На Покутті пройшов фестиваль «Артполе-2011»

Три роки тому директор популярної мистецької агенції «Наш формат» Владислав Кириченко разом з друзями Миколою Міщуром та Ігорем Джаманом висунули доволі цікаву ініціативу, якою хотіли вбити двох зайців: підтримати українську культуру і відродити одно з віддалених (за радянською термінологією «безперспективних») сіл. Вибір впав на невеличке покутське село Уніж Городенківського району на Івано-Франківщині, яке розтяглося вздовж ріки в мальовничому Дністровському каньйоні.

Ініціатива була простою – руками волонтерів побудувати поблизу Уніжа великий молодіжний центр Кузню – своєрідний майданчик для усіляких фестивалів і семінарів, місце для реалізації сміливих громадських проектів. Розбудова інфраструктури сприяла б розвитку самого села, яке б отримало багато необхідного для повсякденного життя.

Владислав (або просто Влад) Кириченко розповідав, що йому було цікаво, скільки знайдеться справжніх, а не віртуальних патріотів України, які лопатою і мозолями покажуть прагнення допомогти українській справі. Розрахунок друзів виявився в дечому виправданим, в дечому хибним. Втім, як у кожній новій справі. Волонтери знайшлися, проте у звичайному житті історики, журналісти, екологи, студенти вишів виявилися не дуже кваліфікованими працівниками, тому на будівництві працювали і професійні будівельники з сусідніх сіл. Щоб згадати ті часи, з ініціативи Кириченка на території Кузні постав меморіал техніці, закатованої волонтерами під час робіт.

Волонтерів прибуло багато зі всієї України – від Львова до Алчевська на Луганщині. Протягом тижня щоденної 14-годинної напруженої праці волонтерів у колишньому колгоспному саду з колгоспного корівника виникло щось подібне на готель для музикантів з душами, стаціонарним туалетом і кухнею. На підготовленому майданчику пройшов мистецький фестиваль «Уніж». Тоді ж з’явився творчий тандем Влада Кириченка з режисером і організатором мистецьких шоу Ольгою Михайлюк.

Музикантів здивували умови в Унежі – на подібний комфорт вони не сподівались. Протягом подальших трудів волонтерів Кузня потихеньку розбудовувалася і обростала легендами. Наприклад, у путівнику «Івано-Франківщина» минулорічного видання сказано, що в Унежі розбудовується потужний молодіжний центр з конференц-залом і добре благоустроєною територією.

Протягом кількох років в Унежі проводилися лише роботи з розбудови Кузні з участю волонтерів. Тільки цього року всю Україну облетіла чутка – в Унежі знову буде фестиваль! На цей раз знаменитий «Артполе», який починався як «Шешори» дев’ять років тому. В цьому не було нічого дивного – режисером «Артполя» була Ольга Михайлюк – режисер «Унежу» 2008 року.

«Артполе» проходило в Унежі майже тиждень. Програма була традиційно насиченою, бо за справу взялася Михайлюк. Майданчики з виготовлення кераміки, ляльок, виставки виробів народних майстрів, виставки-продажі українських книжок і музики. Для любителів екстриму (а таких не бракую на подібних заходах) був розбитий кемпінг у тому ж яблуневому саду (щоправда, яблука і груші ще не достигли, як на фесті «День Незалежності в Унежі» 2008 року). Тепер намети гостей фестивалю було розгорнуто навіть на дністровському березі і сусідньому з садом лісі.

Весь час проведення фестивалю у сусідньому селі Незвиську можна було бачити різноманітні строкаті компанії з рюкзаками, які відчайдушно махали руками всім машинам, які йшли у напрямі Унежу. Втім, були і такі, які йшли до місця проведення фестивалю пішки.

Машин також не бракувало. Майже порожня дорога Назвисько-Золотий Потік наповнилась легковиками з різних областей України.

Першого знайомого, якого я зустрів на фестивалі, був сам директор фестивалю Влад Кириченко, який примудрявся одночасно помішувати картоплю у казані і розмовляти по мобілці. «Працюю завідуючим ресторану за сумісництвом» - встигає пояснити між мобілкою і картоплею.

Біля дверей штабу фестивалю (він же готель) розташувалася молодіжна кампанія і серед них сивобородий Олег Гнатів – фронтмен гурту «Перкалаба». Гнатів у своєму репертуарі – травить гуцульські історії та анекдоти. Поруч проходить Ольга Михайлюк з незмінною мобілкою у вуха. Її у спокою майже не залишають.

«Хтось відпочиває, а хтось робе» - згадалися слова Кириченка на волонтерці перед першим «Уніжем».

Вздовж штабу – колишнього корівника – близько кількох десятків яток з вишиванками, ляльками, чоботами і гончарними виробами. Їдальня під дощатим навісом, для якого довелося в 2008-му тягати і дошки і дерев’яні балки, повна народу. Серед відвідувачів бачу Сергія Жадана за гальбою пива, якогось незвично тихого, а головне - стриженого.

Прапорів держав-учасниць нема — цей культурний захід намагаються зробити менш офіційним. Хоча державних прапорів, якщо б вони були, назбиралось чимало - митці з України, Білорусі, Польщі, Чехії, Угорщини, Великобританії, Франції, Австралії і Росії. Іноземні гості клацають язиками від величної краси Дністровського каньйону, фотографують, купують і красуються у вишиванках (місцевий колорит!), а високий бородань з польської “Паприколаби” розвернув цілий концерт з волонтерів і глядачів під акомпанімент ...кабачків, моркви, огірків і кавуна. Хто ж знав, які звуки можна видобути з обрізаної морквини...

Кажуть, що вже є діти фестиваля. Так одними з них можна вважати народжений завдяки саме «АртПолю" спільний проект тріо з Мінська та української «ДахаБрахи», хоча «крик» «новонародженого можна почути лише тут, далі «новонародженого» чекають кілька польських фестивалів. Британці та австралійці представили на фестивалі спільну програму разом з українськими віджеями, її фестивальна публіка оцінила першою. Обіцяли також інші прем’єри, зокрема, на широку аудиторію вперше представлено «Билину» — музичнийперформенс Уляни Горбачевської, відомої багатьом по проектах «Майстерні пісні», а також нову програму від непосидючих «Гайдамаків». На жаль, свідком цих мистецьких подій бути не довелось, бо дочвалав до Унежу під завісу фестивалю.

Зате і під кінець «Артполе» буяло талантами. Я став свідком автентичного майданчику - гурт «Джазаїр»— кримські цигани чінгіне, який представив відомий київський фанат автентики Сашко Рибалко, «Капела Бай», що об’єднує найкращих музикантів зКарпат, а також гурт з самого Унежу. І не пошкодував. Треба було бачити, як глядачі танцювали під запальні народні мелодії. Киян дивувало різномаїття народного убрання, яке представили гуцули і покутяни з Унежу. «І це їхнє власне!» - було чути щире здивування.

Програма майстер-класіввключала ковальство біля колишньої конюшні, гончарство, виготовлення витинанок. Серед інших майстерень на фесті були ранкові фізичні вправи Good morning, body, тренінги студії «Проти Ночі», віджеїнг і навіть журналістика.

Крім того, Влад Кириченко влаштував майстер клас із саджання дерев – кленів і дубів. «Хто хоче власними руками спорудити собі прижиттєвий пам’ятник, пішли за мною!» - наголосив він, проходжуючись територією. – Біля кожного дерева поставимо табличку, хто садив». Щоправда бажаючих мати прижиттєвий пам’ятник було небагато. Перший дубок фестивалю біля штабу посадив сам Кириченко разом з Ольгою Михайлюк. Десь біля місця, де стояла сцена на першому «Унежі», росте і «мій» власноруч посаджений разом з тележурналісткою із Вінниці дуб.

Проект традиційно підтримали Польський Інституті Французький культурний центр, а також Французький Інститут, Британська Рада, проект USAID: Локальні інвестиції та національна конкурентоспроможність.