Недільна балачка: зарплатний колапс в Україні

З початку повномасштабної війни українська економіка переживає історичний виклик — не лише через руйнування інфраструктури та зростання дефіцитів, але й через питання людського капіталу, оплату праці й мотивацію ключових спеціалістів.

Особливо гострою є ситуація для державного сектору — медиків, вчителів, бюджетників, військових. І якщо не буде системної відповіді прямо зараз, після перемоги Україну чекає вже не лише відбудова, а кадрова деструкція.

Скільки зараз платять медикам?

Для початку — кілька цифр, які показують стан справ.

Середня зарплата медичних працівників у першому кварталі 2025 року становила приблизно 17,2 тисячі гривень. При цьому середня зарплата по економіці (за той же період) сягнула близько 23,5 тисяч гривень. 

Мінімум для лікарів державних та комунальних закладів встановлений постановою № 28 з 1 січня 2023 — 20 000 грн для лікарів (не інтернів) і 13 500 грн для інших працівників медустанов. Але на ділі зарплата може бути менша, а навантаження навпаки більше.  

Так в зоні активних бойових дій для медиків можуть бути доплати до рівня близько 40 000 грн. Але наші медсестри та лікарі можуть отримувати вдвічі та й втричі більшу зарплату не ризикуючи своїм життям в Польщі, Чехії, Німеччини та інших країнах Європи. І якщо до повномасштабного вторгнення про еміграцію думала обмежена кількість людей, наразі багато хто спробував життя в ЄС, й багато хто готов виїжджати й це наразі простіше зробити, жінкам в першу чергу.  

Скільки платять вчителям?

З вчителями ситуація ще більш патова. Зарплата молодого фахівця близько 9000 гривень, прибиральник в супермаркеті отримує більше. З всіма вислугами й кваліфікаціями можна отримати  17 500 грн, це менше 400 євро, в той час, як в Європі лише помічник педагога отримує від 1500 євро. 

В Україні вже спостерігається гостра проблема нестачі вчителів. Соціологи твердять, що до 2030 року країна може не дістати понад 100 000 педагогів через відтік і старіння кадрів. Ця різниця в оплаті та умовах праці сприяє відтоку молодих спеціалістів із освітньої сфери України та підриває мотивацію залишатись у професії, тоді як дефіцит кадрів лише поглиблюється.

Покупна спроможність — зміна, яка болить

Але мало порівнювати зарплати з європейськими. Ще потрібно порівнювати ціни. Цифри зарплат не можна оцінювати окремо від інфляції, девальвації та зростання витрат, особливо в умовах війни та переходу до європейських стандартів.

За даними Національний банк України (НБУ) та аналітиків, інфляція в Україні за 2025 рік має впасти до рівня 8,7 %, але це прогноз на кінець року. Національний банк України

У травні 2025 року ціни на товари споживчого кошика зросли на 15,9 % у річному вимірі. Наприклад, 

• Курятина 55-60 грн/кг (2021) 89-110 грн/кг (2025)
• Яблука 27-30 грн/кг (2021) 80-100 грн/кг (2025)
• Борошно 16-17 грн/кг (2021) 22-25 грн/кг (2025)
• Олія 60 грн/літр (2021) 800 грн/літр (2025)
• Капуста 11 грн/кг (2021) 28 грн/кг (2025)
• Яйця 35-35 десяток (2021) 50-55 десяток(2025)

Враховуючи високі темпи росту цін у 2022–2024 роках і девальвацію гривні, купівельна спроможність гривні за кілька років знизилась приблизно у два рази. Мінфін

Інакше кажучи: навіть якщо номінальна зарплата зросла, реальна — з урахуванням інфляції, росту тарифів, витрат на житло, транспорт, енергоносії — для більшості працівників державної сфери — це падіння. Людина може отримувати більше гривень, але купити менше.

Війна + європейські стандарти + очікування — тривожне поєднання

Сьогодні українське суспільство живе не лише в умовах війни. Воно стикається з трьома, часто паралельними, процесами:

• Війна. Постійна невизначеність, фізичні та психологічні навантаження, фронтові ризики. У таких умовах праця медика, військового, держслужбовця має бути надзвичайно мотивуючою, адже люди ризикують більше, ніж в мирному житті.
• Європейська інтеграція та мобільність. Молодь, фахівці, працівники державного сектора — багато хто працював або працює тимчасово за кордоном, чи має знайомих там. Побачили інший рівень життя, інше ставлення до суспільно важливої професії, інші зарплати, іншу культуру державного служіння. Це створює контраст очікувань.
• Нерівність, корупція, «життя мажорів». Якщо на тлі заяв про героїзм і служіння держава платить мізер чи середню цифру, в той же час «верхівка» державного сектору (або приватний сектор) живе краще, — це підриває мотивацію, породжує «відтік» кадрів.

Особливу увагу треба звернути на військових і ветеранів. Після заходу в армію чи служби вони отримують достатній рівень оплати, соціальних гарантій, зрозумілої структури. Повернувшись чи переходячи до цивільного сектору, вони часто бачать — зарплата нижча, система менш прозора, очікування і умови суттєво гірші. Запит на справедливість набуває гостроти.

Таким чином кадрова криза це не про «можливо», а про «реальність»

Система державних професій — медицина, освіта, держуправління, оборона — стикається з дефіцитом кадрів. Приватний сектор також говорить про нестачу кадрів. Якщо не підвищити оплату і не покращити умови праці — ризик «кадрового колапсу» стає реальністю.

Молодь з економічною мобільністю не бачить сенсу лишатися, якщо побачила, що за кордоном аналогічна професія — з вищою оплатою, кращими умовами, вищим статусом.

У держави немає запасного «кажу». Як тільки відчується масовий відтік кваліфікованих фахівців, наслідки будуть глибокими: зниження якості державних послуг, зростання нерівності, втрата соціального капіталу, зменшення спроможності держави забезпечувати захист і відновлення.

Що має робити уряд уже зараз?

Перегляд системи оплати праці. Не лише підвищення базової зарплати, а врахування ризиків, відповідальності, регіонального коефіцієнта (зони бойових дій, фронтові регіони), ефективного навантаження.Наприклад, для лікаря екстреної допомоги чи сімейного лікаря в сільській місцевості — встановити гарантований мінімум, який адекватно відображає відповідальність і ринок праці.

• Індексування зарплат і гарантування збереження купівельної спроможності. В умовах інфляції і девальвації просто «підняти» гривні недостатньо. Треба регулярно переглядати оплату, щоб вона не втрачала реальної вартості.
• Конкурентність з приватним сектором і зарубіжжям. Молодь має вибір. Якщо державний сектор не конкурує за оплатою і умовами, він втратить тих, хто міг би стати на державну службу.
• Прозорість і справедливість. Це ключ. Якщо суспільство бачить високі зарплати держслужбовців, корупцію, непублічні доплати — це підриває мотивацію тих, хто працює «з миру зірваним» — і у фронтових умовах.
• Підтримка м’якого переходу ветеранів у цивільний сектор. Всі ми розраховуємо на те, що після перемоги ветерани повернуться в мирне життя — але повертаються в умови, в яких зарплати і статус нижчі, ніж ті, до яких вони звикли. Уряд має створити програми підвищеної оплати, перекваліфікації, державних гарантій.
• Стимулювання праці у пріоритетних регіонах і напрямах. Сільські райони, прифронтові зони — це місця, де потрібні фахівці. Добавки, житло, служба — все це має бути частиною пакету мотивації.

Україна вже живе в кілька разів складніших умовах, ніж до війни: не просто економічно, але соціально і морально. Але — вона також має унікальну можливість: бути більш інтегрованою з Європою, мати мобільний людський капітал і мотивацію до змін.Якщо зараз не налаштувати оплату праці, умови для державних фахівців, не зберегти і не підсилити людський ресурс, то після війни ми можемо стати свідками не бурхливого «відродження», а «відтоку» кваліфікованих людей — саме тоді, коли вони найбільше потрібні.

Для держави це не просто бюджетна задача — це стратегічне завдання. Адже державні службовці, медики, військові, педагоги — це не витрати. Це інвестиція в стійкість, захист і відновлення країни. І поки долар (курс) майже не змінився, а гривня тримається, це не означає, що «все гаразд». Різниця між номіналом і реальністю — ось справжній виклик українських зарплат у 2025 році.