Як москва знищувала українців. Кріпаки без садів

Цьогоріч 23 листопада - День пам’яті жертв голодоморів. Протягом всього місяця ми згадуємо жертв Голодомору та про його причини, головна з яких — споконвічна ненависть москви до України і українців.

Редакція 057 підготувала серію матеріалів-фактів про те, що знищення українців було й досі є свідомою політикою москви.

Селяни-кріпаки

Одним із елементів тиску та знищення радянською владою українського селянства було обмеження його пересування та фактичне закріпачення — щоби не могли покинути колгоспи.

Перший документ, який посвідчував особу, радянська влада запровадила у 1919 році. Це були «трудові книжки», які прикріплювали робітників до підприємств.

За їхньої наявності трудящим видавали картки на продукти, але не скрізь. У 1923-му в СРСР запровадили «посвідчення особи» – із відповідними графами про місце народження, сімейний стан тощо. Паспорти як такі з'явилися пізніше – у 1932 році.

Селян же, по досягненню 16-річного віку, примусово записували у колгосп. Виїхати далі райцентру вони могли винятково за згодою колгоспного керівництва. За самовільний виїзд карали грошовим штрафом, а за повторне порушення була кримінальна відповідальність — до трьох років вʼязниці.

З радянського рабства було важко вирватись. Хіба що дитина поїде навчатися у місто. Але мало хто з дітей, які допомагали батькам у колгоспах, міг вивчитися настільки, щоб поступити до вишу. До того ж для виїзду треба було схвалення сільського начальства.

Юнаки, які відслужили в армії, могли залишитися на надстрокову службу або зголоситися служити у міліції. І це також був один з небагатьох способів отримати паспорт. Інші шляхи полягали у тому, щоб рушити на важкі роботи – лісозаготівлю, розробку торфу, будівництво на Крайній Півночі або Далекому Сході. Зрештою, паспорт можна було отримати за хабар або знов-таки за сприяння голови колгоспу.

Питання паспортизації селян порушили лише у 1964-му. Партійні функціонери зрозуміли, що промисловість у містах також вимагає робочих рук. У 1974 році Рада Міністрів СРСР затвердила нове положення, за яким паспорти отримували усі 16-річні громадяни, включно із вихідцями з сіл. Нові паспорти почали видавати у 1976 році, і до кінця 1981-го в СРСР їх отримали близько 50 мільйонів селян.

Але вони й тепер потерпали від жорстких обмежень щодо прописки у великих містах. Тільки якщо те чи інше підприємство мало ліміт робочих місць: зазвичай, це були важкі або шкідливі умови праці, якими гребували містяни. До речі, звідси й пішло суто радянське, зневажливе слово “лімітА”.

Сади вишневі біля хати...

Це також завжди дратує московитів - тяглість українців до землі, охайність, дбайливість, клопіт, щоб не проґавити жодного клаптику землі без турботи.

Масове вирубування плодових дерев, спричинене підвищенням податків, стало ще одним етапом геноциду селян.

Статистик та економіст з Харківщини, який мав сміливість професійно працювати, Лев Літошенко, народився у Нижньодуванскій волості Купянського повіту Харківської губернії. В 1930-х дослідника репресували за так званою справою Трудової селянської партії. Один з його підрахунків свідчив, що у 1920–1921 роках податковий тиск на одне селянське господарство (продрозверстка, трудові повинності, різноманітні податки та збори) в абсолютному вираженні перевищував довоєнну норму (тобто станом на 1913 рік) у середньому вдев'ятеро. А в перерахунку на душу населення кожен селянин віддавав «народній владі» працею та продуктами рівно вдесятеро більше, ніж клятому царському режиму.

У подальшому становище селян лише погіршувалось: побори замінили з розверстки на натуральні податки.

Примусова і символична оплата в колгоспах не могла прогодувати селян, у кожного було присадибне господарство. Тож совєти оподатковували орну землю, кожну тварину, яка була у власності колгоспника, кожне плодове дерево і кущ. До того ж обов’язково треба було поставляти масло, м‘ясо, сир, зернові, картоплю, соняшник, вовну — за мінімальні ціни, іноді менші за собівартість продукції. Тіх, хто не виконував трудоднів і не міг сплатити податки, виселяли з села. Тож селяни аби вижити різали худобу, скорочували посіви, рубали дерева. 

На фото: виселення родин

"Одна з тих страшних речей, якими ламали українців за совєтів - то податок на дерева (і кущі) та масова примусова вирубка садів. Їх було кілька: 1929го, 1939го, 1948го і останній 1953го, буквально перед самою смертю Сталіна. В деяких селах люди самі вирубували дерева і кущі, бо не мали чим платити (за несплату карали). В інших - це робили показово бригади "буксірів" і червоноармійців. Скасували його в 1954 р.”, - згадувала письменниця Зоя Жук (Зоряна Живка).

Втім, це було не лише знищення дерев, а й української культури.

“Було знищено десятки старовинних сортів яблук, груш, слив, жерделів і морелів (старі різновиди абрикос), смородини, вишень, черешень, малини, суниці, бросквини (старовинна назва персиків). Деякі культури - чишкун, айва, старовинні сорти горіхів, вишнево-черешневі гібриди, персики - просто зникли, часом навіть назви не лишилося... А разом із тим усим - зникли рецепти солодощів і домашніх наливок. І навіть слова — зникли” - свідчить Зоя Жук.

За деякими оцінками, відновити шкоду завдану цими сталінськими указами і втамувати "фруктовий голод" вдалося в 1969р.

“Як на мене, відновити шкоду не вдалося ніколи - втрачені сорти й культивари, природні гібриди... вони втрачені навіки. Зупинка селекції та розвитку на три десятиліття - це втрачений час. І головне, що зцілить душевний біль тих, хто пам'ятав з дитинства, як поторочі в чорному з червоними зірками вирубували щойнорозквітлі садки? Такі рани зціляє тільки Бог. Такі гріхи прощає тільки Бог. Наш обов'язок - пам'ятати”.

За матеріялами Texty.org.ua, Главком

Раніше ми писали, як москва знищувала українців. Колективізація.