Фольклористка Ксенія Підопригора - про Різдво по-харківськи

Різдво для українців — не просто церковна дата, а глибокий родинний і сакральний простір, що формувався століттями. Чому саме це свято стало одним із найважливіших у нашій традиції, як його святкували на Слобожанщині, що символізували кутя, дідух і коляда та чому сьогодні інтерес до різдвяних обрядів знову зростає — розповіла фольклористка Ксенія Підопригора.

Чому Різдво таке важливе для українців і який сакральний сенс в нього вкладається?

По-перше, українці — християнська нація ще з Х століття. Різдво є одним із найважливіших християнських свят. Загалом у церковному календарі є дванадцять найбільших свят, і Різдво — одне з ключових. За масштабом святкування воно поступається лише Великодню, який називають «святом над святами». Різдво — друге за значенням після нього.

Цікаво, що деякі церковні дати в календарі визначали саме від Різдва. Наприклад, дату Благовіщення вирахували, відрахувавши дев’ять місяців назад від Різдва. Це свідчить про те, наскільки центральним було це свято для християнської культури.

Однак чому саме для українців Різдво має таке особливе значення?

Мені здається, що причина — у надзвичайно сильному культі родини. Родини не просто як формального зв’язку, а як простору підтримки, тяглості традицій, поваги до роду й пам’яті про предків. Українці зазвичай добре знали свій родовід, пам’ятали родичів на кілька поколінь назад.

Традиція збиратися всією родиною саме на Різдво була однією з визначальних. Саме це зробило Різдво ключовим святом для українців. Це суттєво відрізняється, наприклад, від сучасної західної традиції, де родинним святом часто є День подяки. В Україні ж такою подією було Різдво.

Є навіть записи з щоденників студентів Києво-Могилянської академії, де зазначалося, що вони мали обов’язково повернутися додому на Різдво. Люди могли кілька днів іти пішки чи їхати, але на Святвечір мусили бути вдома, з найріднішими. Уся родина, де б вона не була, з’їжджалася на Святвечір. Саме ці два чинники — християнська традиція і культ родини — допомагають зрозуміти, чому Різдво таке важливе для українців.

Які різдвяні традиції притаманні саме Слобожанщині?

Слобожанщина — регіон, який заселявся пізніше, ніж центральна Україна. Козацькі полки, що сюди приходили, вже мали власні традиції. А різдвяні звичаї загалом давніші за саме заселення Слобожанщини. Тому не можна сказати, що місцеві різдвяні традиції кардинально відрізняються від традицій Центру чи Заходу України. Вони радше ближчі до центральноукраїнських.

На Слобожанщині не сформувалося якихось унікальних, різко відмінних різдвяних обрядів — принаймні спочатку. З часом з’явилися певні локальні особливості. Наприклад, кутя. Тут вона була обов’язково густою кашею. Якщо, скажімо, на Вінниччині кутя могла бути рідкішою, майже як узвар або суп, то на Слобожанщині це була саме каша — зазвичай із пшеничної або ячмінної крупи.

Бабусі розповідали, що на Слобожанщині часто варили ячмінну кутю, просто підсолоджену. Додавання великої кількості родзинок, маку, горіхів чи сухофруктів — це пізніші, регіональні або сучасні нашарування. Традиційно кутю найчастіше підсолоджували медом.

Варто пам’ятати, що багато етнографічних записів робили люди, які пережили голодні роки — Голодомор і період радянських обмежень. Тому проста підсолоджена каша могла бути відображенням не давньої норми, а вимушеної реальності тих часів.

Які страви зазвичай готували на Святвечір на Слобожанщині?

Святвечір, 24 грудня, традиційно був суворо пісним днем. До появи першої зірки нічого скоромного їсти не дозволялося. На стіл ставили лише пісні страви. У західних регіонах була поширена традиція дванадцяти страв, але на Харківщині це не було обов’язковим. Тут незмінними були лише дві страви — кутя й узвар. Решта страв просто мали бути пісними.

Часто готували рибу — сушену або солону, адже не всюди були річки з рибою. Ліпили багато вареників і пиріжків. Вареники з різними начинками вважалися окремими стравами, тож на столі їх могло бути дуже багато.

До Різдва готувалися ще з літа. Найкращі яблука, груші відкладали спеціально для узвару. Святвечір, хоч і пісний, мав бути багатим — як подяка Богові за прожитий рік і надія на добрий наступний.

Дідух і обрядові елементи

На Харківщині не було строго визначеної форми дідуха. Це був останній сніп, зібраний під час жнив, який заносили до хати і ставили на покутті біля ікон. Він символізував урожай і надію на добрий рік. На стіл його не ставили.

Водночас існували обереги від злих сил: під скатертину або по кутах столу клали зубчики часнику. Під миску з кутею підкладали сіно — і з практичних причин, щоб довше зберігалося тепло, і з символічних. Сіно уособлювало врожай і достаток, а «гніздо» — родину.

Колядування і щедрування: в чому різниця цих обрядів?

Колядувати починали відразу після Різдва. Колядки розповідають про народження Ісуса Христа, про радісну звістку. Згодом, ближче до Нового року, з’являлися щедрівки. У них уже менше релігійного сюжету і більше побажань господарям: добробуту, здоров’я, щедрого року. Щедрий вечір припадає на переддень Нового року.

24 грудня був днем суворого посту, і вся родина чекала першої зірки. Часто саме дітям доручали виглядати її. Після цього всі сідали за стіл. Того ж вечора починали колядувати — як церковні хори чи священник із хористами, так і гурти молоді.

Також існувала традиція носити кутю хресним батькам — як подяку і спосіб поділитися різдвяною радістю.

Українці побожні. Тому, коли народився Ісус, вони починають із того, що співають колядки. За своїм змістом вони розповідають саме про новину, про народження Бога.

Це "Нова Радість стала", припустимо. "Добрий вечір тобі, пане господарю", "По всьому світу новина": розповідають саме про новину, як про народження Христа, про радість, яка прийшла у зв'язку з цим. Але поступово, після Різдва 25 грудня,  люди розслабляються, тому що Різдво вже як би минуло, і тоді треба йти і заробляти гроші на чомусь іншому.  Бо колядування – це заробляння, в тому числі грошей, і всіх таких смачностей, приємностей.

Настає Новий рік після Різдва, і відповідно другий раз з тими самими колядками вже і не ходять. Тому з'являються щедрівки. В щедрівках основна тематична частина – це виспівування, вихваляння пана господаря, пані господині, їх діточок, як на небі зірочок.

Часто персонажі дому порівнюються саме пан господар із місяцем, господиня із ясним сонцем, а воно залежить, до речі, від щедрівки. Діточки обов'язково як зірочки. Щедрівка – це побажання господарям щедрого вечора. А щедрий вечір у нас саме напередодні Нового року. Тобто ми плавно від більш традиційних колядок переходили в час, коли співалися щедрівки, і вони вже більше про господарів хати, про те, що ви дайте заколядувати, ви такі чудесні, а давайте ви нас пригостите чимось смачненьким. Ось насправді ця традиція першої зірки і колядування, вона дуже пов'язана з церковним життям.

Як збереглися різдвяні традиції до сьогоднішнього часу?

Після 1960-х років більшість різдвяних традицій поступово занепали. Вони зберігалися радше в пам’яті, ніж у повсякденній практиці. Але з початком повномасштабної війни інтерес до традицій несподівано зріс. Молодь почала активніше їх відновлювати, з’явилися заходи, реконструкції, вертепи.

У Харкові сьогодні можна побачити вертепи, зокрема від Спілки української молоді, які відтворюють слобожанський варіант. Мені здається, що це найбільш слобожанське і традиційне, що зараз є в Харкові. Серед саме слобожанських персонажів там є пастирі, також є Смерть і Чорт, був Мошко, представник єврейської культури. Там Ірод говорить російською, як це було традиційно, а інші персонажі — українською. Це давні тексти, записані ще десятки років тому. З цим вертепом Спілка української молоді буде виступати в храмах, і є традиція, що 25 числа вони обходять все місто.