"Підприємства говорять мені, дайте студентів": ректор НТУ "ХПІ" Євген Сокол

Наскільки конкурентна харківська технічна освіта й чи поверне Харків статус студентського міста розповів ректор НТУ "ХПІ" Євген Сокол

Про вступну компанію та абітурієнтів 

 Наші діти мають бажання навчатися інженерним наукам.

Враховуючи, що ми спілкуємося з вами наразі, влітку. Якщо можна, трохи про вступну кампанію 2025 року. Які професії наразі більше обирають? Чи дійсно відроджується зацікавленість до інженерних професій?

Сьогодні наразі можна сказати наступне, що оскільки міністерство офіційно опублікувало ті показники, які характеризують дану вступну кампанію з точки зору рекомендацій для зарахування, то все ж таки в першій десятці там три найбільших політехнічних інститутів. Це Київський політехнічний, Львівський і Харківський.

І відповідно до цього можна сказати, що все ж таки наші діти мають бажання навчатися інженерним наукам. Хоча, якщо подивитись глибше на цю проблему, то кількість заяв на гуманітарні спеціальності до сьогоднішнього дня ще значно більше, ніж та, яка на технічній спеціальності. Але те, що наші абітурієнти приходять на технічні спеціальності, каже про те, що там є гарні студенти, які розуміють майбутнє нашої країни, майбутнє нашого міста Харкова. Це, безумовно, інженерна освіта, і я хочу сказати, що мені приходиться спілкуватися з роботодавцями сьогодні. Колосальна потреба в інженерних фахівцях.

А які спеціальності ви можете наразі запропонувати молоді? Які ці напрямки?

Наш університет має чотири головних напрями. Це енергетика, електроніка, електромеханіка. Це машинобудування і транспорт. Це хімічна технологія та інженерія. І комп'ютерна наука і інформаційна технологія. І я хочу сказати, що, безумовно, дуже складна ситуація завжди на хімічних спеціальностях.

Це пов'язано з тим, що Харків не є центром хімічної промисловості України. Але там дуже багато все ж таки таких спеціальностей, які використовуються в різних аспектах в економіці. І я хочу сказати, що сьогодні там теж з набором все гаразд.

Ну а що стосується енергетики, електроніки, що стосується машинобудування, тут у нас нормальний набір. І, до речі, якщо раніше комп'ютерні спеціальності значно перевищували всі інші, то сьогодні все майже зрівнялося. Тому що сьогодні комп'ютерний напрям, він трансформується. І запровадження штучного інтелекту впливає якраз в першу чергу на комп'ютерні науки. Тому що ті традиційні простіші робочі професії, які були в комп'ютерних науках, вони менше будуть мати попит в майбутньому шляхом впровадження штучного інтелекту.

Це типа тестувальників, так?

Ну, тестувальники, кодери, все таке. Як завжди, будуть затребувані ті фахівці, які мають найвищий рівень з погляду знання математики, алгоритмів і все таке інше. І, безумовно, наші ж діти, вони розумні, вони бачать всі ці прогнози. І в них є деякий відтік, скажімо так, в напрям електроніки, в напрям енергетики. Тому що електроніка, вона теж дуже близька сьогодні до всіх питань, які є в комп'ютерних науках. Але розвиток цієї галузі, він йде дуже бурхливо. І там, безумовно, буде велика потрібність в відповідних фахівцях.

Наскільки вмотивована молодь?

Діти, які приходять, вони дуже розумні, вони дуже вмотивовані. І, безумовно, тут є така складна ситуація, особливо для Харкова, у зв'язку з тим, що багато молоді від'їжджає до закордону. Але я хочу сказати, що, знову таки, розуміючи той потенціал, який є в Харківській політехніці, то знаходячися за кордоном, вони все одно намагаються вступити до нашого університету, оскільки з погляду дуальної освіти ми одні з найкращих в Україні. І, таким чином, попри ті можливості, які є за кордоном, вони все ж таки намагаються здобути освіту в Україні й конкретно в Харківській політехніці.

Про конкуренцію з офлайн освітою й лабораторні роботи

Студенти теоретичну базу і освіту отримують в Харківській політехніці, а за кордоном, на сучасній лабораторній базі, відпрацьовують фактично лабораторні роботи.

Як вам дається конкурувати з технічними вишами, які знаходяться на заході або в Києві? Київська політехніка, Львівська політехніка. Адже там є можливість вчитися офлайн, хоча б частково.

Ну, безумовно, це впливає на абітурієнтів, впливає на ту конкуренцію, як ви кажете. Якщо подивитися до початку війни, до початку ковіду, коли ми перейшли на онлайн освіту, то ситуація була наступна. Найбільша кількість контингенту студентів була у Київській політехніці, і ми з Львівською політехнікою мали майже однаковий контингент по 24 тисячі студентів.

Сьогодні, якщо подивитися вже на вступну кампанію цього року, то, безумовно, Київська політехніка, Львівська політехніка, вони набрали на перший курс загалом понад дві тисячі абітурієнтів, ми набрали 1200. Таким чином, безумовно, контингент, який набирає Харківська політехніка, він трохи зменшується, а Львівська і Київська політехніка десь знаходяться поряд. Але з погляду, тієї освіти, яку ми надаємо, ми не відчуваємо такої дуже великої конкуренції між нашими технічними вищими навчальними закладами, наперекір тому, що ми стовідсотково даємо освіту онлайн, а у них є освіта офлайн.

Але я так розумію, все одно є якісь моменти, які потрібно робити руками, чи ні?

Стовідсотково. Ви маєте на увазі лабораторні роботи. Так, дійсно, для нашого університету, який стовідсотково працює онлайн, це одна із найважливіших проблем, які ми повинні використовувати.

Суть є в тому, що традиційно українська школа має великі здобутки в галузі теоретичної підготовки студентів. І тому і Харківська політехніка на сьогодні цей рівень повністю залишає. Є питання пов'язані з лабораторіями, з практичною роботою і так далі.

Так, сьогодні для нас це дуже складно, але я хочу сказати, що ми використовуємо два шляхи для вирішення цієї програми. Перше, ми маємо 53 міжнародних угоди, які передбачають обмін студентами з закордонними вищими навчальними закладами. Це дозволяє нам, що наші студенти, від'їжджаючи за кордон, чи ті, хто знаходиться за кордоном, вони теоретичну базу і освіту отримують в Харківській політехніці, а за кордоном, на сучасній лабораторній базі, відпрацьовують фактично лабораторні роботи.

Так, безумовно, це не дає можливості стовідсотково охопити всіх наших студентів, але я хочу сказати, я назвав цифру тих угод, і ми маємо достатньо великий відсоток тих студентів, які мають таку можливість. Крім того, ми намагаємося для тих студентів, які знаходяться на теренах України, спілкуватися з майбутніми стейкхолдерами, для того, щоб вони залучали наших студентів, з одного боку, для роботи на їхніх підприємствах, і це дає можливість їх профорієнтувати на майбутнє робоче місце, і одночасно вони використовують свою матеріальну базу для якраз практичної роботи. А ми намагаємося зробити таким чином, щоб ті процеси, які повинні відбуватися в лабораторіях на університеті, вони були використані стейкхолдерами для тієї матеріальної бази, яка є у них.

Я хочу сказати, це зацікавлює не тільки студентів, а й стейкхолдерів, тому що, ви добре розумієте, для того, щоб прийняти людину на роботу, то треба на нього перш за все подивитися, і не тільки з точки зору того, наскільки він фахівець, але і як він буде адаптований до того колективу, в якому він буде майбутнє працювати. З одного боку, студент має перспективи працевлаштування, він може подивитися, наскільки його це задовольняє, а з іншого боку, і роботодавець має можливість подивитися на того, якого він запрошує. Ну, а нам ситуація така, що ми повинні все це між ними узгодити і використовувати з найбільшою ефективністю.

Про цю орієнтацію вже почали добре говорити, що є можливість у студентів проходити практику, зокрема лабораторну, на заході. Адже довгий час і це не секрет, що харківська машина будування, заводи і часткова освіта були орієнтовані на співпрацю зі рф, сходом, тому що в нас були досить довгі історичні зв'язки. Як наразі? Наскільки наша освіта харківська, політехнічна, вона вже орієнтована більше на захід, на самостійність? Чи доводиться ще рвати якісь зв'язки, переорієнтовувати?

Я хочу сказати, що це не зовсім так. Чому? Тому що вже доволі давно наука є світовою. І сказати, що є на Сході чи на Заході якісь принципові процеси, які відрізняються один від одного, це недоречно. Наш університет, ми давно орієнтуємося безумовно на фактично ті досягнення, які є сьогодні в світі, а вони є загальними для будь-якого напрямку, яку опановує цей студент.

Це по-перше. По-друге, я хочу сказати, що ви знаєте, так воно історично склалося, а може навіть географічно, що зв'язки харківської політехніки, і я вважаю, що, мабуть, загалом в Україні, завжди було більше орієнтації на Західну Європу. Сказати про те, що у нас була велика кількість угод, направлення студентів на Азію, я цього сказати не можу.

Хоча це зовсім не свідчить про те, що ми не співпрацювали там з Китаєм, Малайзією і так далі. Але відсоток того, що ми робили там, і те, що робили з Європою відрізняється. Щодо росії, не можу сказати, що переважала кількість зв'язків з Росією порівняно з європейськими країнами. Тому що Німеччина, Угорщина, Чехія, Австрія, Фінляндія, багато країн, які є в Європі, до речі, Франція, Іспанія, це ті країни, з якими у нас традиційні зв'язки ще з Радянського Союзу. І, безумовно, ми з ними співпрацюємо, і в Харківській політехніці, до речі, є німецький технічний факультет, який поряд з англійською мовою, яка традиційна сьогодні у нас в країні, ми з першого курсу навчаємо німецькій мові, тому що у нас великий відсоток наших студентів співпрацює з німецькомовними країнами, це Німеччина, це Австрія, і таким чином, безумовно, я не хочу сказати, що у нас пройшов якийсь перелом, для того, що ми повинні отут все обірвати, але, так, дійсно, ми сьогодні зупинили всі зв'язки з росією, ну, це зрозуміло, з яких причин, тому що це недоречно з погляду наших відношень по-людськи, а все, що відбувається з Західною Європою, воно набуло подальшого розвитку, і таким чином ми продовжуємо з ними активно працювати, і тут є якраз те поєднання, про яке я казав, що ми даємо, і вони впевнені про те, що ми надаємо гарну теоретичну підготовку, а вони надають сучасне обладнання в лабораторії, де ми проводимо фактично практичні роботи для тих студентів, які мають можливість відвідувати закордонні вищі навчальні заклади.

Про науку та науковий потенціал

Є ті викладачі та науковці, які якоюсь мірою залишаться за кордоном, тому що вони працевлаштовані.

Наскільки війна вам, попри війну, чи вдалося зберегти потенціал само науковий, аспірантів, викладачів, як з цим наразі в університеті?

Я хочу сказати, що безумовно це складно, війна не може не відбуватися на всіх тих процесах, які є в університеті, але я хочу сказати, що нам практично повністю вдалося зберегти той науково-педагогічний потенціал, який є в нашому університеті. Перш за все, є такі показники, які характеризують це.

Викладацький склад нашого університету, він фактично не змінився за кількістю і по якості. І попри те, що частина наших викладачів знаходиться на теренах України або за кордоном, вони активно проводять онлайн освіту. До речі, багато з них працевлаштувалось за кордоном і вони досягають там відповідних результатів, доучившись до сучасних наукових досліджень, які впроваджують навчальний процес в нашому університеті.

З іншого боку, все ж таки, характеристикою активності наукової співпраці, я не беру вже гроші, договори, гранти і так далі, є так звані публікації в науково-метричних базах. Кожен рік ми нарощуємо кількість таких публікацій і вона перевищує 500 на рік. Я хочу сказати, що навіть до війни у нас була значно менша кількість цих публікацій, а ми сконцентрувалися, зберегли весь той потенціал, який є.

А не може скластися тоді така ситуація, що вже після війни частина викладачів або науковців, аспірантів не захоче повернутися і тоді буде проблема?

Аспірантів у нас немає за передовим. І до речі, якщо казати про аспірантуру, то як ви добре знаєте, держава ж повністю ліквідувала заочну аспірантуру, залишилася тільки очна аспірантура. Очна аспірантура, яка є в нашому університеті за останні три роки війни, збільшилась майже в два рази. Тобто, якщо кількість аспірантів до цього була значно менша, то сьогодні їх майже вдвічі більше.

Кількість захистів дисертацій PhD, докторів філософії, у нас не зменшилась. Трохи менше захистів докторських дисертацій. Тут, я хочу сказати, безумовно, впливає та ситуація, яка є, тому що поєднувати педагогічну роботу з науковою роботою, ну і докторська дисертація – це дуже складний ефект. І я хочу сказати, що я не можу сказати, що їх стало значно менше, тому що їх завжди було не дуже багато, але все ж таки їх стало менше. А що стосується докторів філософії, то ми знаходимося майже на рівні до воєнного стану.

Тобто, у вас є впевненість, що після війни, після перемоги України ці люди будуть співпрацювати з університетом, повернувшись частково навіть?

Частково. Як ви добре розумієте, що, безумовно, є ті люди, які якоюсь мірою залишаться за кордоном, тому що вони працевлаштовані. Це ж не секрет, що та заробітна платня, яку вони отримують там, її неможливо порівнювати з нашою заробітною платнею. А як ви добре розумієте, якщо їх туди запросили, працевлаштували, і вони вже працюють не один рік, то, безумовно, їх професійна діяльність повністю задовольняє і відповідає тим вимогам на тих підприємствах, куди їх працевлаштували.

Тут дуже багато факторів, які впливають на те, хто повернеться, хто не повернеться. І сьогодні гадати на кавовий гущі, хто повернеться, хто ні, я вважаю, буде недоречно. Але сьогодні єдине, що добре, що стовідсотково всі викладачі, які знаходяться за кордоном, вони в повному обсязі проводять педагогічну роботу, причому з гарною якістю.І це дуже важливо.

Про війну, руйнування та відновлення

По корпусах політехніці, університету було завдано кілька ударів під час війни. Наскільки багато руйнувань, що віддалося відновити і хто допомагає відновлювати?

Допомагають відновлювати і волонтери, і ті кошти, які ми заробляємо самі.

Ми добре розуміємо, що сьогодні в державі є інші потреби і тому вони менше віддають для того, щоб ми мали можливість відновлювати. Дійсно, руйнування є значні. Ви добре всі знаєте, що спортивний комплекс наш зруйнований, але ж ми повністю відновили другу частину, де басейн.Він сьогодні повністю функціонує, як кажуть, і на нужди нашого університету, і ми підтримуємо і наше місто для того, щоб і тих, хто займається реабілітацією наших військових.

У нас дуже сильно зруйнований корпус 4, який знаходиться на Весніна, туди був приліт і, безумовно, там є великі складнощі і сьогодні у нас практично немає можливості щось зробити, тому що той приліт, який там був, то половина корпусу не підлягає відновленню. В тому корпусі в нас загинула людина, тому що майже 15 метрів від того, куди влучила ракета, там був охоронець, який охороняв роботу цього корпусу. Вижити не було в нього шансів ніяких.

На теренах нашого містечка, яке тут, у нас є корпуси, де коли на Шевченка і поряд були приліти, там виносило всі вікна, які є, ми їх сьогодні позашивали і фактично намагаємося зробити. Багато руйнувань є по наших гуртожиткам.

Як Ви вважаєте, після війни буде можливість, можливо, грантова, відновити корпуси та зробити сучасні лабораторії? Чи, можливо, якісь йдуть перемовини заздалегідь?

До одного з європейських грантів, який починався ще там 10 років тому з енергоефективності, туди входять чотири наших корпусів, які повинні повністю бути перебудовані з погляду підвищення енергоефективності. Ми виконали всю свою роботу, у нас є відповідні проєкти, експертиза, все, що потрібно для того, щоб почати роботу. Десь місяця-півтора тому були представники цього європейського фонду, ми їм показали, що ми сто відсотково готові почати вже будівельні роботи для того, щоб все це виконувати. Але вони сказали, почекаймо, закінчиться війна, і ми дамо вам гроші в повному обсязі для виконання цієї роботи. Це дасть можливість фактично не просто відновити те, що зруйноване, а зробити сучасне енергоефективне будування.

І останнє у мене питання. До війни майже всі називали Харків студентською столицею України, у нас було досить багато студентів. Частково вони поїхали, але при цьому дуже багато експертів говорять, що Харків як студенській центр може відновитися саме через технічні виші та фахи пов’язані з війною, оборонною промисловістю, відбудовою.

Я вам хочу сказати, що в мене немає ніякого сумніву, тому що завдяки тому ж числі і зусиллям мерії ми сьогодні намагаємося згуртувати всі вищі навчальні заклади для того, щоб зробити привабливим Харків для студентства. Харків традиційно це місто, в якому є великий економічний потенціал, є великий науковий потенціал і всі ці потенціали не можуть бути без нових кадрів.

Тому, коли сьогодні стає питання відновлювати тут якусь інфраструктуру економічну, технічну, то перше питання, яке вони задають навіть не нам, а керівництву, а будуть тут студенти, тому що вони добре розуміють, поки немає студентства, яке економіку, машинобудування, енергетику, хімію. Всі ці напрями, то недоречно тут щось відновлювати з погляду економіки. І та колосальна наукова спільнота, яка є сьогодні з точки зору вищих навчальних заходів, з точки зору Академії медичних наук, з точки зору Академії національної академії наук то весь потенціал в Харкові залишився. А вони ж, як ви добре розумієте, повинні робити так, щоб наші вищі навчальні заклади, які готують майбутніх спеціалістів, становилися безумовно для них тим ядром, на яким вони будуть далі розвиватися. І сьогодні колосальна потреба наших промислових підприємств в тих студентах, яких ми готуємо. Я з багатьма підприємствами спілкуюся, і вони кажуть, ну дайте, ну дайте, тому що, як ви добре розумієте, той прошарок, який сьогодні є і повинен захищати нашу батьківщину, він її захищає. А спеціалісти, які залишилися, це спеціалісти, яким, скажімо так, 60+. І безумовно, вони мають гарний досвід, але ж все рухається вперед, і тому потрібна молода кров, яка буде підтримувати все це.

А у нас сьогодні, на жаль, обмежені можливості, тому що ми можемо надати наших студентів, і надаємо, але тільки ті, хто знаходиться в Харкові, а багато студентів за теренами Харкова. І, відповідно до цього, в мене нема сумніву, що Харків буде є і буде промисловим центром, а промисловість без науки і студентства, вона вмирає. Це єдиний комплекс, який повинен розвиватися одночасно.

І та кількість вищих навчальних закладів, економічних інститутів, вона сьогодні залишається в повному обсязі в Харкові, і нема сумніву в тому, що вони будуть розвиватися далі.