Літературний маятник часів «хвильовизму»

Його ім’я часто фігурує в літературознавчих студіях, присвячених "розстріляному Відродженню" - ренесансі української літератури 20-30-х років минулого століття, серцем якого був Харків. Свого часу Олександр Лейтес був провідним літературним критиком, який, проте так довго шукав свій шлях, що так і залишився своєрідним "маятником", який то хитався у бік "хвильвистів", то у бік офіційної партійної критики, апологетами якої були Андрій Хвиля й Іван Кулик.

Олександр Михайлович Лейтес народився 15 грудня 1899 року в Брест-Литовську (зараз Брест) Гродненської губернії в інтелігентській сім'ї. Брав участь у громадянській війні. 1922 року закінчив Харківський Інститут Народної Освіти (ХІНО) (так у роки "реформування" більшовиками освіти називався Харківський університет).

Лейтес писати почав ще під час навчання в ХІНО, писав поезію і критику. Належав послідовно до Гарту, ВАПЛІТЕ, ВУСПП (нагадаємо, що так називалися об’єднання письменників).

Першу збірку віршів — «Твоїх ночей» видав у 1920 році. Але початком власного літературного шляху вважав публікацію статей «Достоєвський у світлі революції» та «Плюралізм в української поезії» (1922).

Потім побачили світ «Жовтень і західна література» (1924), «Ренесанс української літератури: факти й перспективи» (1925), «Від Барбюса до Ремарка» (1930), «Шлях до роману» (1926), «Наш літературний урбанізм» (1927), «Павло Тичина» (1941), «Шевченко и современность» (1934) та ін.

Олександр Лейтес створив разом з Миколою Яшеком перший в Україні тритомний біобібліографічний довідник «Десять років української літератури», (1917—27) т. 1—2, 1928, т. 2 перевидано, 1930. Хоча третій том, на жаль, так і не побачив світ. Проте і два томи являють сьогодні бесцінний матеріал з історії післяжовтневої літератури в Україні.

На відміну до колег по перу Лейтес вчасно зрозумів "поклик часу" і покинув на початку 1930-х років Харків - переїхав до Москви. Тому репресії серед письменників і критиків у Харкові (які "з’їли" офіційних критиків Хвилю і Кулика) оминули його стороною. Дивно, але в Иоскві його не чіпали, хоча багато письменників, згідно з фантазіями харківських чекістів, "завербувало Лейтеса у контрреволюційну організацію".

Олександр Лейтес — автор низки робіт з питань сучасної західної і української літератури. Якщо не враховувати раннього виступу Лейтеса із дещо парадоксальною брошурою «Поезія як анахронізм», початком його критичної діяльності є книга «Ренесанс української літератури», що "недооцінила значення класової боротьби в українській літературі", як закидали Лейтесу.

Лейтес участі в дискусії влади і "хвильовистів" не брав і в подальшій своїй критичній роботі відштовхується від ідеї «хвильовізма» і установок «Ренесансу», хоча до останніх років СРСР його звинувачували у "хвильовизмі".

Олександр Лейтес - автор статей і рецензій про творчість радянських письменників (М. Горький, С. Єсенін, В. Маяковський, І. Еренбург, В. Гроссман, А. Сурков, М. Алігер та ін.). «Шевченко и современность» (1934), Писав про закордонних письменників (статті про Дж. Байрона, П. Ж. Беранже, О. Генрі, С. Цвейга, Л. Фейхтвангера, А. Барбюса, Г. Белля ті ін.), про всесвітній вплив російської літератури.

Олександр Лейтес пережив всіх "хвильвистів" і помер у Москві 3 серпня 1976 року