Недільна балачка: емоції закінчення комфортної війни

Перші за цю зиму тотальні відключення світла і тепла в Харкові викликали серед частини містян справжню істерику.

Соцмережі наповнилися криками, звинуваченнями, прокльонами. Формулу «в усьому винні росіяни» ніби ніхто не заперечує, але майже одразу вона доповнюється питанням: а чому влада не підготувалася, чому комунальники не впоралися, чому енергетики не врятували?

Це природна реакція людей, які чотири роки живуть у війні, але водночас це реакція людей, які звикли жити в комфорті навіть під час війни. Ми надто довго переживали її відносно зручно, і тепер зіткнення з реальністю виявилося болючим.

Чому світло зникло?

Чи можна було підготуватися краще? Мабуть, так. Але не так, як це уявляють у коментарях. Бо реальна підготовка до ударів по енергетиці — це не «поставити генератор», а побудувати альтернативну систему, яка за масштабами дорівнює енергетиці цілого регіону та навіть цілої України в масштабах країни.  І тут варто говорити мовою цифр, а не гніву.

Одна газопоршнева установка потужністю 1 мегават— це сьогодні базовий інструмент міської автономної генерації. Сама установка, за даними з відкритих джерел, коштує від шістсот до восьмисот п’ятдесяти тисяч доларів залежно від виробника. Але якщо говорити не про «коробку», а про реальний проєкт під ключ — з доставкою, монтажем, підключенням до газових і електричних мереж, шумоізоляцією та когенерацією тепла — вартість зростає до приблизно 1,1–1,3 мільйона доларів за один мегават.

Що дає такий мегават?

За електрикою — у кращому разі світло для 250–400 квартир за умов економного споживання. Це три-чотири стандартні дев’ятиповерхівки. За теплом, завдяки утилізації тепла двигуна, така установка може опалити близько 20–25 тисяч квадратних метрів житла — кілька під’їздів панельних будинків. Тобто одна установка — це мікрорішення для мікрорайону, а не панацея для міста-мільйонника.

Досить витрачатися на квіти - купить ППО та побудуйте альтернативну енергетику!

Це єдине рішення, яке пропонують ті хто наразі обвинувачує місцеву владу та енергетиків у відсутності тепла та світла.

Річний бюджет на квіти Харкова $2,4 млн це якщо грубо 2 установки «під ключ», що гарантують автономність для 6–8 багатоквартирних будинків. Мешканці інших будинків, яким б тепла все одно не дісталося б так саме продовжували б критикувати владу. Й це без витрат на ППО. 

Нагадаю, у Харкові 820 будинків без тепла через знищення ТЕЦ-5, яка є приватною установою, й масові відключення через залежність міста від всеукраїнської єдиної енергетичної системи. 

Відмова від інших проєктів дала б більше, але закрила б у грубому підрахунку десь 10% потреб. Знову ж без ППО. 

При цьому значна кількість містян ногами та фото в соцмережах активно голосує за благоустрій, і як тільки закінчаться холоди вони знову будуть вимагати кращого Харкова, тобто влада виконує вимоги громади.

Чи можна шукати баланс та комунікувати з владою доцільність витрат на інфраструктурні проєкти - так. Але навіть якщо звести витрати на нові проєкти  в нуль, безпеку та енергонезалежність Харкову це не надасть. 

Чи робиться щось для енергонезалежності?

Так, й саме Харків лідер в цьому питанні завдяки проєкту "енергетичній острів". Саме тому містяни до останніх днів почувалися досить комфортно. 

Станом на початок 2025 року Харків отримав і законтрактував приблизно 35–40 газопоршневих установок різної потужності. Понад два десятки надійшли як гуманітарна допомога від міжнародних партнерів — Японії, Німеччини, Чехії, США. Ще близько п’ятнадцяти було закуплено або замовлено за рахунок державних субвенцій і бюджету. Їхня сумарна потужність — орієнтовно 60–80 мегават. Це серйозно. Це більше, ніж у багатьох інших містах. Саме тому працює транспорт, критична інфраструктура, без тепла опинилися понад вісімсот, не понад 1000 будинків. Але цього критично мало, якщо говорити про автономність.

Щоб «енергетичний острів» Харкова міг надавати автономно тепло та світло всьому місту, десь 7-10 років роботи та це щонайменше 4 млрд доларів. А це вісім річних бюджетів Харкова повністю з зарплатами вчителів, соцпрацівників, утриманням шкіл, комунальним господарством, ремонтом житла тощо. 

Найгірше в цій ситуації — не темрява і холод. Найгірше — те, як легко ми починаємо проклинати одне одного. Тих, у кого є світло. Тих, кого підключили швидше. Це вже не про війну і не про енергетику. Це про дитяче бажання, щоб прийшов дорослий дядя, усе полагодив, увімкнув світло і зняв із нас відповідальність.

Але доросла позиція виглядає інакше. Вона починається з розуміння масштабу проблеми. З усвідомлення, що навіть правильні рішення не працюють миттєво. З прийняття того, що війна — це не про комфорт. Так, без світла і тепла важко. Це правда. Але в окопах важче. І там немає кнопки «увімкнути» й не має будь-яких графіків. 

Харків зробив у напрямку автономної енергетики більше, ніж багато інших міст. Але цього все одно недостатньо, бо ми воюємо не з негодою, а з державою, яка цілеспрямовано нищить енергосистему. Істерика тут не допоможе. Допоможе лише консолідована робота громади, контроль доцільності витрат, відпрацювання загальної позиції громади щодо розподілу витрат на місцях та в державі і підтримка ЗСУ. Бо ця війна виграється не комфортом, а витривалістю.