Іван Мар’яненко: акторська доля на зламі епох

9 червня народився один з тих харків’ян, які приносили славу Харкову, як культурної столиці України.

Іван Петлішенко (відомий за своїм творчим псевдонімом Мар’яненко) народився 9 червня 1878 року в сім'ї бідного селянина на хуторі Сочеванов поблизу села Мар'янівка Херсонської губернії (нині Бобринецький район Кіровоградської області). Так сталося, що з дітячих років видатний актор і режисер був пов’язаний з Харківщиною. Його дядько, видатний український актор і драматург МаркоКропивницький допоміг Івану та його молодшому братові Марку закінчити Куп'янське повітове училище.

1895 року брати Петлішенки стали акторами трупи дядька. Іван почав виступати під псевдонімом Мар'яненка.

Перший успіх до актора прийшов з роллю Власа в п'єсі Кропивницького "Олеся". У 1899 році Мар'яненко переходить у трупу Суслова, де стверджується в амплуа ліричного коханця (1899-1906). З трупою Суслова Іван Мар'яненко гастролює в Москві і Санкт-Петербурзі. 

У 1907 році Мар'яненко вступив у перший постійний український театр, відкритий у Києві МиколоюСадовським, де працював до 1914 року. Грав ролі у п’єсах українських і російських авторів.

1915 року ІванМар'яненко сформував власну трупу під назвою товариство українських акторів, до складу якого увійшли як молоді актори, так і корифеї театру: ПанасСаксаганський і МаріяЗаньковецька. Тут Мар'яненко виступав не тільки як актор, але і як режисер. До речі, ставив він п’єси письменника Спиридона Черкасенка, який тоді мав серйозні неприємності від поліції за політичну діяльність. Проте спектаклів ніхто не забороняв.

Іван Мар’яненко дав початок новому українському театру. Тепер державному. На вулиці - 1917 рік. Він є директором і режисером Національного зразкового театру. У 1919-1923 роках комісар (директор) Першого театру УРСР імені Шевченка в Києві. Тоді ж припадає знайомство Івана з великим Лесем Курбасом.1

У 1923 році Мар’яненко вступив в творче об'єднання «Березіль» Курбаса. Через три роки разом з театром переїхав до Харкова. У багатьох викликало подив вступ іменитого актора в експериментальний театр. Але сам артист, коли б не згадував про своє співдружності з Л. Курбасом, говорив: "Згадуючи той час, вважаю, що прийняв цілком правильне рішення. І тому я дожив до кінця свого сценічного життя саме в колективі цього театру". 

Так почався харківський період життя і творчості Івана Мар’яненка. Проте після гонінь на літературну групу "Вапліте" Миколи Хвильового, влада взялася за Курбаса. Мар'яненко намагався виступати на захист режисера, але безуспішно. Дивно, але Мар’яненка чекісти не чіпали.

"Березіль" розгромили, Курбас опинився на Соловках, де згинув від чекістської кулі. Після розгрому "Березіль" став просто ХУАДТ імені Т. Г. Шевченка. Мар’яненко працював у його складі до 1958 року.

Розвиваючи традиції українського театру, Іван Мар'яненко створив галерею образів у комедії, драми і трагедії: Гонта («Гайдамаки» за Тарасом Шевченком, сценографія і постановка Леся Курбаса), Девідсон («Сядь»  Сомерсета Моема, 1926) Потоцький («Сава Чалий» Івана Карпенка-Карого, 1927), Вершинін («Бронепоїзд 14-69» Всеволода Іванова, 1928), Феноген («Хазяїн» Івана Карпенка-Карого, 1932), Стрижень («Загибель ескадри» Олександра Корнійчука, 1933), Омелько («Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого, 1934), Берест («Платон Кречет» Олександра Корнійчука, 1934), Прохор («Васса Желєзнова» Горького, 1935), Кузьма Рижов («Правда» Корнійчука, 1937), Барон («Скупий лицар» Олександра Пушкіна, 1937), Горностаєв («Любов Ярова» Костянтина  Треньова, 1937), Дикий («Гроза» Олександра Островського, 1938), сотник Кічатий («Назар Стодоля» Шевченка, 1939), Богдан («Богдан Хмельницький» Корнійчука, 1939) та інш.

Якої статури був актор, неважко уявити кожному, хто зупиниться перед пам’ятником Тарасу Шевченку в Харкові - у 1933-1935 роках Мар'яненко позував сульптору МатвіюМанізеру для фігури пов'язаного козака багатофігурної композиції пам'ятника.

Крім того, кілька спектаклів з його участю записані на радіо. Їх інколи транслюють. Можна послухати голос актора і манеру його гри. Знімався Іван Мар’яненко і в кіно, щоправда кар’єра там йому не світила, бо грав Мар’яненко в більшості фільмів Івана Кавалерідзе, який в свою чергу, не був у пошані у влади, як "український буржуазний" націоналіст.

У 1907-1917 викладав у Київській драматичній школі, в 1917-1926 - в Київському музично-драматичному інституті імені Лисенка. У 1944-1961 роках вів педагогічну роботу в Харківському інституті театрального мистецтва, з 1946 року стає професором кафедри акторської майстерності.

Помер Іван Мар’яненко у Харкові 4 листопада 1962 року. Похований у Харкові на 2-му кладовищі. На будівлі театра було відкрито меморіальну дошку, присвячену актору.