«Я зрозумів, що цей процес уже не зупинити»: як у Харкові повалили Леніна

28 вересня 2014 року в Харкові повалили пам’ятник Леніну на площі Свободи. 

Цього дня, після завершення проукраїнського «Маршу миру», активісти знову підійшли до пам’ятника. Спроби демонтувати його були й раніше, однак від них відмовилися через поширені побоювання, що через значну вагу монумент під час падіння може пошкодити тунелі метрополітену. Цього разу конструкцію підпиляли, закріпили тросом і протягом двох з половиною годин працювали болгаркою. Близько 22:25 Ленін нарешті впав. Сотні людей, які чекали на це, радісно вітали одне одного.

Повалення Леніна стало одним із перших кроків у процесі очищення Харкова від символів комуністичного тоталітарного режиму. У 2016 році демонтували постамент, а в наступні роки змінилася топоніміка міста. У 2016–2026 роках у Харкові було перейменовано сотні вулиць, а також низку інших міських об’єктів.

Як це було

Активісти спочатку вибили на постаменті напис «Слава Україні», а потім за допомогою драбини піднялися до монумента й почали болгаркою перепилювати його ноги. Роботи тривали кілька годин, розповів тодішній учасник подій та місцевий активіст Володимир Чистилін.

Коли конструкцію послабили, до пам’ятника прикріпили троси та спробували стягнути його. Перша спроба була невдалою — один із тросів порвався. Після цього використали сталеві троси й продовжили спроби.

Близько 22:25 пам’ятник нарешті нахилився та впав із постаменту. Після падіння люди почали розбирати його на фрагменти.

Того ж вечора голова Харківської ОДА Ігор Балута підписав розпорядження про демонтаж пам’ятника. Міська влада на чолі з Геннадієм Кернесом виступала проти його знесення.

Пізніше залишки монумента вивезли з площі. На постаменті ще тривалий час залишалися лише бронзові «черевики» Леніна.

Не можна діяти як вандали

Учасник тих подій, Володимир Чистилін, поділився спогодами про те, як все відбувалося. 

Для мене повалення пам’ятника Леніну в Харкові — одна із знакових подій Революції Гідності. Я добре пам’ятаю цю історію і вважаю її важливою в контексті тих подій.

Ще 22 лютого 2014 року, після перемоги Євромайдану біля Палацу спорту, люди прийшли до пам’ятника Леніну на площі Свободи. Тоді було близько 50 тисяч людей. Поставало два питання: звільнення політв’язнів і демонтаж пам’ятника. Люди вимагали його повалити.

Тоді активісти вважали, що саме так має завершитися революція — зокрема, демонтажем радянського символу. Навіть принесли болгарку і пропонували хоча б відпиляти голову пам’ятника.

Але нас переконали цього не робити. Представники влади казали, що Харків — інтелігентне місто, що не можна діяти як вандали. Зрештою 22 лютого ми підписали з представниками обласної адміністрації лист, відповідно до якого пам’ятник Леніну мали офіційно демонтувати протягом трьох днів. Були визначені відповідальні, виділені кошти. Нас просили не повалювати пам’ятник самостійно, оскільки влада обіцяла вирішити це питання законним шляхом.

Однак уже за кілька годин після цього біля пам’ятника почалися сутички. Там зібралися представники «Оплоту» та інших проросійських сил, які організували свій табір. Пам’ятник фактично став для них символом протистояння.

Потім були штурми облдержадміністрації, погроми, почалася так звана «російська весна». Ми постійно зверталися до нової влади і нагадували про обіцянку демонтувати пам’ятник. Говорили, що ситуація може закінчитися погано, адже люди вже не хотіли чекати.

Того часу, на тлі передвиборчої кампанії до Верховної Ради, активісти організували великий мітинг. 28 вересня після завершення акції на площі Конституції Володимир Чистилін запропонував людям вирушити великою ходою до площі Свободи.

Коли колона прийшла на площу, стало зрозуміло, що настрої людей змінилися. Частина активістів вирішила більше не чекати, поки влада виконає свої обіцянки. Вони почали самостійно організовувати повалення пам’ятника.

Я зрозумів, що цей процес уже не зупинити. Люди були налаштовані рішуче, мали бажання і можливості довести справу до кінця.

Технічно це виявилося непросто, адже пам’ятник був дуже важким. У той час в облдержадміністрації зібрали нараду, де влада вирішувала, що робити. Втім зупинити людей вже було неможливо. 

Для частини харків’ян це рішення тоді було неоднозначним. Під час зустрічей із виборцями після повалення пам’ятника мені часто казали: «А навіщо ви повалили Леніна?». Дехто вважав, що цього не варто було робити напередодні парламентських виборів і потрібно було дочекатися офіційного демонтажу.

Сам Володимир не брав безпосередньо участі у поваленні монументу. Вважав, що це має зробити місцева влада. Втім цього не сталося.

Падіння радянського монументу - символ перемоги

Це не було прив’язано до якоїсь конкретної дати. Так склалися обставини. Уже почалася осінь, тривала активна передвиборча кампанія, у суспільстві зберігалася напруга після подій весни та літа.

Я не шкодую про те, що сталося. Для багатьох людей падіння пам’ятника стало символом перемоги та своєрідною точкою неповернення. На той момент уже тривали важкі бої на Донбасі, було зрозуміло, що Україна воює не лише з проросійськими формуваннями, а й із російськими військами.

Повалення Леніна було частиною ширшого процесу. У Харкові почали прибирати й інші радянські символи — зокрема пам’ятники Артему, Руднєву, Постишеву. Не всі ці процеси відбувалися легітимно, але вони дали поштовх подальшим змінам, каже громадській діяч.

Після падіння пам’ятника площа Свободи змінилася. Тепер там фонтан, який розважає дорослих та дітлахів. 

Фрагменти монумента на пам’ять розбирали учасники тих подій. Де зараз перебувають його основні залишки, достеменно невідомо.