальовничий каскад водоспаду, що надає цьому місцю особливого чару.

Нагадаємо, подорожі Україною: Чортків - місто двох ратуш, дерев’яних шедеврів і костела-тризуба