Нова мапа Харкова: перейменування, - вулиця Дмитра Яворницького

Дмитро Яворницький народився 6 листопада (25 жовтня) 1855 року в селі Сонцівка (нині Борисівка)  Харківської губернії. 

За життя його називали «характерником» та «Нестором Запорожжя».

Дмитро був сином сільського диякона та селянки. Родина була шляхетна, втім бідна. 

Цікавість та захоплення козаччиною з'явилося у Яворницького, коли він був ще у шестирічному віці. Батько читав дітям книги, серед них була повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба».

Яворницький згадував: «Як дочитали до того місця, де Бульбу вішають, сльози, дитячі сльози, градом котились у мене з очей». 

Рід Яворницьких (Еварницьких), згідно з дослідженнями самого Дмитра Івановича, походив від галичан. 

Прізвище його предків по чоловічій лінії було – Яворницькі, тобто з міста Явір у Галичині, які втекли до Росії через гоніння православних християн. Коли Дмитра записували на навчання, прізвище написали як Еварницький, ним він і користувався багато років. Але вже після 1917 року історик відновив справжню транскрипцію прізвища.

З 1867 року Д. Яворницький навчався в Харківському повітовому училищі - бурсі.

• У 1874 році – вступив до Харківської духовної семінарії, але після 3-го курсу покинув її і вступив до Харківського Імператорського університету.
• Після закінчення університету (1881 р.) його як винятково обдарованого студента залишили як позаштатного стипендіата для підготовки до професорського звання.
• У 1883 році його обрали членом наукового Історико-філологічного товариства, який діяв при університеті.
• Восени 1884 р. за активне дослідження історії та популяризацію козацтва на своїх лекціях Яворницького звинуватили в «українофільстві» і «сепаратизмі», позбавили стипендії і звільнили з університету. 

Вчений звинувачення заперечував:

«І не думав і не думаю бути сепаратистом, – люблю клаптик землі! Люблю тому, що не знаходжу ніде іншої втіхи, люблю тому, що там є широкий простір для моєї роздольної натури, люблю тому, що в чистих річкових водах своєї України бачу сумний образ своєї особи. Ех, знали б люди, як важко мені жити на світі! Одна втіха – кинутися в степ, заглибитись у дні давно минулого часу... То хіба це сепаратизм?». За підсумками слідства його було виправдано.

У 1885 році вчений переїхав до Петербургу, де видав один з найвизначніших своїх творів – 1-й том тритомної монографії «История запорожских козаков» (1892). У 1891 році за наказом тогочасного міністра народної освіти І. Делянова, Дмитру Яворницькому у категоричній формі заборонили викладати в навчальних закладах Російської імперії «за тенденциозное проявление в лекциях антипатии к московской истории и правительству и пристрастие к истории Малороссии». Вчений був змушений на два роки виїхати до Середньої Азії. Він жив у Ташкенті та Самарканді, вивчав місцеву історію, але й не забував про дослідження козацтва. 

У квітні 1894 року Дмитро Яворницький повернувся до Москви для роботи в архівах. У той час – закінчив працювати над 2-м томом «Истории запорожских козаков» і надрукував його у 1895 р. Протягом вересня 1895 – січня 1896 р. він склав 4 магістерські іспити на історико-філологічному факультеті Варшавського університету. А наприкінці 1896 р. за сприяння видатного російського історика професора Василя Йосиповича Ключевського (1841–1911) влаштувався приват-доцентом на історико-філологічному факультеті Московського університету.

У 1902 р. – захистив у Казанському університеті магістерську дисертацію. Саме того ж року переїхав до Катеринослава і залишився там назавжди. Став директором Музею старожитностей Катеринославської губернії, причому присвятив його розбудові 30 років свого життя. також викладав у школах та вишах, керував губернським архівним управлінням і науково-дослідною кафедрою українознавства, писав історію міста, яку опублікував у 1917 році. 

На фото бюст Дмитру Яворницькому в селі Борисівка, 2020 рік. На сьогодняшній день село окуповане ворогом і доля бюсту невідома

Готуючись до археологічного з'їзду (1905), що відбувся у Катеринославі, Яворницький розкопав близько 200 могил; завдяки його старанням було створено колекцію матеріальних пам'яток – 75 000 експонатів, пов'язаних із Запоріжжям і Півднем України, які зберігаються у Дніпропетровському державному історичному музеї.

Під час громадянської війни ​​1918–1920 рр. Яворницький викладав у існуючому тоді Катеринославському університеті, де створив кафедру українознавства. Заради порятунку унікальних експонатів музею вчений відмовився емігрувати у 1919 році.

У  1920 році вийшов перший том «Словника української мови» Яворницького, укладанню якого вчений присвятив близько 40 років. Цей словник і музей імені О. Поля Дмитро Іванович вважав «найкоштовнішим своїм скарбом».

Після приходу радянської влади в Україну Яворницький продовжував наукову діяльність попри численні загрози і звинувачення в націоналізмі. У 1920-х роках його досягнення були визнані на офіційному рівні. У 1924 році він став членом-кореспондентом Української Академії наук, а у 1929-му – її дійсним членом. З 1920 по 1933 р. – працював в Інституті народної освіти у Катеринославі, з 1925 по 1929 р. завідував кафедрою українознавства, був професором. 

До значних творчих досягнень Дмитра Яворницького того часу також належать географічно-історичний нарис «Дніпрові пороги» (Харків, 1928) та збірка документів «До історії Степової України» (Дніпропетровськ, 1929). З ім'ям Дмитра Яворницького пов'язане й становлення архівної справи на Катеринославщині в пореволюційні роки.

У 1933 році за доносом одного зі співробітників Дмитра Івановича обвинуватили в «буржуазному націоналізмі», а керований ним музей був оголошений «кублом націоналістичної контрреволюційної пропаганди». Академіка звільнили з роботи, одночасно звільнивши і з університету.

У будинку вченого провели обшуки, а щоденні допити спровокували хворобу, що тривала майже півроку. За словами самого Яворницького, він «був на волосинку од смерті». Вірогідно, що через це його не заарештували і навіть повернули йому через 10 місяців академічну пенсію. Втім у 1937 році в Україні було сфабриковано чергову справу так званого «Українського націоналістичного контрреволюційного підпілля». Яворницького зарахували до верхівки цієї організації й визнали «натхненником» дніпропетровського «контрреволюційного підпілля». Деякі заарештовані у цій справі свідчили проти нього. Однак, вченого знов не заарештували. Дослідники висувають різні припущення: похилий вік Яворницького, його науковий авторитет, заступництво високих посадовців.

Яворницький помер від тривалої хвороби 5 серпня 1940 року і був похований у Дніпропетровську. 

Цікаві факти

За порадою Яворницького, Ілля Рєпін розпочав роботу над своєю знаменитою картиною «Запорожці пишуть лист турецькому султану». Для створення образу писаря, що знаходиться у центрі картини, позував Дмитро Яворницький.

Уважають, що саме Яворницький надихнув Миколу Лисенка на створення опери «Тарас Бульба».

Яворницький також був автором низки літературних творів: збірки поезій «Вечірні зорі» (1910), 7 повістей та оповідань і роману «За чужий гріх» (1907).

Дмитро Яворницький був двічі одружений. Дітей не мав. Перший шлюб відбувся у 1883 році. Дружину йому вибирала мати. Проте разом подружжя прожило лише 2 роки. Другою дружиною у 1918 році стала Серафима Дмитрівна Бурякова. З нею вчений прожив до кінця свого життя.

У 1928 р. Дмитро Іванович відвідав рідну Сонцівку, подарував місцевій школі свої книжки і дав гроші на ремонт та придбання літератури для шкільної бібліотеки. 

Вшанування пам'яти

У 2005 році НБУ випустив пам'ятну монету України, присвячену Яворницькому.

Також було випущено українську поштову марку та конверт, присвячені письменнику.

Однак у Харкові, де навчався видатний історик, не надто переймаються збереженням його пам'яті.

Єдина у Харкові меморіальна дошка, що вшановує пам'ять українського історика, етнографа, археолога Дмитра Яворницького знаходиться на фасаді першої будівлі Харківського університету за адресою вулиця Університетська, 23. Саме там навчався дослідник історії Запорозького козацтва. 

На Холодній горі, на будівлі колишньої семінарії по вулиці Володарського, 46 є пам'ятна плита, де немає жодної згадки про Яворницького, а сама будівля під загрозою руйнації. Вулиця велика Гончарівська, Конторська, Кооперативна ще зберегли будинки, де жив історик.

А ось яквідгукується про вулицю імені Дмитра Яворницького харківський історик Андрій Парамонов:

Я був впевнений, що до 2015 року в Харкові вулиці на честь академика Дмитра Яворницького в Харкові не існувало. Та ні, виявилось, що рішенням сесії міської ради від 28 квітня 2004 року була перейменована на його честь вулиця Стендова...

Відшукати її на гугл-мапс неможливо, вона там не позначена, да і що там шукати, на сьогодняшній день на вулиці не зареєстровано жодного жителя. Кращих чинухів для Дмитра Івановича в Харкові не знайшли, райончик той ще, між Залютиним на Лисою горою, з гаражним кооперативом і спортивно-стрілецьким клубом.

Ну тепер зрозуміло, чому в Харкові жодним чином не збираються відмітити 170-річчя, одного з самих відомих в країні і Світі випускників історико-філологічного факультету колишнього Імператорського харківського університету, "Козацького батька", "Кобзарського батька", нашого земляка, який народився в окупованій нині Борисівці Липецької громади. Все зійшлось...

До Дня Незалежності України у Каразінському університеті відбудеться виставка присвячена Дмитру Яворницькому, а згодом видадуть книгу-календар.

Нагадаємо, Нова мапа Харкова: перейменування, - вулиця Харитоненків