Гончарний дивосвіт Опішного

Кінець минулого тижня в Опішному видався гарячим і буквально, і переносно. У знаменитому своїми народними промислами містечку на Полтавщині кілька днів кипів і буяв талантами ІІІ тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг-2011», або фестиваль гончарного мистецтва.

Засновник і організатор фестивалю, відомий дослідник всього, що пов’язане з керамікою, Олесь Пошивайло вирішив поєднати в фестивалі гончарства речі, з гончарством не пов’язані – бодіарт, фотографію і ковальське мистецтво. Одначе, якщо розібратися, джерело всіх цих промислів – невичерпне творче натхнення і майстерність, фантазія і працелюбність.

Традиційно під час фестивалю було вшановано видатних художників, так або інакше, пов’язаних з Опішнім. Цього року були відкриті меморіальні дошки Василю Кричевському і Опанасу Сластьону – засновникам архітектурного стилю українського модерну. Обидва художники залишили слід в Опішному будинками і розписами.

По дорозі на фестиваль можна було посмакувати здоровезними соковитими вишнями – на Полтавщині вулиці міст густо обсаджені фруктовими деревами. По тим же вулицям на фестиваль стягувались учасники і глядачі – на машинах, велосипедах, а то і пішки. На березі опішнянського ставка стояло кілька наметів гостей – бувалих туристів, бо були дбайливо прикриті поліетиленовою плівкою від дощу. Новачки зазвичай сподіваються на непромокність намету. Територія чиста, влаштовані майданчик для сміття, туалети і навіть душові кабини.

Взагалі, заблукати і пройти повз фестиваль неможливо – фестивальні заходи густо перемішані з концертною програмою, тому музичні акорди лунають в центрі містечка і притягують до себе глядачів.

Біля колишнього селищного будинку культури, який зараз носить дещо пафосну назву – Центр розвитку духовної культури на вулиці одного з перших відомих українських націонал-комуністів Андрія Заливчого (уродженця Опішного), вирує фестивальне дійство.

Першими загриміли молотками ковалі – з 1 липня почався ковальський фестиваль «Вакула-фест», названий на честь гоголівського коваля Вакулу, який працював недалеко від Опішного – під Диканькою. Ковальський цех представив майстрів зі сходу і Заходу України – Суми, Донецьк, Львів і Стрий. Конкурсна програма «Вакули» складалася з двох частин – домашніх закоготовок і з виробленого під час фесту. Часові рамки були жорсткі – доба. Тому, як жартома зазначив голова журі «Вакули-фесту» львів’янин Олег Беньковський, йому довелося підгодовувати ковалів прямо на робочому місці за свою пенсію. Бо відірватися від роботи їм було ніколи.

Тоді ж, з 1 липня, в Опішному працює ІІІ Національна виставка художньої кераміки «КерамПІК". Хоча вона називається національною, фактично є міжнародною. У центрі містечка майстрів майорять прапори країн-учасниць виставки – України, Грузії, Литви, Азербайджану, США, Росії. Україна представлена 12 областями, в тому числі й Харківщиною. Чомусь на ній не було керамістів зі Слов’янська на Донеччині, хоча минулі виставки вони не пропускали.

І ось кульмінація фестивалю – Національний день гончаря. Олесь Пошивайло і очолюваний ним Національний заповідник гончарства в Опішному кілька разів пропонував президенту святкувати цей день на національному рівні, проте в Києві вирішили, що інші народні промисли нічим не гірші за гончарство, тому з 2009 року першої неділі липня святкується День майстрів народного мистецтва України. Проте в Опішному вирішили відзначити День гончаря.

У рамках цього дня провели ІІІ Міжнародний фестиваль-ярмарок «Гончарний Всесвіт України – 2011», майстер класи, аукціон кераміки, І національний фестиваль бодіарту «ВоdyCeramicFestUkraine-2011», конкурс дитячого малюнку на тему гончарства плюс концертно-розважальну програму.

Вирує фестиваль. Зі сцени лунають пісні у виконанні художніх колективів та індивідуальних співаків. А за Будинком культури біля ставка – інша програма - страви української кухні чомусь під російську попсу (добре, що не під шансон).

У містечку майстрів буяє різноманіття горщиків, мисок, свищиків у вигляді півників, вовків, глечиків, хаток, куманців. А ще знамениті решетилівські гобелени, сорочки, очіпки, запаски, пояси, брилі, вироби з соломи. І все це можна купити (були б гроші) народний одяг із поясами і козацькими шапками зі шликом включно.

Поруч розгорнуті майстер-класи, де бажаючі ліплять півників і вчаться працювати на гончарному колі. Старійшина українського гончарства Микола Пошивайло (батька директора заповідника) цього разу вирішив відпочити від справ і продавав власні вироби у затінку. Зміна підросла! Біля нього крутить коло хлопець років 12 – син одного з учасників фестивалю. На очах у здивованих глядачів з цього рук народжується невеличкий глечик, який відразу ж демонструється присутнім.

Тим часом на головній сцені фестивалю виникають чудернацькі лісові мавки – «жертви» нестримної фантазії бодіарту. Їх проводжають оплесками і піснею – фестиваль продовжується!

Поміж учасниками і гостями то тут, то там виринає засновник фестивалю Олесь Пошивайло. «Кому відпочинок, а кому робота» - згадалися слова однієї з наукових співробітниць заповідника гончарства. Він майже не посміхається, хоча фестиваль котиться неквапно і без збоїв, наче сільський віз. Хоча може пан Олесь і всміхається у вуса, по дорозі встигнувши очолити журі, поговорити з учасниками і спрямувати гостей.

Тетяна Федченко, народна майстриня з Котельви, випускниця Харківської академії мистецтв: «Такі фестивалі допомагають нам згадати, хто ми є».

Серед учасників концерту вразили голосами і виконанням артисти (а такі справжні артисти!) Зіньківського районного будинку культури. Якщо б хлопцям і дівчатам хорошого продюсера, то б вони заткнули за пояс безголосих «звєздунів» з естрадного олімпу!

Під завісу фестивального дійства стародавнє Опішне пронизали звуки етнодискотеки – дійства, яке тільки що прокладає собі дорогу у традиційній молодіжній культурі.

Кидалася в око велика кількість вишиванок на учасниках і гостях – від мала до велика, деякі чоловіки носили традиційні брилі і навіть шапки зі шликами. Народний одяг поволі, проте нестримно, проторує собі дорогу до сердець українства, пробивається зеленими пагонами через роки безпам’ятства і лихоліття. Також відроджуються народні традиції, і в домах поволі разом з фаянсовим з’являється керамічний посуд, перевірений часом.