От тяжелого ранения в АТО до успешного бизнеса. История харьковчанина, производящего уникальные ножи, - ФОТО

История харьковского ветерана АТО, создавшего производство уникальных ножей.

Александр Воробей был активным участником Революции Достоинства, а летом 2014 года пошел добровольцем воевать на Донбасс. В результате одного из боев с пророссийскими боевиками в поселке Пески он получил тяжелое ранение, потеряв почти четыре литра крови и пережив геморрагический шок. Александру понадобилось два года, чтобы физически и психологически восстановиться после ранения. Однако за это время он сумел воплотить в жизнь бизнес-идею, связанную с производством уникальных ножей, которые сейчас пользуются большим спросом, как у простых людей, так и у профессиональных военных.

Мы встретились и пообщались с Александром в небольшом помещении, оборудованном под цех, где появляются на свет «Гнев Господний», «Месть», «Ведьма» и многие другие необычные ножи. Он рассказал о своей довоенной жизни, участии в Революции Достоинства, войне на Донбассе, тяжелом ранении и непростом восстановлении, уникальном спортивном ножевом бое в Украине, производстве необычных ножей для военных и простых людей, а также дальнейших планах на жизнь. Разговор с Александром проходил на украинском языке, поэтому далее текст с его слов.

«Те, що я - українець, усвідомлював з дитинства»

Народився я в студентській родині в 1982 році. Містом мого народження став Харків. Проте ріс і вчився у місті Балаклія. Моя юність прийшлась на кінець 90-х років - це був досить бурхливий період в нашому місті і ми постійно бились. Сам по собі я ріс конфліктним. Приходилось багато битися на вулицях, а у Харкові навіть у трамваях. Чому це важливо? Бо це безпосередньо вплине на подальший розвиток всього мого життя.

Потім поїхав вчитися в Харків, де закінчив «ІНЖЕК» за спеціальністю «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності». Це перша моя економічна освіта. Потім працював на заводах. Займався різними бойовими видами спорту: вільною боротьбою, кіокушином.

Впродовж життя погляди людини щодо якихось соціальних явищ можуть змінюватися, але центральна лінія залишається незмінною. Відповідно те, що я - українець, усвідомлював з дитинства, бо мене так виховували. Знаю, що і по лінії матері це козацький рід з Барвінково, і по батьку - з Сумщини, де теж козацькі села. Там досі говорять, що ось село, яке навпіл ділиться на кріпацьку і козацьку частини, і всі наші предки були козаками. Про це знав змалечку, проте ніколи не думав, що доведеться воювати.

«Все закінчиться різаниною»

С 2010 року я працював на керівних посадах. І мені доводилося стикатися з багатьма держорганами. Митниця, податкова, санстанція і таке інше. Бачив ці масштаби корупції і неефективності. Тому розумів, що воно не може так далі відбуватися, не можна стільки красти і ця система (при владі Януковича - ред.) рано чи пізно рухне. І це не відбудеться мирно.

На перших президентських виборах у нас було два потенційних напрямки розвитку. Ми могли обрати Чорновола і, можливо, тоді б країна розвивалась в більш національний і капіталістичний бік. Проте ми обрали Кравчука і керувати країною лишились всі ті самі комуністи, які почали «гребти» під себе. Я розумів, що стан справ не зміниться, бо тим, хто стоїть на чолі держави, невигідно це. Але і відбуватись так далі не може, тому розумів і те, що все закінчиться різаниною. Просто не знав коли і як саме. Ну, і далі відповідно стався Майдан.

Той же Майдан нікому не був цікавий, доки там студенти з Русланою пили чай і таке інше. Проте коли їх почав бити «Беркут», то я так трошки обурився і думаю: «Ну, ви б’єте там дітей. Вийдіть, наприклад, мене побийте. Тільки я також візьму палицю». До того ж на той час ми були досить треновані, в нас вже була методика викладання бою із ножем і палкою. Тому довелося їхати і трошки битися в Києві.

Перший раз поїхав на Майдан на початку січня і через деякий час повернувся додому, а 18 лютого прокинувся і побачив, що там розстріли. Тому взяв одразу квиток на експрес і ввечері вже приїхав у Київ. В мене там знаходились друзі, які боролися за країну і я був з ними. Проте, якщо чесно, не хочу казати, що саме там відбувалося. На Майдані чітко розумів, що можуть вбити, були такі моменті, але там нічого зі мною не трапилось.

До речі самі «круті» коктейлі Молотова, які я бачив у своєму житті, були на захопленій нами базі «Беркуту» в Києві. У них там були бутилі з-під води на 20 літрів, в яких знаходилась певна суміш. Вона не сильно смерділа, проте горіла чудово. І поруч стояли ящики пустих пляшок з-під дорогої води «Боржомі». Чому саме вони? Бо ці пляшки дуже зручно закручуються. У той же час на Майдані брали найбільш дешеве пиво, виливали і туди заливали коктейль, а тут «Беркут» жбурляв «Боржомі», яка коштувала мабуть гривень 20 на той час. І тоді також писали, що «Беркут» не робив коктейлі, але вони палили людей так само як і люди це робили потім у відповідь. Тому «Беркут» також робив коктейлі Молотова. Причому в промислових масштабах.

Проте навіть після закінчення Майдану не вірив, що буде війна з Росією. Я був в Києві, коли тут у Харкові почалися масові бійки (з сепаратистами - ред.). Пам’ятаю тоді відлупили студента та «проломили» йому черепа. В цей час ми їхали автобусами харків’янам на допомогу. Нас під Чутовим (Полтавська область) зустрів «Беркут» і сильно побив, а ми їхали лише з палицями. Це вже потім понаписували, що ми їхали з коктейлями Молотова. Однак хто мав справу з цими коктейлями знає, що від них «стоїть» такий аромат, з яким неможливо знаходитись в автобусі. «Беркут» одразу почав вибивати в автобусах вікна, витягувати нас і бити прикладами автоматів. Думав нас там заб’ють. Але ні і нас «запакували» в автозаки так, що ми один на одному на головах сиділи. Згодом усіх випустили, посадили у автобуси і відвезли в Київ до лікарні. Не знаю хто цим займався і про це домовлявся

І ось якщо б ми приїхали у Харків, то виступили суттєвим фактором у цих подіях. Тобто я бачив, що усе (російська агресія - ред.) розвивається і врешті-решт вже на початку літа подумав: «Ну, куди діватися? Треба йти воювати».

«Візьміть мене. Я придатний»

Спочатку мене нікуди не брали. У мене була дитяча травма, оскільки маленький облився окропом. В 18 років я проходив медкомісію і лікар говорить: «О, ти такий обпечений весь. Не хочеш служити?». На то й же час ніхто не хотів в армії служити і я кажу: «Ні. Щось не дуже». У відповідь він: «Можна написати, що ти не придатний до військової служби». Говорю: «Відмінно. Давайте писати». І так я навіть не заплатив ніяких грошей. По результату комісії мені видали білий квиток. Тобто з початком війни міг нікуди не йти і спокійно собі лежати на диванчику.

Стало зрозуміло, що в нашої армії щось не виходить, то треба йти трошки допомогти, а для того, щоб потрапити у добровольчий батальйон МВС треба мати військовий квиток. Відповідно я пішов у військкомат на медкомісію і кажу: «Візьміть мене. Я придатний». Вони ж у відповідь: «Та, ні. Йди собі». Їм говорю: «Справа в тому, що я спортсмен. І в мене багато призових місць з ножового бою. І взагалі фізично досить розвинений». На що вони відповідають: «Можеш з цим хоч одружитися. Ми тебе не визнаємо придатним». Не знаю чому так. Це був 2014 рік і,можливо, якась там інерція мислення. В цілому на той момент нічого не змінилось (в армії - ред.).

Тому почав шукати, куди мене візьмуть. В харківські батальйони мене не взяли. Це були «Харків-1» і «Слобожанщина». Збирався в батальйон «Азов», але у той час були якісь проблеми з оформленням. Ми вже два тижні в Києві просиділи, коли дізналися, що є батальйон, який бере всіх і проблем з оформленням немає. Ним виявився батальйон «Шахтарськ».

Потім ми поїхали в Дніпро, де пройшли якісь мінімальні тренування. Взагалі ми один раз виїхали в навчальну частину батальйону «Дніпро-1». Там ізраїльські інструктори вчили нас поводитися зі зброєю, бо я навіть не знав, що робити з автоматом. У мене батько був мисливцем і десь раз на рік ми виїжджали стріляти. Тобто взагалі я знав, куди в рушницю вставляється патрон, як цілитися і стріляти. Але стріляти і влучати - це дві різні речі. Тому стріляти я вмів, а ось влучати - ні.

«Кожну секунду ти стікаєш кров’ю»

Коли ми трошки навчилися поводитися зі зброєю, то прийшло розпорядження, що висуваємося на бойові позиції у селище Піски. Приїхали ми туди, проте до самих Пісок ми йшли колоною пішки по трасі. Взагалі ми йшли у це селище як «стадо бомжів». Кожен був вдягнений у що попало. Незадовго до бойового виходу батьки мені привезли «мультикам», а волонтери - бронежилет. Каски у мене, як і у багатьох інших, не було. Якихось аптечок також. Тільки те, що ти сам зібрав. З боєприпасів в мене було чотири магазина на АК, два магазини по вісім патронів на ПМ і одна граната, якою навіть не знав як користуватись.

В підсумку ми дійшли до селища Піски, в яке на той момент ще ніхто крім нас не заходив. Це було ще квітуче селище. Ми розбились по групам і почали зачищати двори. Десь хлопці наткнулись на блокпост (сепаратистів - ред.) і почався бій, а ми з групою були біля якоїсь «п'ятиповерхівки». Звідти почали стріляти і власне перші ВОГи (осколкові боєприпаси - ред.), які звідти полетіли, потрапили мені під ноги. Тобто йшов по двору, дивлюсь і відчуваю, що щось не так. Я навіть не почув вибуху. Торкаюся штанів, а вони мокрі і в крові. Зробив крок і вже другий вибух, котрий почув і відчув, а потім ще куля прострелила ногу, пробивши мені кістку. Тоді я вже впав і заповз за якусь грушу. Почав відстрілюватися кудись не зрозуміло куди, оскільки було дуже боляче, крові багато. Тоді думав про те, що треба показати, що я живий і вам усім капець.

Кудись постріляв, а потім думаю, що вже треба щось робити і перемотуватися. Буквально за пару днів до цього на той час депутат Верховної Ради Оксана Корчинська, яка опікувалась медичною службою «Азова» і «Шахтарська», привозила до нас медиків. Вони нам влаштовували тренінги. На одному з них показували, що при пораненні, наприклад, у руку ти сам собі можеш накласти джгут. Це виявилось дуже корисною навичкою. У мене це було на автоматі. Зірвав джгут і дивлюсь, що треба перетягнути поранення, бо кров ллється і не зрозуміло - прострелена артерія чи ні. У мене включився секундомір зі зворотнім відліком. Кожну секунда ти стікаєш кров’ю. Дивлюсь, що з двох ніг ллється кров, а джгут один. Яку перетягувати? До такого життя мене не готувало. Перетягнув ту ногу, що мала гірший вигляд.

Потім прибіг мій побратим і в нього був «Celox» (кровоспинний засіб - ред.), яким зупинили кровотечу. Через деякий час прибігли ще хлопці, які витягли мене звідти. І коли вони мене тягли, то думав, що нічого страшного не відбулося і намагався себе підбадьорити. В підсумку мене тоді замотали, обкололи знеболюючими і кинули в пікап, після чого повезли до воєнного шпиталю, де мене «почистили» (від осколків - ред.). Потім відвезли в Дніпро в лікарню імені Мечнікова, у якій місяць одужував. То був похмурий період мого життя, місяць безперервного болю. Після того десь пару місяців ледь ходив і пересувався на милицях, а наступні півтора роки шкутильгав. Тобто при пораненні у мене просто повиривало шматки м’яса з ніг. В цілому я втратив 3,8 літрів крові і пережив геморагічний шок. Проте все одно хотів повернутися на війну.

«Від самого початку думав як захиститися від ножа»

Щодо історії формування клубу спортивного ножового бою «Blade Brothers», то я від самого початку думав як захиститися від ножа. Хоча у нас не були розповсюджені подібні бійки. Мені було 25 років і на харківському форумі виникло таке питання: «Чи вміє хтось битися з ножем?». Проте ніхто в Харкові не зголосився, що вміє. Тому ми спробували самі якось зустрітися. І оскільки в мене був досвід вуличних бійок, то думав: «Ну, ніж. В принципі проти нього щось зможу зробити».

І ось перша зустріч. Ми зібралися в парку, взявши звичайні пластикові баклажки, щоб не травмувати одне одного, бо вони м’якенькі такі. І з’ясувалось, що битися на ножах - це взагалі не те, що я собі уявляв і по-суті нічого не можу протиставити цьому. Тобто я розумів, що до людини навіть не дотягнувся, а вже вхопив купу умовних порізів. Це пробудило в мені цікавість. Тому я почав копати, цікавитися цим, тренуватися, експериментувати и і ще багато чого.

Ми передивились багато літератури. І англомовної, і іспанської і навіть методичні матеріали НКВС. Всі ці знання мі пробували на собі. Врешті-решт у нас формувалось своє бачення, якась своя техніка і методика викладання тренувань.

Найперші змагання в Україні зі спортивного ножового бою відбулись у 2008 році. Вони тоді взагалі були без правил. Там бились на дерев’яних ножах, дозволялись будь-які рукопашні дії, а захисту не було ніякого. Тобто без шоломів, рукавичок та накладок. Ти просто у кімоно, у тебе дерев’яний ніж і ти можеш робити з людиною що заманеться. Навіть кусатися ти міг. Тільки заборонялося робити колючі удари в голову та горло. Ось такі веселі змагання, а крові скільки було. На цих змаганнях я дійшов до фіналу, де програв маститому супернику, чемпіону СРСР по карате Олегу Соколову. Проте йому не соромно програти і це були мої перші в житті змагання.

І з 2010 року ми почали проводити власні змагання в різних містах України. «Blade Brothers» - це один з найбільших турнірів зі спортивного ножового бою в Україні. Якось традиційно так повелося, що він також один із найжорсткіших турнірів. Єдиний рік, коли ми не проводили турнір, був 2014-й. Тоді половина наших людей пішла воювати.

«Билися з усіма»

Не можна сказати, що саме ми тут у Харкові відрізняємось від якихось українських клубів. Ми з колегами з Києва і Дніпра створили цю техніку. Чому? Бо ми постійно спілкувались і обмінювались досвідом. Таким чином в Україні сформувалась сучасна система підготовки спортивного ножового бою, яка відрізняється від решти в світі.

У кожного за нас, хто стояв у витоків цього спорту, був вже свій спортивний досвід. Хтось займався боксом, боротьбою чи карате. Всі займались спортом і знали системи підготовки, а також використовували якийсь практичний досвід із змагань і бійок на вулицях.

Все тестувалось в спарингах у повний контакт. Ми вже трохи сформували свою базу і почали ходити по дружнім спортивним секціям, де пропонували спаринги. Наприклад, боксер вдягав шолом і рукавички, а я брав м’якенький макет ножа. І ми починаємо битися. Ми розуміли, що якщо він мене пару разів в голову вдарив, то я, швидше за все, в реальному житті «поплив». Значить я програв. Відповідно, якщо я його вдарю ножем пару разів, то він, швидше за все, буде відчувати себе не дуже. Тому він програв. Ось у такому форматі ми билися з усіма: боксери, тайські боксери, борці, каратисти. Таким чином ми тестували техніку, просто відкидаючи ті елементи, які не працюють. І так у нас сформувалася технічна база, а також система підготовки, яка ґрунтується на досягненнях сучасної спортивної науки.

У двобої ми рухаємося зовсім по-іншому, ніж інші. Наше пересування під час бою схоже на боксерське і базується на челноку. Звісно з поправкою на те, що це ніж. Бо в боксі, наприклад, ти можеш на себе прийняти удар. Проте якщо ти приймеш удар ножа, то це велика вірогідність того, що ти отримаєш травму. Відповідно у нас рухливий спосіб ведення бою, що впливає на підготовку і спеціальні фізичні вправи. Не дивлячись на те, що ззовні це якась суміш фехтування з боксом - в нас є своя специфіка підготовки і концепція ножового бою. Це нас відрізняє від попередніх традиційних шкіл: іспанської, філіппінської і навіть армійської.

База нашого спортивного ножового бою спільна для всіх, кого ми тренуємо. Це фундамент, на який ми можемо настроїти різноманітні тренування. У нас є курс самооборони для жінок. Також є вуличний захист, де у тебе не має задачі зарізати людину, а потрібно, щоб не пограбували, не покалічили та не вбили. У той же час є ножовий бій для військовослужбовців, де задача вже ліквідувати ворога.

Ми дуже добре спілкуємось з Нацгвардією і ЗСУ. Ми їх тренуємо і вони нам розказують якісь ситуації. Наприклад: пішла розвідка десь в тил ворогу і трапилась певна ситуація. Ми цю ситуацію беремо і в спортзалі потім розбираємо, експериментуємо. Подібну концепцію ножового бою ми викладаємо лише воякам, не даючи на широкий загал. Тому що там всі дії направлені на ліквідацію живої сили супротивника.

Додам, що у 2017 році основні українські клуби об’єднались у федерацію ножового бою, яку я очолюю. І ми розвиваємо цей спорт в Україні. З того часу відкрилось багато нових осередків. Окрім Харкова, Києва та Дніпра тренування вже йдуть в Одесі, Миколаєві, Львові, Запоріжжі, Луцьку, Херсонській області. Більшість областей так чи інакше охоплено. Постійно йде розвиток цього спорту в Україні. Це відбувається не швидко, бо ми все це робимо власними силами і нас ніхто не спонсорує, але розвиток є постійний.

В цілому, у світі ми настільки вирвались вперед в цьому напрямку, що зараз просуваємо на Захід концепцію українського ножового бою. Ми завели паблік у «Facebook» під назвою «Ukrainian knife fighting». Знімаємо відео англійською і там викладаємо. В принципі, у світі вже нас починають обговорювати.

«Гнів Господній»

Про виготовлення ножів ми вперше замислилися невдовзі після початку занять ножовим боєм. Ми вже розуміли, як ножем вправлятись і хотіли знайти такий, щоб він підходив саме під нашу техніку зі специфічними силовими порізами. Пішли ми шукати на ринок «Барабашово», який повністю облазили, але нічого цікавого не знайшли, щоб саме нам підходило.

Після цього ми почали неквапливо вигадувати щось своє. Врешті-решт ми спроектували і зробили першу нашу модель ножа «Ira Domini» (лат. Гнів Господній). Потім ми почали її тестувати. Ми тести зазвичай проводимо на макетах кінцівки - це так звана «собачка». Тобто ми беремо палицю, кріпимо на неї м'ясо, обмотуємо харчовою плівкою, а ще зверху натягуємо якийсь одяг. Таким чином в нас виходить макет кінцівки. Тобто палиця - це кістка, м'ясо - це м’язи, а харчова плівка імітує шкіру. І ось таке ми намагаємось порізати, а потім дивимося, що вийшло.

Власне першу модель ножа ми розробили згідно методики криміналістичних досліджень, бо в Україні немає закону про зброю, а все це регулюється незрозуміло чим. Тобто тільки експерт-криміналіст може сказати - є цей ніж холодною зброєю чи ні. Тому ми зробили маленький ніж, щоб точно у цю методику вписатись. Проте перші тести показали - він так сильно рубає м'ясо, що ми його вирішали назвати«Гнів Господній».

Все це ми опублікували в інтернеті і пішли відгуки: «Я хочу». Тому ми замовили партію, майстер її зробив і ми розпродали. Ось так воно потроху пішло. Але на той момент, швидше за все, це була якась розвага. Таким чином ми заробляли гроші на клубні потреби: отримали гроші - купили спорядження.

Потім почались проблеми з майстром у тому плані, що почала «плавати» якість. То він форми не дотримується, то щось зі строками не те. Ми гроші платимо, поступає партія, але розумію, що це не ті ножі, які ми проектували. Мої друзі на той час взагалі після цього «махнули рукою» і це їм вже не було цікаво. Я ж трохи цим ще займався, але потім теж кинув, бо почався Майдан, а потім - війна. Але якраз перед тим як піти на фронт я говорив зі своїм другом і кажу: «Ось думаю може зробити власне виробництво». Він у відповідь: «Давай спробуємо».

«Після поранення зрозумів, що не можу працювати фізично»

Коли я приїхав додому після поранення, то зрозумів, що не можу працювати фізично, бо просто не рухаюсь. Та і,чесно кажучи, психологічно не був готовий до цього, бо об’єктивно є посттравматичний стресовий розлад. Тому певний період навіть не міг думати про те, що прийду в офіс і хтось мені буде розказувати, що робити.

І тут ми знову зустрілися з другом, повернувшись до розмови про виготовлення ножів. Ми купили найпримітивніше обладнання, поставили у нього в сараї і почали працювати. Він виготовляв ножі, а я їх продавав.

Проблема з якою ми зіштовхнулися була в тому, що мій друг вмів працювати руками, але в нього не було технічної освіти. Так само як і у мене. Ми просто не знали, як це все можна робити і яким обладнанням. Тобто ніхто нічого не знав про металообробку і як все мусить відбуватися. Проте у нас був попит і ціла черга з бажаючих. Наприклад, ми працювали над партією з 40 ножів, а в нас вже була розписана наступна. Ми десь справлялися, а десь не розуміли, як і що робити. Тобто все проходило через «шишки», які ми набивали.

Врешті-решт друг від цього відійшов, а я у виробництві зробив паузу десь на півроку. У цей час шукав обладнання, способи організації виробництва, щоб ми могли працювати більше та з певною якістю. І власне ми прийшли до того, що є зараз. Я знайшов теперішнє приміщення, закупив нове обладнання, знайшов людей. Зараз у нас постійно працюють АТОшники. Завжди допомагаю хлопцям. Хоча розумію, що вони можуть приходити ненадовго. Ось так і виникла компанія по виробництву ножів «Blade Brothers Knives».

«Ми спочатку навчилися битися, а потім робити ножі»

В даний час наша мета - виготовляти 300 ножів на місяць. У процесі виготовлення ножа треба обробити сам клинок і це складно. Тому для цього потрібна висока кваліфікація. Окрім того, всі ножі треба наточити, бо на перший погляд здається, що це легко. Але при виготовленні великої кількості ножів це займає багато часу. Далі потрібно під все це зробити фурнітуру і зібрати ніж. Тобто накладки на руків’я, чохол і таке інше.

Наша сильна сторона у тому, що я ці процеси зумів побудувати так, щоб все доволі швидко відбувалось. Десь ми щось автоматизували, десь нове обладнання купили, а десь ми просто подумали, як це робити ефективніше. Процес проходить, умовно кажучи, конвеєрним шляхом. Наприклад, ми з початку робимо десять заготовок, а потім стільки же збираємо. Тобто об’єднуємо операції і це власне організація виробництва.

Зараз більше ніж ми ножів в Україні ніхто не робить. В нас є українські бренди, проте виробництво ножів відбувається у Китаї. Тому я із самого початку хотів зробити саме українське виробництво. І по ціні ми можемо, в принципі, конкурувати з Китаєм. Я цілився у сегмент саме доступних по ціні ножів.

Ми, мабуть, єдиний в світі виробник, який розуміє навіщо ніж потрібен. Десь 99% виробників, які роблять ножі, не вміють битися на них. Ми спочатку навчилися битися на ножах, а потім навчилися ці ножі робити. Ще на стадії проектування я усвідомлюю навіщо цей ніж потрібен. Тобто яка у нього функція. Наприклад, ніж «Снайпер», який не проектувався для бою взагалі. Він проектувався для обладнання позицій снайпера. Ми із самим снайпером всі ці речі обговорювали і проектували таке. Відповідно у нього є молоток, він широкий і важкий, щоб копати і знімати дерен. Інша річ коли ніж потрібен для конфлікту. Знову ж таки для конфлікту в яких умовах? Якщо в умовах війни, то тоді це мусить бути «Помста». Це наразі найкращий ніж з тих, що я бачив та використовував.

До речі ніж під назвою «Помста» я придумав, коли лежав у шпиталі після поранення. Мені було дуже боляче. Проте у мене був час і я міг креслити та щось вигадувати. Також у мене було якесь розуміння специфіки бойових дій. Тобто як це все має бути, яка сучасна екіпіровка у солдат. І відповідно з цих ось міркувань я створив «Помсту». В цього ножа така будова клинка, що він наносить дуже широкі рани і легко проколює всі елементи спорядження крім бронеплити. Відповідно коли ніж заходить у тіло, то є висока вірогідність того, що він пошкодить якийсь внутрішній орган або артерії. В результаті цього людина, швидше за все, вмре.

«Ніхто до нас не обирав шлях, яким ми йдемо»

Моя мрія - щоб у світі виникло таке поняття, як український ножовий бій. Поряд з такими явищами як бразильське джиу-джитсу чи тайський бокс. Наприклад, тайці зуміли цей бокс представити світові як національне бойове мистецтво. Ми, у свою чергу, маємо свої унікальні методики підготовки, яких більше ніде не знайдеш. Я хочу, щоб у світі знали український ножовий як окрему дисципліну.

Відповідно у виробництві ножів я хочу зробити обладнання, яке дозволить значно збільшити обсяги самого виробництва при збереженні всього різноманіття нашого модельного ряду. На даний час нема такого обладнання, яке дозволить вирішити наші завдання.

Також ми хочемо вийти на міжнародний ринок, бо зараз в нас вже купляють ножі з Америки та Європи. До ножів дійсно є цікавість і тільки за останній час мені написали іспанська та французька мережі, які хочуть їх придбати. Наприклад, зараз ми виготовили нові ножі «Скін Ду» і «Хірдман», а також сокиру «Флокі». Ми постійно розвиваємось.

Ніхто до нас не обирав шлях, яким ми йдемо у виробництві ножів. Тому працювати нам складно, але цікаво.

(Часть фото предоставлена Александром Воробьем из личного архива).

Ранее мы анализировали, почему Юлия Светличная победила на выборах в Верховную Раду. Подробнее об этом читайте здесь.

воробей производство ножи blade бой
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
12 очень хорошо
(8 оценок)
Высокие оценки пользователей за Полезность
2 человека рекомендуют
Авторизируйтесь ,
чтобы оценить и порекомендовать

Комментарии

Общество
За прошлые сутки в Украине умерло еще три заболевших коронавирусом человека. За прошедшие сутки зарегистрировано три летальных исхода от коронавирусной болезни, сообщили в пресс-службе Министерства охраны здоровья Украины. Летальные случаи коронавируса были зафиксированы в: 1 в Ровенской области, 1 в Сумской области, 1 в Ивано-Франковской области (пациент умер раньше, однако вчера случай был подтвержден лабораторно). В тему: заболевший коронавирусом харько...
Общество
Улицу перекроют из-за ремонтов на наземной теплотрассе. Движение транспорта по ул. Даргомыжского, на участке от въезда Даргомыжского до ул. Тимирязева, будет запрещено с 9:00 до 15:00 31 марта и 1 апреля, рассказали в пресс-службе Харьковского городского совета. Как сообщили в Департаменте инфраструктуры, это связано с работами по демонтажу надземной теплотрассы.На этот период объезд закрытого участка будет организован по прилегающим улицам: Урожайной, Бак...
Новости компаний
Самый крупный портал рейтинга digital-агентств назвал топ-100 компаний цифрового маркетинга. На протяжении 5 лет сервис «IT рейтинг UA» облегчает работу по поиску компании для выполнения digital-услуг.  Каждый год обновляется рейтинг с самыми лучшими компаниями Украины, которым вы сможете доверить любую задачу. Методология рейтинга тут: https://it-rating.in.ua/methodology-rating В рейтинг Топ-100 digital-агентств Украины за 2019 год вошла компания PAVLOV.U...
Общество
В Министерстве охраны здоровья Украины подтвердили, что в Харьковской области зафиксирован первый случай заражения коронавирусом. На 10:00 28 марта в Украине всего зафиксировано 311 лабораторно подтвержденных случаев COVID-19, из них восемь летальных, пять пациентов выздоровели (четверо взрослых, один ребенок). За сутки было зафиксировано 93 новых случая, рассказали в пресс-службе МОЗ. В Харьковской обладминистрации отметили, что заболевший человек на данн...
Общество
Министерство охраны здоровья подтвердило факт заболевания коронавирусом на Харьковщине. На 10:00 28 марта в Украине всего зафиксировано 311 лабораторно подтвержденных случаев COVID-19, из них восемь летальных, пять пациентов выздоровели (четверо взрослых, один ребенок). За сутки было зафиксировано 93 новых случая, рассказали в пресс-службе МОЗ. Также в Министерстве здравоохранения подтвердили первый случай заболевания коронавирусом в Харьковской области. В...
в зоне ООС
27 марта боевики 12 раз нарушили режим прекращения огня. Противник обстрелял украинские позиции из запрещенных минского договоренностями минометов калибров 120 и 82 мм, противотанкового ракетного комплекса, гранатометов различных систем, крупнокалиберных пулеметов и стрелкового оружия, рассказали в пресс-центре Минобороны Украины. Семь обстрелов было зафиксировано в районе ответственности оперативно-тактической группировки «Восток». В районе ответственност...
Общество
Часть районов Харькова останется без воды на время ремонтов. В связи с проведением ремонтно-восстановительных работ в части домов Слободского района временно прекращено водоснабжение по следующим адресам: б-р Жасминовый (ул. Слинько), 4, пр. Петра Григоренко, 49, Льва Ландау (50 лет СССР), 20 (п. №11, стояк, спаренный стояк) до 20:00 28.03.20 г. А также: Киевский район:ул. Ярослава Мудрого, 7 (п. №4) до 20:00 28.03.20 г. Московский район:ул. Академика Павл...
Общество
В Украине зафиксировали 310 случаев коронавирусной болезни COVID-19. По состоянию на 23:00 27 марта в Украине 310 лабораторно подтвержденных случаев COVID-19. Об этом сообщили в пресс-службе Министерства здравоохранения Украины. Ранее мы писали о 218 случаях инфицирования коронавирусом. «За сутки выявили 92 новых случая инфицирования коронавирусом», - рассказали в Минздраве. Напомним, что в Харькове проверили работу двух супермаркетов во время карантина. П...
Происшествия
В машину патрульных врезался легковой автомобиль, когда "копы" разворачивались на дороге. Сегодня, около 20 часов 45 минут, на перекрестке улицы Бакулина и проспекта Науки произошло ДТП с участием автомобиля "Lexus", "Мazda" и служебного авто патрульной полиции "Mitsubishi Outlander", рассказали в пресс-службе патрульной полиции Харькова. Предварительно служебный автомобиль осуществлял разворот с включенным проблесковым маячком синего цвета и специальным з...