Як москва знищувала українців. Колективізація

Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. 

У 2024-му День пам’яті жертв голодоморів припадає на 23 листопада. 

Протягом всього місяця ми згадуємо жертв голоду та про його причини, головна з яких — споконвічна ненависть москви до України і українців.

Редакція 057 підготувала серію матеріалів-фактів про те, що знищення українців було й досі є свідомою політикою москви.

Голодомор — це геноцид української нації, голод, штучно створений керівництвом радянського союзу, щоб упокорити українців, остаточно ліквідувати український спротив режиму та спроби побудови самостійної, незалежної від москви Української Держави. До Голодомору московити довели шляхом спрямованих вказівок, наказів і розпоряджень, спрямованих проти українського селянства.

6 липня 1923 року було утворено Союз Радянських Соціалістичних Республік, до якого увійшла й Українська Соціалістична Радянська Республіка. Союзний договір передбачав повну рівноправність республік, проте Україною фактично керував кремль.

Спочатку влада вдалася до хлібозаготівель, що передбачало вилучення зерна у селян за зниженими цінами, тобто задарма. За відмову продавати селян чекали штрафи або кримінальна відповідальність. Потім збільшився податковий тиск на селян — протягом 1927-1928 року практично у 3-4 рази.

У 1928 році керівництво СРСР оголосило курс на колективізацію — об’єднання індивідуальних приватних селянських господарств у колективні господарства державної власності. Кожному селянину нараховували певну кількість трудоднів, за відробіток яких платили натуральним продуктом. Однак переважно трудодні були настільки мізерними, що позбавляли селянина можливості прохарчувати себе і свою родину. З огляду на потужне почуття індивідуалізму українських землеробів, в Україні насадження колгоспної системи викликало спротив. Тому селян насильно заганяли у колгоспи шляхом терору та пропагандистської війни з незгодними, на яких режим вішав ярлики «куркулі», «буржуазні націоналісти», «контрреволюціонери» та знищував цих людей.

Більше того - більшовикі вдалися до другої хвилі “розкуркулення”. У Харкові відбувся 12-й Всеукраїнський з'їзд рад, який ухвалив резолюцію "Про підсумки та перспективи радгоспно-колгоспного будівництва". Там містилася вимога до органів радянської влади здійснити "ліквідацію куркуля як класу".

У 1930 році колективізація викликає масові протести і повстання. Впродовж року в Україні відбулося понад чотири тисячі масових протестних виступів за участю більше мільйона селян. Освічені селяни писали протестні листи й звернення, зокрема на Харківщині.

Так, від імені Спілки селян України до харківської центральної газети «Вісті» з вигаданої адреси «Київ, вул. Петлюри» було відправлено листа, в якому зазначалося: «Секретариат союза просит Вас поместить в «ВІСТЯХ» нашу ноту протеста, чтобы Компартия знала, что крестьянство Украины объявляет войну партии, ибо уже нет возможности терпеть дальше командование т. т. коммунистов. Да здравствует свободная Украина. Долой диктатуру большевиков… «Ще не вмерла Україна»…»

До жовтня 1931 року колективізованими, тобто, фактично державними, стали 68 % селянських господарств та 72 % орної землі. Загалом в Україні було “розкуркулено” понад 352 тисячі господарств. Більшість “куркулів” потрапили до тюрми, а згодом у спецпоселення на Далекій Півночі, Далекому Сході, в Сибіру, де масово помирали від голоду, хвороб та непосильної праці.

За матеріалами УІНП та Музею Голодомору