• Головна
  • "Коли бачиш небо через зруйнований дах - це страшно". Історія мешканки Харківщини про життя на лінії фронту та біженство у Данію, - ФОТО
Сторітелінг
16:07, 3 липня

"Коли бачиш небо через зруйнований дах - це страшно". Історія мешканки Харківщини про життя на лінії фронту та біженство у Данію, - ФОТО

Сторітелінг
"Коли бачиш небо через зруйнований дах - це страшно". Історія мешканки Харківщини про життя на лінії фронту та біженство у Данію, - ФОТО

Історія мешканки Харківської області про життя на лінії фронту та біженство у Данію.

Прудянка - невелике селище під Харковом, в якому проживали близько тисячі людей. Але одразу після повномасштабного нападу Росії на Україну населений пункт перетворився в одну з найгарячіших точок у регіоні, оскільки там пролягла лінія фронту. Селище стало "привидом" майже без мешканців та зі вщент зруйнованою інфраструктурою. Більшість жителів втратили свої домівки, а ті, хто залишився у Прудянці, не мають світла, газу та знаходяться під постійними потужними обстрілами з боку рашистів.

Редакція сайту 057 поспілкувалась з мешканкою Прудянки Іриною Долбнею, яка разом зі своєю родиною більше місяця прожила на лінії фронту і була вимушена стати біженкою у Данії. Ірина розповіла про початок війни, життя під постійними ударами окупантів, розстріли російськими танками цивільних, масштабне мародерство, знищення селища, розлучення сім'ї, переїзд у скандинавську країну і багато чого іншого. Далі текст з її слів.

"Це війна"

"Коли бачиш небо через зруйнований дах - це страшно". Історія мешканки Харківщини про життя на лінії фронту та біженство у Данію, - ФОТО, фото-1

Мені 48 років. Я народилася в селі Дементіївка Харківської області. Проживала в селищі Прудянка. В мене двоє доньок - старшій 28 років, меншій 13. До війни я працювала і зараз ще числюся інспектором Державної міграційної служби України. Робота дуже подобалася.

До 24 лютого не думала, що почнеться повномасштабна війна. Мені здається, ніхто не думав. Вважала, що пройдуть переговори і буде мир. Так, ще в грудні місяці політологи інших країн говорили, що війна все-таки може початися. Але ми не хотіли в це вірити. Ми вірили, що розумні люди завжди знайдуть правильне рішення. І все ж таки Путін не пішов на переговори і почалася війна.

24-го я прокинулася від того, що щось дуже сильно "гриміло". Кажу чоловіку: "Вставай. Не розумію - щось гримить і дуже сильно". А він відповідає: "Це війна". Коли ми вибігли на вулицю, дійсно летіли снаряди та бомби. Так голосно було. І все це летіло на Харків, Дергачі. Воно летіло через наші будинки. Ми одразу сховались у льоху, оскільки було дуже страшно.

"Коли бачиш небо через зруйнований дах - це страшно". Історія мешканки Харківщини про життя на лінії фронту та біженство у Данію, - ФОТО, фото-2

Близько 17:00 через нашу Прудянку проїхала велика російська колона, яка складалася з більш ніж 170 танків та іншої бронетехніки, що рухалися на Харків. В підсумку росіяни окупували селища Козача Лопань і Слатине, а також села Нова Козача, Цупівка і Дементіївка, які знаходяться поряд з нашим селищем. А в самій Прудянці пролягла лінія фронту - почалися сильні бої та потужні обстріли. Саме із Козачої Лопані російські окупанти обстрілювали наші вулиці.

"Російські танки розстрілювали мирних людей"

"Коли бачиш небо через зруйнований дах - це страшно". Історія мешканки Харківщини про життя на лінії фронту та біженство у Данію, - ФОТО, фото-3

В перший день війни в нашої знайомої загинув син. Він їхав на мотоциклі, коли його розстріляли російські танки. Ще одного чоловіка на легковому автомобілі вони також розстріляли. А в сусідньому окупованому селі Цупівка росіяни катували хлопця, який займався "гуманітаркою". Вони побили і залишили його голого в мороз посеред дороги.

Ми дуже часто ховались у льоху, оскільки російська авіація літала прямо над дахом будинку, падали снаряди та бомби. В нас льох невеликий і старенький, але все одно сподівалися, що він захистить від обстрілів. Чоловік на всякий випадок брав до льоха лопату та лом, щоб була можливість відкопатися. Вже 5 березня у селищі відключили світло, газ був до Великодня. Телефони доводилось заряджати за допомогою генераторів.

Дістати продукти харчування чи ліки було майже неможливо. Перші три тижня після початку війни нам навіть не привозили ніякої гуманітарної допомоги. Виїхати за необхідним ми також не мали змоги, оскільки дороги були заміновані. Ми виживали як могли.

"Коли бачиш небо через зруйнований дах - це страшно". Історія мешканки Харківщини про життя на лінії фронту та біженство у Данію, - ФОТО, фото-4

Взагалі наш день виглядав наступним чином. Зранку ми бігли і займали чергу за продуктами, які привозила і продавала одна родина. Ми не знаємо як вони діставали товар. За перші три дні продукти та ліки в магазинах та аптеці повністю розібрали. Тому займали чергу до цієї родини навіть з 06:00 і могли стояти на холоді по 3-4 години в надії на хоч якусь крупу чи олію. В обід ми самі пекли хліб - дрожів майже не було, ділилися з сусідами і робили закваску. Під час приготування їжі дуже багато часу втрачали через те, що доводилося ховатися від обстрілів. Іноді взагалі навіть їсти не могли приготувати. В 17:00 вже темніло, десь півгодини могли посидіти при свічках, а потім їх гасили заради світломаскування. Ми лягали спати одягненими, оскільки через нічні обстріли постійно спускалися до льоху.

Перші два тижня в Прудянці зовсім не було лікарів. Навіть з інших населених пунктів вони не могли приїхати через заміновані дороги. Тому якщо люди отримували поранення, доводилось самим надавати допомогу, а у разі загибелі - ховати самостійно.

Також велика проблема - мародери. Вони "проходять" всі будинки. Все, що можна, мародери позабирали з пустих домівок. В будинках все "перевернуто", люди дуже скаржаться. А поліція у селищі навіть зараз майже не працює.

"Тепер нам нема де жити"

"Коли бачиш небо через зруйнований дах - це страшно". Історія мешканки Харківщини про життя на лінії фронту та біженство у Данію, - ФОТО, фото-5

Весь березень ми сподівалися, що війна ось-ось закінчиться. Вірили, що пройдуть перші, другі переговори і все залишиться в минулому. Але війна не закінчувалась і багато людей вирішили виїжджати з Прудянки. Коли наше селище почали ще більше громити, чоловік сказав: "Виїжджайте. Мене не випустять, тому я залишусь і буду як зможу допомагати Україні". В нашому селищі дуже багато будинків розбили. Селищна рада, магазини і дитячий садочок розбиті. Це як Маріуполь, це просто страшно. Наш будинок також дуже сильно розбитий - немає вікон і дверей, пробитий дах і обвалилася стеля. В будинку така дірка, що небо видно. Тепер нам нема де жити.

Ми виїхали з Прудянки 30 березня. Вже з Харкова ми добиралися до Львова. Я хотіла залишитися в Україні, але Львів був переповнений людьми. Потім поїхали у Польщу - думали там залишитися. Почали шукати житло, але його не було. Нам порадили, що є безоплатні волонтерські автобуси, які везуть у Данію. І ми вирішили їхати подалі від війни.

"Коли бачиш небо через зруйнований дах - це страшно". Історія мешканки Харківщини про життя на лінії фронту та біженство у Данію, - ФОТО, фото-6

Данія нас прийняла добре. Автобуси привезли нас до Червоного Хреста у місті Сандхольм. Там усіх людей оформили. Ми там пробули три дні. Потім усіх привезли в місто Хадерслев і поселили в госпіталь. Це велика будівля на п'ять поверхів. Хоч сам корпус старий, але в ньому зробили все для проживання. Нам надали ліжка, ковдри, подушки, гігієнічні набори. Тричі в день усіх безкоштовно годували і виділяли невелику грошову допомогу. Я дуже вдячна волонтерам, що нам дійсно допомогли.

Потім для подальшого життя у Данії нам запропонували обрати будь-яке місто, крім Копенгагена через його переповненість. Зараз ми знаходимося в місті Есб'єрг. Тут не багато українців - десь 300 людей. В Есб'єргу нашій родині також дають невелику грошову допомогу, а живемо ми у будинку для пристарілих людей. Це стара будівля, але в ній все відремонтували і посилили біженців. Тут є тепло, вода, туалет, спільна кухня.

"Коли бачиш небо через зруйнований дах - це страшно". Історія мешканки Харківщини про життя на лінії фронту та біженство у Данію, - ФОТО, фото-7

Наша родина ходить на курси датської мови. Молодшу доньку взяли вчитися в місцеву школу. Також мені у Центрі зайнятості запропонували на вибір двохмісячні курси з трьох професій, оскільки з роботою дуже важко через незнання датської та англійської мови. Після курсів можна піти працювати, наприклад, на підприємство чи фабрику. Я обрала курси помічника кухаря.

Місцеві мешканці дуже добре відносяться до українських біженців. Данці - це дуже спокійні люди. Ті ж данські волонтери, коли ми приїхали, у нас питали: "Ви скажіть, що вам требам. Ми принесемо". Вони привозили "гуманітарку", одяг, посуд і навіть нові пилососи.

"Коли бачиш небо через зруйнований дах - це страшно"

"Коли бачиш небо через зруйнований дах - це страшно". Історія мешканки Харківщини про життя на лінії фронту та біженство у Данію, - ФОТО, фото-8

Коли виїхали у Данію, мій чоловік переїхав до тещі у селищі Слатине. Я йому сказала: "Їдь, там ти хоч з кимось будеш". Бо на нашій вулиці у Прудянці всі виїхали. Мій чоловік виїжджав останнім. Але почалися дуже потужні обстріли Слатиного і звідти люди також почали виїжджати. Тому зараз мій чоловік живе у знайомого в Харкові і працює разом з волонтерами на складі, куди привозять гуманітарну допомогу. Вони розвантажують машини, пакують "гуманітарку", після чого її розвозять людям.

Я дуже хочу повернутися в Україну. Але зараз нам просто нікуди повертатись. Дуже хочу, щоб війна якнайшвидше закінчилась, щоб ми змогли повернутися в Прулянку і відновити домівку. Коли бачиш небо через зруйнований дах - це страшно. Світла та газу також немає. І через постійні обстріли їх постачання відновити неможливо. Так, спеціалісти намагалися полагодити, але вони потрапили під обстріл і були поранені. Росіяни просто не дають можливості це зробити. Ще одна проблема пов'язана з електричками, які зі зрозумілих причин не ходять до Прудянки. В сторону Козачої Лопані російські війська розібрали рейки, щоб їхні танки могли їздити.

"Коли бачиш небо через зруйнований дах - це страшно". Історія мешканки Харківщини про життя на лінії фронту та біженство у Данію, - ФОТО, фото-9

У Прудянці продовжуються потужні обстріли і знаходитись там страшно. До війни у селищі жили більше тисячі людей, а зараз залишилось 30-40 мешканців. Але ми, як і всі інші жителі, після закінчення бойових дій повернемося додому.

Нагагадаємо, що редакція сайту 057 розповідала про десять відомих харківських Телеграм-каналів, яким можна довіряти. Детальніше про це читайте тут.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#війна #біженці #прудянка #данія #фронт
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Спецтема
Интервью журналистов 057 со знаменитыми личностями: политики, бойцы, маньяки, лесбиянки, активисты, герои и полицейские. Вы сможете узнать об обратной стороне медали работы многих чиновников и правоохранителей, а также узнать что чувствует человек, на счету у которого 30 трупов.
ТОП новини
На Харківщині 92-а бригада із ПЗРК "Стінгер" збила російський винищувач Су-30, - ВІДЕО
У Харкові тимчасово припиняється видача гуманітарної допомоги у відділеннях "Укрпошти" і "Нової пошти". Коли це станеться
Окупанти завдали удару по залізничному вокзалу Харкова і знищили вагони-рефрижератори з тілами росіян, - ФОТО
Намагалися перелізти через паркан і готувалися до запливу: прикордонники затримали військовозобов’язаних жителів Харківщини, - ФОТО
Оголошення
live comments feed...