Недільна балачка; чому книги стають ціллю

Є така дивна річ у цій війні: іноді найкраще пояснює її не карта фронту, а звичайний пакет із маркетплейсу.

Україна б’є по російських Wildberries та Ozon — і тут починається дуже цікава розмова про те, що насправді може зачепити середньостатистичного росіянина. Бо телевізор він може дивитися роками. Пропаганду може ковтати разом із вечерею. Про чергове «визволення» чергового українського міста йому можуть розповідати щодня, і він просто перегорне канал.

А от коли раптом стає складніше замовити звичну річ, коли дорожчає доставка, коли зникає якийсь товар, коли порушується той самий комфортний побут, — війна перестає бути картинкою десь далеко.

кремлівська філософія виживання

Але тут важливо зрозуміти саме російську філософію вживання. Для значної частини російського суспільства споживання — не просто побут, а мова, якою воно відчуває державу. Телевізор може розповідати про велич Росії скільки завгодно, але якщо улюблений маркетплейс працює гірше, товари дорожчають, а звичний комфорт зникає — це вже повідомлення, яке важче перемкнути одним пультом. Саме тому удари по Wildberries та Ozon потенційно говорять із середньостатистичним росіянином зрозумілішою для нього мовою, ніж черговий ефір пропагандиста.

Ціль - книги

А ось московія системно воює з українською ідентичністю —  ракетами та дронами проти книг

Ми бачили це в окупації: вилучені й знищені українські підручники, заміна української історії російською версією, спроба прибрати все, що нагадує дитині: ти українець, у тебе є власна мова, власна культура, власна історія. Наразі удари по складах видавництв, спалений "Ранок"

Чи мали б таки дії України ефект в рф? Навряд. З "нації, яка читає більше за інших"(с) виросло покоління орків, яким книги замінив телевізор, та які з книжок читали "буквар та ще синеньку"(с)

Дії кремля не випадковість. Бо в Москві прекрасно знають: для українців книжка — не просто товар. Ми можемо спокійно пережити зиму без тепла, сидіти без світла, пристосовуватися до обстрілів і все одно триматися. Але коли починають палити книжки, особливо дитячі книжки та підручники, це вже удар не по комфорту, а по самій можливості нації залишитися собою.

Росіяни це розуміють. Їм можуть бути не надто важливі власні книжки як символ — їхня масова культура значно сильніше зав'язана на споживанні, комфорті й телевізійній картинці. Але вони чудово розуміють, наскільки важливі книжки для українців. Тому знищення українських підручників в окупації, удари по видавництвах, знищення дитячої літератури — це не випадковий побічний ефект війни. Це спосіб бити по пам'яті, мові та наступному поколінню.

Росія намагається знищити українську книжку не тому, що папір становить військову загрозу. Вона знищує її тому, що хоче знищити українську суб'єктність. Забрати з полиці український підручник — означає спробувати забрати з голови українську історію. І в Москві знають, що це працює на покоління вперед: якщо дитині не дати української книжки, українського підручника, української історії — можна спробувати зробити так, щоб наступне покоління вже не мало за що триматися.

Тому найкращий спосіб наразі підтримати війну за Україну - купити українську книжку, прочитати дитині, передати другові. Ну і донати ЗСУ.