Академік Руслан Вовк: «Ситуація критична - ми втрачаємо університет класичного типу

Розмова з Академіком НАН України, доктором фізико-математичних наук, заслуженим професором ХНУ ім. В.Н. Каразіна Русланом Вовком про майбутнє університету та науки в Харкові 

Про стан університету

Пане Руслане, чому Ви вирішили йти на вибори ректора Харківського національного університету? Ви досягли всіх висот у науці. А навіщо Вам це?

Скажу відверто, дійсно, я не збирався продовжувати кар'єру і йти на вибори ректора.

Коли закінчувалася моя каденція декана, мені поступила ціла низка цікавих пропозицій. І з Китайської народної республіки, і з країн європейської спільноти, і з Британії, де я раніше працював. У мене були всі можливості займатися наукою і там, де створені всі умови для цього.

Але, звісно, працюючи в університеті, я і мої однодумці спостерігали за тими тенденціями, з якими розвивається університет. І ми, звичайно, бачили, що складається вкрай неприємна, я б навіть сказав, критична ситуація, коли університет може практично втратити свою ідентичність в якості класичного університету гумбольдтівського типу, яка закладена була ще батьками-засновниками, Каразіним, Стойковичем і іншими. І гумбольдтівський університет — це університет, якому органічно поєднується наука і освіта.

Є всі можливості для розвитку класичних фундаментальних наук, як природничих — фізика, хімія, біологія і так далі, так і гуманітарних — література, історія, юриспруденція. Але, на жаль, те, що відбувалося за останні роки, показувало, що ми практично наближаємося до катастрофи, я б так сказав. Класичні напрямки почали скорочуватися, як шагренева шкіра у творі відомого французького письменника Оноре де Бальзака.

Як прикладу наведу ситуацію, яка була з фізико-енергетичним факультетом. Вкрай потрібний факультет, ми ж розуміємо, нові напрямки у розвитку енергетики будуть дуже необхідні нашій державі після закінчення війни, враховуючи загальну ситуацію, скільки зусиль було покладено, щоб створити цей факультет.

Але він спочатку перетворився на навчально-науковий, а потім взагалі його приєднали до іншого факультету, де він, по суті, зійшов як окремий структурний підрозділ. За тим же сценарієм розвивається доля інших таких основоположних класичних факультетів.

Скорочується геолого-географічний факультет, фактично там залишилося три кафедри. Скорочення торкнулися і хімічного, і біологічного факультету. Ну, а і факультети гуманітарного профілю серйозно почали обрізати у плані навантаження ставок.

Останнім, як би так можна було висловитися, моментом, який підштовхнув нас, — це катастрофічна ситуація, яка склалася з радіофізичним факультетом, який теж зараз знаходиться... Ну, якщо не на межі повного знищення, але це вже буде зовсім інша структура. І, причому, уходять у минуле кафедри, які були критично важливі для обороноздатності країни. Й вкрай затребувані під час теперішніх військових дій. Ми всі знаємо, що на фронті все тримається на РЕБовській боротьбі, на дронах. А це саме прерогатива радіофізичного факультету.

Ситуація вкрай важка, і ми не могли далі на це дивитися спокійно. І вирішили, що щось треба змінювати, щось треба робити. І тому вирішили — це було колективне рішення, — що ми висунемо свого кандидата на майбутні вибори, який постарається змінити системний підхід і все-таки дати можливість університету розвиватися далі в тій якості, в якій він був закладений і в якій ми його всі звикли бачити.

Скажіть, будь ласка, а як же так? Наприклад, Ваші опоненти, навпаки, говорять, що університет вдалося втримати і зараз лунають такі слова, що наразі набрана рекордна кількість студентів. Як так?

Ну, я б тут сказав так. Вдалося втримати — у мене зустрічне запитання: а який університет у нас у Харкові не вдалося втримати? У нас ще за радянських часів було 20 потужних вишів їх зараз ще більше.

І дякуючи Господу Богу і нашим людям, всі вони втрималися, всі існують і продовжують розвиватися. Це не заслуга керівництва, а заслуга в першу чергу наших героїчних військових, які стримують ворога на фронті, робота міської обласної адміністрації, які змогли належним чином організувати логістику, і фінансування, і евакуювати частину людей, які знаходилися під обстрілами. Треба віддати їм належне, щиро подякувати. Левова частка того, що ми існуємо і працюємо, — це саме їх заслуга.

Що стосується рекордних наборів?

Я розумію, що приємно звітувати і кожен намагається показати себе з кращої сторони, але не дуже афішується той факт, що протягом останніх 4–5 років до нас були приєднані інші вищі навчальні заклади.

Зокрема, ву 2021 році це була Банківська академія, академія управління, потім в 2024 році УІПА, раніше це був УЗПІ, як ми його пам'ятаємо з тих часів, та Бахмутський педагогічний інститут. І це власне тисячі студентів, сотні викладачів, які раніше знаходилися в системі освіти, а зараз їх просто механічно плюсували до наших досягнень, показали це як збільшення набору контингенту. Хоча насправді це не зовсім так, це просто механічне приєднання.

Далі хочу сказати, що приєднання таких самодостатніх потужних структур, як та ж УІПА, здавалося, могла відкрити нові можливості. Але, на жаль, вони не були використані, були певні скорочення.

Я б так сказав, що ці структурні підрозділи почали втрачати статус, ззначущість і не були використані саме ті специфічні моменти.

Їхня унікальна спеціалізація, зокрема УІПА, можливості підготовки фахівців технічної освіти, педагогічний напрямок в тому ж бахмутському підрозділі. А чому почали створюватися паралельні структури, причому не в місті Харкові, які дублюють, по суті, ці ж функції, і на що витрачаються певні кошти? І я б так сказав, що це дуже нераціональний підхід, який теж треба виправляти.

Про зміну підходів управління університетом

Якраз про це у мене наступне питання. В університетській спільноті говорять, що ви готуєте якусь глобальну, серйозну реструктуризацію університету. Чи так це і чи можете розповісти, про що йдеться?

Я скажу так. І п'ять років тому, і зараз я завжди притримувався і продовжую стояти на тій позиції, що новий керівник, коли він приходить на місце керівника такого потужного закладу, як Харківський національний університет імені Каразіна, не може робити з плеча, і не може починати свою діяльність з того, щоб проводити якісь об'єднання, реструктуризації, звільнення і так далі.

Спочатку треба розібратися в ситуації, проаналізувати її, провести загальний аудит, підсумки і оцінити ефективність того чи іншого підрозділу. Перш ніж розпочинати такі різкі і потужні дії.

Тому я одразу заявив, що буду накладати мораторії, мінімум дворічні, на усілякого роду такі структурні зміни. Спочатку ми, як кажуть, розберемося, хто що вартий, хто що може запропонувати, а потім вже будемо вибирати шлях, який буде найбільш ефективний для розвитку університету.

Тобто ніяких змін — це моя категорична позиція, це не відповідає дійсності.

Добре, але тоді, що вас категорично не влаштовує наразі в керівництві і методах керування університетом?

Перше, звісно, це відношення до людей, гідність каразінця. Я не розумію ті практики, які склалися останніми роками по відношенню співробітників, зокрема практика відправлення людей в щорічні відпустки власним коштом. Раніше такого не було, принаймні при каденції Віль Савбановича Бакірова і попередніх ректорів.

Тим більше я вже понад 40 років в університеті, я такого не пам'ятаю. Тільки останніми роками склалася така практика, вона вже стала такою, я б сказав, системною і традиційною.

Ба більше минулого року вона вже набула гротескних форм, коли у серпні, коли люди підписують контракти, їх примушують підписувати відпустку за власний рахунок, яка повинна відбутися у січні наступного року.

Тобто за пів року людину вже примушують підписувати відпустку за власний рахунок. І це відбувається так, що людина посередині зими та ще у воєнний час залишається без грошей. Це, з моєї точки зору, взагалі нонсенс.

Інший момент — переведення людей на річні контракти. Законом передбачена можливість на 5 років людину брати на роботу. По старому закону і на 7 років брали на роботу, поступово за ці 5 років перевели 90% на ці річні контракти.

Тобто для чого це робиться? Для того щоб тримати викладача на короткому повідцеві, по суті справи.

Непрозорість розподілення навантаження, неможливість людині планувати своє життя. Навантаження отримує людина перед першим вересням. Невизначеність спонукає багатьох людей залишатися за кордоном, йти з університету. Ми втрачаємо дуже цінні кадри.

Гіперцентралізація — ще один такий момент.

Останніми роками склалася практика, коли декан не може навіть асистента чи методиста прийняти на роботу без узгодження з керівництвом університету. Причому керівництво цю кафедру бачить тільки у звітності. Зараз склалося таке правило, що декан не може взяти на роботу навіть методиста або рядового інженера без узгодження з адміністрацією університету. Це нелогічно, і такої практики я не бачив більше ніде у світі. Я свого часу працював декілька років у Великій Британії, ректор там просто менеджер, який ніяким чином не втручається в політику факультету. У нас неможливо кроку зробити без того, щоб не узгодити цю ситуацію з адміністрацією.

Ще, що мене вкрай не влаштовує, це абсолютно непрозорий бюджет. Тобто ми не знаємо, як плануються доходи й витрати, як він виконується, який аналіз помилок досягне, які планування на майбутнє відбуваються.

Ми бачимо річні звіти, які доволі гладенькі, причесані, як-то кажуть, там комар носа не підточить, коли він виголошується. Але якщо копнути глибше, то багато чого може виявитися.

Тобто політика закритих бюджетів, коли бюджети — це таємниця за сімома печатками, це можливість адміністрації уникнути зайвих питань, а потім вже в майбутньому можливої відповідальності.

Як науковець я скажу так, що катастрофічна ситуація склалася з науковим обладнанням. Зокрема, ті факультети природничі, які потребують оновлення такого обладнання і це їх вкрай необхідна опція, я зараз поясню чому, вони дуже страждають.

Я скажу, є речі, які вже досягли не те, що гіпертрофованих якихось гротескних форм, а взагалі за межами нормальної логіки.

Наприклад, кафедра, на якій я працював, кафедра фізики низьких температур, у нас є скраплювач рідкого гелію. І ми єдиний університет в Україні, у якого є цей скраплювач. І як ви думаєте, скільки років цьому скраплювачу? 1958 року, тобто скоро вже сторічний ювілей, навіть в музеях не скрізь є таке обладнання. Це ще те, що було передано за радянських часів нам з військового промислового комплексу. І можна знайти спокійно у нас в лабораторіях прилади випуску 50-х, 60-х, 70-х років і так далі. Це абсолютно неприпустима річ.

Десятиліттями не відбувалося оновлення. На вольтметрі, я пам'ятаю, ми останні закуповували в 90-ті роки, коли Україна стала незалежною республікою. Далі закуповувалося тільки комп'ютерне обладнання.

І то, як кажуть, найновіше і найкраще. А найкращий фактор — це відсутність в університеті чистої кімнати. Чиста кімната — це зараз основа будь-яких наукових досліджень в будь-якому університеті.

Це все одно, якби зараз у нас забрали смартфони і залишили ті старі кнопкові телефони, які тільки дублювали функцію телефонів минулого, дротових. І як рухатися далі, як організовувати роботу? І навчальний процес незрозумілий. Це просто, вибачте, як на мене, дикість. Тому що це навіть не кам'яний вік. Причому проблема стоїть вже дуже давно. Я її підіймав ще 10 років тому. Причому це не дуже великі гроші. І були бажаючі інвестори вкласти ці кошти і побудувати у нас чисту кімнату.

І як така ситуація і досі не зрушила з мертвої точки. Я навіть думаю, що якби зараз наші колеги з інших університетів, тих же польських, словацьких, я вже не кажу про Західну Європу або США, знали, що в нас немає чистої кімнати, вони б просто не повірили.

Це умови, які необхідні просто для того, щоб хоча б трошки можна було рухати науку вперед. Всі дослідження повинні проводитися зараз, сучасні, в кімнатах з певним класом чистоти. Тому числі мікро-, наноелектроніка, генетичні дослідження і так далі. Я міг би ще перерахувати довго те, що мене не влаштовує. Я думаю, загальна картина вже зрозуміла з того, що я сказав.

Про потрібні кроки

Я так розумію, що також відсутність обладнання сприяє відтоку людей і, на жаль, війна і все інше. Дуже багато поїхало, багато викладачів, дуже багато там студентів. Як і що з цим робити? Чи маєте якусь стратегію?

Безумовно, безумовно. Скажімо так, тут саме життя трошки нас підштовхнуло в цьому напрямку.

Власне, оця онлайн-система проведення занять і досліджень, спілкування з нашими колегами, вона склалася ще за часів, коли був ковід. Потім, коли почалися військові дії, ми вимушено перейшли на систему онлайн-освіти.І завдяки цьому ми змогли не втратити зв'язок з багатьма нашими колегами, які виїхали за межі міста, а деякі і за кордон. Це дало можливість їм проводити у віддаленому режимі заняття. І студенти, власне, можуть отримати наші дипломи, знаходячись в Німеччині або Польщі.

Тобто я вважаю, що оцей змішаний формат його потрібно частково зберігати, хоча вимагає Міністерство перехід на офлайн-навчання, і певні кроки в цьому напрямку вже зроблені. І, безумовно, їх треба робити далі, розвивати. Водночас ми всі прекрасно розуміємо, що навіть якщо завтра війна закінчиться, то ми не зможемо повернути викладачів. Ми взагалі не зможемо їх всіх повернути, це треба сказати чесно, і я цього не зможу зробити.

Але максимально зберегти зв'язок і максимально повернути тих, хто хоче повернутися, а таких дуже багато, я б сказав, їх більшість, з тих, які виїхали в нас, щонайменше дві третини бажають повернутися назад.

Ми повинні продовжувати цей змішаний формат і давати їм можливість викладати, а відповідно нашим студентам здобувати освіту, навіть знаходячись далі від нашої держави. Я думаю, це потім дасть свої плоди й нам віддячать, якщо ми збережемо кадри, тому що кадри і люди — це серце університету.

Ви наразі критикуєте адміністрацію, фактично члена команди, якою ви були 12 років, якщо ви були деканом. Чому тоді ви мовчали, а зараз говорите?

Гарне запитання. Якраз, що стосується мене, то тут якоюсь мірою це унікальний випадок. Я не мовчав всі ці роки, а дискутував. Були навіть серйозні конфліктні ситуації, зокрема з нинішньою командою.

Чотири роки тому була серйозна конфліктна ситуація, коли хотіли у нас забрати дві третини ставок і фактично поставити факультет на межу знищення.Ми боролися, боролися серйозно, зверталися до наших роботодавців, проводили збори колективу, гучно, як-то кажуть, захищали свою позицію.І свого часу я навіть отримав догану, можу цим якоюсь мірою навіть пишатися. Це така свого роду відзнака, якої немає в інших деканів факультетів.

Відстояли позиції, відстояли факультет. Якоюсь мірою ситуація повторювалася рік тому і періодично були різні моменти, коли треба було вставати і захищати інтереси колективу, інтереси факультету. Але тут є, скажімо, така особливість. Я виступив трошки у захист моїх колег, які, можливо, мене чують.

Насправді декану будь-якого структурного підрозділу не так просто виступати з критикою вищого керівництва, оскільки декан говорить не тільки за себе, а й несе відповідальність за факультет.

Вступати в конфлікт з вищим керівництвом означає ставити в таку складну позицію свій факультет. Це може позначитися на людях, тому я не засуджую тих, хто старається вести більш дипломатично свою роботу.

Але бувають такі обставини, коли вже твоя совість тобі не дозволяє, як-то кажуть, намагатися знаходити якісь такі підковдрові виходи, а треба, як-то кажуть, відкритим забралом йти вперед і захищати людей.

А хто тоді буде у вашій команді, враховуючи, що ви пішли зараз на вибори проти опонентки своєї? Чи є у вас вже команда?

Звісно, як я вже казав, у мене є команда однодумців. Це люди відомі, це всі каразінці. Вони мене підтримують. Команда повністю сформована, ми розуміємо, хто буде яку ділянку роботи на себе брати, як ми почнемо рухатися вперед.

В принципі, ми готові працювати буквально вже завтра, якщо нам буде надана така можливість. Що стосується конкретних імен, оскільки це всі люди з нашого університету, називати їх передчасно, тому що ніхто не знає, як складеться перебіг цих перегонів, хто зрештою стане ректором.

І як би я не хотів ставити людей в незручне становище, щоб потім те, що вони мене підтримували й погодилися зі мною працювати, якось створило для них неприємні ситуації та такі складні умови для роботи.

Ще раз підкреслюю, команда є, вона сформована і як тільки буде заявлено, що ми готові стати до роботи, в той же день всі будуть названі й ця завіса буде знята.

Таке питання. Давайте чесно, будь-яке усування недоліків, воно потребує грошей. І те, що говорили про обладнання, і те, що говорили про викладачів, будь-яка робота, на жаль, потребує ресурсів. Де брати гроші на все це?

Зараз здається, що їх немає. Насправді грошей, я вважаю, достатньо, бюджет більш ніж мільярд гривень. При розумному підході та оптимальному розподіленні фінансових потоків і коштів, я думаю, це достатня сума для того, щоб здійснити всі заплановані нам дії.

Ну, перше — це перевірка, аудит і оптимізація. Ліквідація неефективних розходів — це внутрішній ресурс.

Друге, ми повинні навчитися заробляти кошти. Це зрозуміла ідея і, скажімо, одна із можливостей.Був створений науковий технопарк, але ми, як-то кажуть, провели урочисті збори, фотосесії, презентації, пофотографувалися, гучно заявили про це в засобах масової інформації. І практично за рік ніякого виходу і результату з цього не було. Але раз вже ми створили, ідея наразі непогана, ми можемо заробляти непогані гроші.

У нас 27 структурних підрозділів, у кожного є своя спеціалізація, кожен може докладати свої зусилля.

По-перше, ми повинні спрямовувати замовлення на те, що нам необхідно, саме нашим колегам на факультетах. Не так давно чинна ректорка з гордістю заявляла, що в нас був створений електронний кабінет викладача, але спочатку чомусь звернулися за цими послугами в Житомир і Херсон.

Потім, коли виявилося, я так розумію, наші колеги в Житомирі і Херсоні заявили суму в 10 мільйонів гривень, вирішили, що це забагато, і наш факультет комп'ютерних наук прекрасно справився з цією задачею і ми маємо такий кабінет.

Та ж сама ситуація і на інших факультетах. Соціологи, соціологічні дослідження, психологи — тут просто необмежене поле роботи зараз. Економісти — теж проведення аудиту є прекрасна можливість зараз розвивати напрямок, який я планую розвивати, який дивно називається економфізика. Але це дивно тільки на перший погляд, оскільки, як на мене, то я знаю, що була не так давно отримана Нобелівська премія з цього напрямку, ми всі знаємо, як зараз розвивається криптографія, фінансова аналітика і так далі.

Все це на Заході застосовують ефективно, фізичні методи, все це добре працює, і цілий університет, зокрема є такий університет у місті Браге в Португалії. У нас там є друзі, один із професорів, він навчався у нас за старих часів. Там фінансування сотні мільйонів євро, вони готові з нами співпрацювати, давати спільні гранти, розвивати цю науку.

Що стосується зовнішніх джерел, я скажу так: торік, в лютому, я виступав з доповіддю на президії Національної академії наук, де теж ми аналізували це питання, як можна залучати додаткові кошти, не протягуючи руку до бюджету країни. Є прекрасний досвід, досвід наших колег із Східної Європи, які свого часу теж опинилися в подібній ситуації. Вони створювали такі центри, зокрема Словаччина, з якою ми співпрацюємо вже понад 30 років, університет Павла Йозефа Шафарика.

Коли мій колега, професор Олександр Фехер, зрозумів, що у них зі студентами є великі проблеми, там вісім кафедр теж вони не набирали студентів, тому що в школі просто перестали викладати фізику і вони не можуть далі функціонувати, спираючись тільки на навчальний процес. Він заснував центр, називав його інститут фізики, де вони об'єднали зусилля лабораторії університету і лабораторії Національної академії наук.

І вони зробили грантовий офіс, зробили спільне обладнання, почали готувати спільні проекти. Коли він приїздив до нас, це було ще до початку військових дій, я знаю, що бюджет, а це доволі невеликий інститут фізики, вісім кафедр там вони залишилися функціонувати, акумулював бюджет 190 мільйонів євро на рік.

Тобто він казав так: у мене може взагалі не бути студентів, але ми виплачуємо викладачам повну заробітну платню, він повинен просто, якщо нема студентів, займатися наукою, видавати наукову продукцію у виді публікації і так далі. І успішно працює ця структура по цей час.

Таку ж схему я запропонував на президії Національної академії наук, тоді ми назвали інститут прогресивних технологій, це самоокупна організація, яка містила в собі об'єднання цілої низки напрямків, там фізика, біологія, інформатика, гуманітарні напрямки.

Це все спільне з Національною академією наук, і там був той же грантовий офіс, і структури, які займаються академічними речами. Було, до речі, прийнято позитивне рішення, все було схвалено, всі ці речі можна подивитися, до речі, ця доповідь опублікована в віснику Національної академії наук.

Повірте мені, що всі можливості у нас є, і ми розуміємо, що і як треба робити.

Дуже цікаво, але таке останнє у мене буде запитання, пане Руслане. Ну всі ж кандидати щось обіцяють, правда? Це обов'язково. Як зрозуміти, що ви не обманете?

Звісно, обіцянка, яку неможливо перевірити, вона нічого не варта. В моїй програмі там окреслені мої перші кроки, які я планую зробити в перші 100 днів.

Там і прозорий бюджет, і аудит, і скорочення непотрібної звітності, скасування примусових відпусток за власний рахунок. Людина, звичайно, може піти, якщо вона сама цього бажає.

Перезміна цих контрактних умов, зрозуміле навантаження — там я перші шість кроків написав, як я їх розумію. Це все можна зробити перші сто днів.

Не треба чекати п'ять років до нових виборів, щоб потім перевірити, зроблено воно було чи ні. Сто днів.

Причому, що важливо, повертаючись до попереднього питання про гроші, ті заходи, які запланував, не потребують жодної гривні.

І, що важливо, не потребують узгодження з іншими вищими інстанціями. Всі вони в компетенції ректора. Тобто ректор може це своїм рішенням усе прийняти.

А через сто днів ми можемо всі зібратися в загальному залі, поспілкуватися. Якщо я щось не виконав, то, звичайно, люди мені можуть це сказати. Обіцяв, а де результат?

Тобто ви готові тримати відповідь?

Так, я готовий тримати відповідь.