Сьогодні День тих, хто захищає небо

Щороку у першу неділю серпня Україна відзначає День Повітряних Сил Збройних Сил України — професійне свято військовослужбовців, які стоять на захисті українського неба.

Його встановлено Указом Президента України №579/2007 від 27 червня 2007 року як визнання вагомого внеску Повітряних Сил у забезпечення обороноздатності держави.

Як все почалося?

Після проголошення незалежності Україна успадкувала частину авіаційної системи Європи. 17 березня 1992 року були створені Військово-повітряні сили України, а окремо функціонували Війська протиповітряної оборони. Україна успадкувала одну з найбільших авіаційних спадщин колишнього СРСР — сотні бойових літаків, розвинену мережу аеродромів і потужну систему протиповітряної оборони. Проте економічна криза 1990-х років не дозволяла утримувати таку масштабну структуру. Фінансування армії постійно скорочувалося, бойова авіація стрімко старіла, а значну частину техніки було списано, продано або утилізовано в межах міжнародних угод зі скорочення озброєнь. До початку 2000-х років чисельність бойових літаків зменшилася у кілька разів порівняно з початком незалежності.

Проблемою була не лише техніка, а й підготовка особового складу. Наприкінці 1990-х та на початку 2000-х років через нестачу пального, справної навчальної техніки та льотної практики окремі курси курсантів фактично не могли пройти повноцінну програму льотної підготовки.

Через це випуск військових льотчиків у деякі роки був суттєво скорочений, а частина курсантів отримувала дипломи із затримкою після завершення необхідного нальоту. У той період професія військового льотчика вже не мала того престижу, який існував за радянських часів: молоді офіцери часто залишали службу через низьке грошове забезпечення та відсутність перспектив.

Через хронічний дефіцит коштів військові льотчики отримували значно менший наліт, ніж вимагали стандарти бойової авіації. Саме тому Міністерство оборони у 2004 році навіть окремо затвердило мінімальні річні норми нальоту, адже підтримувати льотну кваліфікацію в тих умовах було надзвичайно складно. Й в цей же рік Повітряні об'єднали з ППО. Тоді рішення багато хто критикував, але сьогодні це дозволяє бути Повітряним силам бути єдиним щитом України та одним  із ключових видів ЗСУ.

Війна змусила змінити погляди

Лише після початку російської агресії у 2014 році ситуація поступово почала змінюватися, Повітряні Сили почали поступово відновлювати боєздатність після двох десятиліть хронічного недофінансування. На авіаремонтних підприємствах повернули до строю десятки літаків, модернізували винищувачі МіГ-29 і Су-27, штурмовики Су-25, бомбардувальники Су-24М та транспортну авіацію. Зросли обсяги підготовки льотчиків, збільшився наліт курсантів і бойових екіпажів.

Після початку повномасштабної війни у 2022 році модернізація прискорилася завдяки міжнародній допомозі. Українська ППО перетворилася на багаторівневу систему, що поєднує радянські комплекси із сучасним західним озброєнням.

На озброєння Повітряних Сил надійшли:

• Patriot — перехоплення аеродинамічних і балістичних ракет;
• SAMP/T — протиповітряна та протиракетна оборона середньої і великої дальності;
• NASAMS — ураження літаків, крилатих ракет і безпілотників;
• IRIS-T SLM — сучасний комплекс середньої дальності з високою точністю;
• Gepard — самохідні зенітні установки для боротьби з дронами та низьковисотними цілями;
• Hawk, Crotale, Aspide, Avenger, Stormer HVM та інші системи, передані країнами-партнерами.

Не менш важливою стала поява сучасної західної авіації. У 2024 році Україна отримала перші багатоцільові винищувачі F-16 Fighting Falcon, які значно посилили можливості із захисту повітряного простору, перехоплення повітряних цілей і застосування високоточного озброєння. У 2025 році до них приєдналися французькі Mirage 2000-5, адаптовані для виконання завдань протиповітряної оборони та ударів по наземних цілях.

Кардинально змінилися й можливості авіації. Якщо до 2022 року українські літаки використовували переважно радянські ракети й авіабомби, то нині вони застосовують сучасне західне озброєння:

• ракети AIM-120 AMRAAM середньої дальності;
• ракети ближнього бою AIM-9 Sidewinder;
• протирадіолокаційні ракети AGM-88 HARM;
• високоточні авіабомби JDAM-ER;
• крилаті ракети SCALP-EG/Storm Shadow (із літаків Су-24М).

У результаті Повітряні Сили пройшли шлях від експлуатації переважно застарілої радянської техніки до поєднання модернізованих українських літаків із сучасними західними винищувачами та однією з найрізноманітніших систем протиповітряної оборони у Європі.

Але головне  люди

Втім, головною силою Повітряних Сил завжди були і залишаються люди. Якщо у 1990-х і на початку 2000-х професія військового льотчика чи офіцера протиповітряної оборони втратила колишній престиж через хронічне недофінансування армії, то російсько-українська війна кардинально змінила ставлення суспільства. Саме захисники українського неба першими зустрічають масовані ракетні та авіаційні атаки, рятуючи життя мільйонів людей.

За роки війни виросло нове покоління офіцерів, які народилися вже в незалежній Україні й стали символами мужності та професіоналізму. Серед них — льотчики, зенітники, фахівці радіотехнічних військ, командири підрозділів ППО, багато з яких удостоєні звання Героя України. Особливе місце серед них займають харків'яни та випускники Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Серед найвідоміших — льотчик-винищувач Андрій «Джус» Пільщиков, який став одним із символів української бойової авіації;

полковник Владислав Риков («Magic»), який виріс у Харкові та встановив рекорд серед українських льотчиків за кількістю бойових вильотів;

капітан Сергій Пархоменко, випускник ХНУПС і Герой України (посмертно);

льотчик Тарас Редькін, уродженець Харкова, який до останнього відводив підбитий літак від населеного пункту, рятуючи мирних жителів; 

військовий льотчик Максим Устименко, харків'янин і випускник ХНУПС, який став Героєм України посмертно.

Їхні історії стали прикладом для нових поколінь курсантів, які сьогодні навчаються в Харкові, щоб у майбутньому захищати українське небо.

Для Харкова, який через близькість до кордону чи не щодня зазнає атак ракетами, керованими авіабомбами та безпілотниками, ефективна протиповітряна оборона залишається завданням №1. Від роботи льотчиків, зенітних ракетних, радіотехнічних військ і мобільних вогневих груп залежать життя людей, безперебійна робота критичної інфраструктури та можливість міста жити й працювати навіть в умовах постійної повітряної загрози.