Бій під Крутами: харківській слід та розвінчання міфів

29 січня в Україні вшановують річницю бою під Крутами — події, що стала символом героїзму й самопожертви в боротьбі за українську незалежність. Для сучасних захисників України цей бій залишається прикладом того, як навіть за умов чисельної переваги ворога можна чинити ефективний і гідний опір.

108 років тому українські вояки та добровольці зуміли на кілька днів зупинити наступ більшовицьких військ на Київ. У цей час у Бересті тривали переговори між Українською Народною Республікою та державами Четверного союзу. Уже 9 лютого 1918 року мирний договір було підписано — документ визнав незалежність УНР і відкрив шлях до міжнародної військової допомоги Україні у протидії російській агресії.

Харківський слід у бою під Крутами

Харків із боєм під Крутами пов’язаний постаттю Валентина Отамановського — історика, засновника «Братства самостійників» (1914), депутата Української Центральної Ради та учасника бою у складі 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького.

29 січня 1918 року Отамановський як юнкер Першої Української юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького брав участь у бою під Крутами. Аверкій Гончаренко,  який командував боєм, згадував:

«Атамановський був відважний, а що найважливіше було у ньому цінного – це завжди прекрасний гумор. У цій рішальній хвилині він почав порівнювати наш бій з боями шведів і наших з москвинами під Полтавою». 

Валентин Отамановський, учасник бою під Крутами

У радянські часи Отамановський зазнавав переслідувань, а з 1958 року викладав латину в Харківському медичному інституті. Помер у 1964 році, похований на Другому міському кладовищі. 

До речі, й сам Аверкій Гончаренко, який командував сформованим з юнкерів куренем Першої Української юнацької школи імені Хмельницького, також дотичний до Харківщини.

Аверкій Гончаренко, полковник Армії УНР, командувач бою під Крутами

Майбутній полковник армії УНР,  Аверкій Гончаренко 1912 року з відзнакою закінчив Чугуївське військове училище, здобувши чин прапорщика. Службу розпочав у 76-му піхотному Кубанському полку російської імператорської армії.

Міф про «беззбройних юнаків»

Теза про те, що під Крутами воювали винятково недосвідчені гімназисти, є міфом, який активно поширювала більшовицька пропаганда, а згодом — деякі сучасні політики. Реальна картина була значно складнішою.

Основу українських сил становили близько 400 юнкерів — старшин і курсантів Першої української військової школи імені Богдана Хмельницького, більшість із яких уже мали бойовий досвід, зокрема участь у Першій світовій війні. Разом із ними билися бійці Куреня Смерті — добровольчого підрозділу з фронтовиків — та вільні козаки з Глухова, також із бойовим досвідом.

Із Студентського (Помічного) куреня Січових стрільців під Крутами перебувала лише одна сотня — від 114 до 130 осіб. Її розмістили на відносно безпечній ділянці оборони, а наймолодших і тих, хто не мав навичок стрільби, залишили в резерві.

Сили сторін

За даними Українського інституту національної пам’яті, загалом українські сили під Крутами налічували близько 500 захисників і 20 старшин. Вони мали 16 кулеметів і гармату на залізничній платформі.

Проти них наступали понад 4 тисячі бійців — петроградські та московські червоногвардійці 1-ї армії Єгорова, а також матроси-балтійці 2-ї армії Берзіна. Наступ підтримували бронепотяги №2 та імені В. Леніна. Загальне командування здійснював Михайло Муравйов, який у день бою перебував у Бахмачі.

Бій, а не «побоїще»

29 січня 1918 року під Крутами відбувся повноцінний бій — складна, але результативна оборонна операція. Українські війська завдали ворогу значних втрат і затримали наступ на Київ щонайменше на тиждень.

Про це написав Андрій Іллєнко, народний депутат двох скликань, громадський діяч та військовик:

«Це були добровольці, які проходили хоч і короткий, але військовий вишкіл. Тобто це точно не були випадкові юнаки, які не знали на що йдуть і навіть не вміли тримати в руках гвинтівку - як потім часто будуть розповідати. Це були молоді ідеалісти, українські патріоти - і це був їх свідомий вибір. Вважати їх "нетямущими хлопчиками" - це ображати їх та применшувати їхній подвиг. Три сотні вбитих у бою московських окупантів - найкраще свідчення мотивації та дієвості "дітей".»

Муравйов був змушений перебільшувати чисельність українських сил у звітах керівництву, щоб пояснити втрати та зупинку наступу.

Трагедія полонених

Найтрагічнішим епізодом бою став розстріл більшовиками 27 полонених бійців студентської сотні. Саме цій події Павло Тичина присвятив вірш «Пам’яті тридцяти».

Пропаганда і відповідальність

Тези про «беззбройних дітей», кинених на смерть, уперше з’явилися саме в більшовицькій пропаганді — з метою підірвати довіру до командування та зламати моральний дух українців. Ці наративи повторювалися десятиліттями.

Поховання загиблих під Крутами

Критика ж, за оцінками істориків, має бути спрямована передусім до політичного керівництва Центральної Ради — за саботаж розбудови армії, політичну наївність і кадрові помилки. Водночас військові та добровольці свій обов’язок виконали до кінця, попри поширену ворожу брехню, зокрема вигадки про «пияцтво командирів» під час бою.

Стратегічне значення

Бої під Конотопом, Бахмачем і Крутами, а також придушення січневого заколоту в Києві стали частинами єдиного процесу, який дав українській дипломатії час і легітимність. Саме це дозволило підписати Берестейський мир, домогтися міжнародного визнання УНР і отримати військову допомогу від Німеччини та Австро-Угорщини.

Уже за кілька тижнів українська армія разом із союзниками звільнила Київ, а ще за місяць — усю територію України.

Для тих, хто хоче в художній доступній формі дізнатися про історичні події - Українське кіно: що подивитись, - КРУТИ 1918