Вшанування полеглих героїв: повернення до українських традицій

Сьогодні, 29 серпня, в Україні відзначають День пам'яті загиблих захисників України. У Харкові на Алеї Слави міського цвинтаря №18 відбулися урочистості на честь воїнів, які віддали життя за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність держави.

Нині в Україні у кожному місті є окремі сектори, меморіальні комплекси, алеї героїв та монументи. Багато з них візально виконуються у ще радянському гранітному стилі. Але, здається, вже прийшов час міняти візуальне прийняття місць поховань наших героїв.

Темний граніт - найбільш розповсюджена форма пам'ятників на пострадянському просторі. Дарія Гірна, журналістка, авторка ютуб-каналу "Обличчя незалежності", так пояснює її походження:

В нас є спільна візуальна мова в пямятниках та меморіалах, джерелом цієї спільності простору є спільне перебування в радянському просторі, який загнав суспільство у дуже вузьки рамки соцреалізму. По-друге в радянському союзі дуже широкорозвивалась галузь видобутку граніту, і вважалося дуже престижним використовувати військові меморіалізації у дуже похмурій темній формі і навіть мав зміст - граніт мав символізувати мілітарну незламність радянського союзу, а червоний граніт був символом червоної влади.  

Але вже прийшов час згадати і відновити українську традицію вшанування полеглих, що має зовсім іншу естетику. Козацькі старі цвинтарі були світлими, з козацькими білими хрестами, які білилися світлим вапном.

Україна вийшла з візантійської православної традиції, де в центрі - ідея воскресіння,  і світлі кольори були домінантними в таких скральних місцях. Це та галузь культурна, де ми маємо повернутись до свого коріння і відділити цій простір від російського.

Конфлікт між приватною та суспільною памят'ю буде завжди, каже дослідниця, але військові клажовища як меморіальні комплекси - це трохи більше ніж місце, де родина може прийти на могилу загиблого.

Це історичні маркери в землі, тому слід дійти консенсусу, - якщо військового ховають на певному секторі, він має бути цілісним меморіальним комплексом, по якому наступні покоління будуть впізнавати, що це саме військові поховання. Нам дуже важливо виокремити мілітарну історію.

Приклади меморіалів

Це не означає, що усюди мають бути однакові комплекси. Нині митці пропонують різні рішення. Наприклад, за розробленим проєктом меморіалу у Жовкві у центрі простору будуть колонади зі стелами. На них розмісять імена та фото полеглих воїнів з Жовківщини. На кожній колонаді також будуть QR-коди, які розповідатимуть історії захисників. Попереду розмістять квітку фіалки, яка проростає з каменю, а навколо — фонтан, лавки, дерева й безбарʼєрні доріжки.

А ось інший проєкт меморіалу в Миколаєві складатиметься зі скверу та меморіалу у вигляді трьох розірваних стін, що зміщені між собою та простягаються вздовж ділянки. Проєкт передбачає два основні маршрути: перший — пролягає паралельно до Херсонського шосе та має певний злам, що надає йому динамічності.

"Він призначений переважно для людей, які проходять цією дорогою щодня, наприклад, на роботу чи для інших справ. Він включає нормативний суміщений тротуар з велосипедною доріжкою", — розповіли в міськраді.

Другий — веде безпосередньо до меморіалу. Дві крайні стіни символізують шлях, що поступово спускається вниз по рельєфу.

Є й ініш моделі меморіалів у Тернополі, у Києві загиблим бійцям ГУР, тощо.

В Харкові на 18-му цвинтарі є вже два сектори військових поховань. І планується в розробці ще два сектори, які будуть, власне, частиною вхідної групи на цвинтар. І серед іншого, є вже ухвалені рішення про те, як це має бути все виглядати, нагадала історикиня Марія Тахтаулова.

Відштовхувались від вже наявного сектору на 18-му цвинтарі, тобто ще за часів АТО, є два ряди почесних військових поховань зі стандартизованими надгробками. Питання стандартизованих надгробків взагалі, того, як мають виглядати сектори почесних поховань, в принципі, є погодження на рівні того, що ми розуміємо, що сектор почесних поховань це є не тільки місце пам'яті, не тільки місце вшанування, а ще і це є частина національного міфу, національної культури пам'ятання. І, відповідно, символи, які там закладаються, теж мають відповідати і нашому певному історичному контексту.

Дійти згоди у вшануванні полеглих

Сьогодні говорять про козацькі хрести. В Харкові є хрести на цих пам'ятниках,  але вони чорного кольору, тобто це теж виникає певна дискусія, тому що нині орієнтується на світлі, на світлий камінь, як в традиції козацький. 

Будь-яка меморіальна ініціатива, вона є дуже чутливою, в ній задіяно чимало різних груп інтересів від родин загиблих, від побратимів, влади, громадських об'єднань які всі, безумовно, зацікавлені в результаті яких би задовольняв. І в цьому контексті також нашим колишнім головою інституту Антоном Дробовичем було свого часу запропоновано 10 принципів меморіалізації. Це документ, який складає підґрунтя, основу для будь-якої меморіальної ініціативи. З цими можна познайомитися і на сайті інституту, воно широко розійшлося у ЗМІ, що дуже важливо, на чому я хочу закцентувати увагу, що ці 10 принципів меморіалізації пройшли не просто експертне обговорення, а експертне обговорення у військовому середовищі. Ми отримали понад 19 тисяч рефлексій і фідбеків з військових, які там погоджувалися, у переважній і абсолютній більшості, але дещо, звісно, і критикували.

Тобто, і серед тих 10 принципів є різні, але, як на мене, це оцей консенсус, якого маємо досягти в створенні будь-якого меморіального простору. Чи то кладовища, чи якогось меморіалу і так далі. Оцей консенсус – це залученість, це партисипативність, це інклюзивність.

Дійти згоди та консенсусу - у будь-якому разі нам треба формувати культуру пам'яті і вшанування полеглих бійців, культуру, яка не буде збігатися із ментальністю сусідів-варварів, що щодня вбивають й нищать все українське.

Нагадаємо, історикиня Марія Тахтаулова: "Маємо досягти консенсусу у створенні Меморіалу"