Коза “помирає”, хлопці посівають, а дівчата ворожать: що робити у Щедрий вечір

Маланка і Василь — не просто народні гуляння, а стародавній обряд із перевдяганнями, “вбивством” кози, магією врожаю і вірою в те, що в новорічну ніч тварини розмовляють, а піч оживає. Пояснюємо, що стоїть за наймістичнішими українськими традиціями.

Традиція Щедрого вечора сягає дохристиянських часів. За язичницькими звичаями у перший день нового року слов'яни вшановували богів Васильчика і Маланку. Згідно з легендою, у бога Ладо була дочка Маланка, яку викрав змій і ув'язнив у темниці. Наречений Маланки, бог Місяць, був на полюванні, тому дівчину врятував богатир Васильчик.

Свято Маланки та Василя — одне з найяскравіших і наймістичніших в українській традиції. Хоча формально йдеться про два різні церковні дні — вшанування преподобної Меланії та святого Василя Великого, — у народі вони злилися в суцільне святкування, сповнене обрядів, перевдягань і віри в магію новорічної ночі.

За сучасним календарем Маланку відзначають 31 грудня — у Щедрий вечір, а Василя — 1 січня. Саме з Маланки починали святкування: в оселях прибирали, накривали щедрий стіл із м’ясними стравами та готували особливу — щедру — кутю, яку дозволялося заправляти маслом і молоком.

Із настанням темряви починалося головне дійство — щедрування. Вулицями й хатами ходили гурти ряджених у карнавальних костюмах: Маланка, Василь, коза, дід і баба, цигани, ведмідь, журавель. Кожен персонаж мав своє символічне значення: Маланка уособлювала жіночу енергію, а коза — родючість землі.

Одна з найбільших традицій Щедрого вечора - ходіння з вертепом та водіння Кози. На свято заведено переодягатися у тварин і фольклорних персонажів. Зазвичай у Маланку  перевтілюється неодружений хлопець, а жінки постають в образах чоловічих героїв. Серед інших персонажів – Василь, Коза, Дід, Баба, Ведмідь, Циган, Чорт і Лікар.

Козу Маланку одягають у вінок зі стрічками, намисто та інші прикраси. Її хлопець Василь одягає жупан, шаровари та чоботи. У костюмах люди ходять від будинку до будинку, співають щедрівки, розважають господарів танцями та різноманітними жартами.

Ми писали:Фольклористка Ксенія Підопригора - про Різдво по-харківськи

Найбільш видовищним був обряд із козою. Її “вбивали”, а потім оживляли сміхом, жартами й танцями. Цей ритуал символізував зимову смерть природи й її майбутнє весняне відродження. Вважалося: де коза ходить — там жито родить.

У народі вірили, що в новорічну ніч рослини розуміють людську мову, а тварини можуть поскаржитися Богові на поганих господарів. Тому худобу в цей день особливо добре доглядали. Навіть піч мала сакральне значення — її білили й не чіпали, бо, за повір’ям, у цю ніч вона “танцює”.

ВОРОЖІННЯ

За народними віруваннями, ворожіння в ніч проти 1 січня вважалися особливо правдивими. Незаміжні дівчата клали під подушку чотирьох королів із колоди карт, сподіваючись побачити уві сні майбутнього чоловіка. Інший популярний обряд — покласти гребінець і перед сном прошепотіти: «Суджений-ряжений, розчеши мені голову». Вірили: хто насниться цієї ночі, з тим і підуть під вінець.

Шукали підказок долі й надворі. Дівчата виходили за ворота та дивилися, яку тварину зустрінуть першою: пес віщував норовливого чоловіка й непросте життя, вівця — спокійного та лагідного супутника. Біля воріт також насипали три купки зерна — якщо до ранку їх ніхто не зачепив, сімейне життя обіцяло бути щасливим.

А вже на світанку 1 січня, у день святого Василя, в Україні розпочиналося традиційне посівання. Хлопці засівали оселі зерном, бажаючи господарям добробуту, щастя та щедрого врожаю на весь рік.

Прихід щедрувальників до хати вважався доброю прикметою. Вони співали величальні пісні, жартували, влаштовували сценки, а наприкінці просили винагороду — “Маланці на фартух”, “Козі на сіно” або ж на ковбасу й паляницю.

Нагадаємо, у чому зустріти 2026 рік: кольори та символіка для вдалого початку року