Два роки ми сиділи всі, поки не повернулися в Україну за кордоном. І коли ми всі зустрілися, були трошки шоковані. Всі такі дорослі, всі такі гарні. А ось останній рік ми всі вже тут.І бачимо один одного часто. Ось останні два місяці ходимо на репетиції. До вальсу, до випускного. Але це було важке навчання через те що не бачиш друзів, вчителів, не соціалізуєшся. Я мрію, що студентство буде все ж таки згодом офлайн. Хоча поступати хочу в Каразіна, вивчати мови. Мені подобається вивчати культуру інших країн. Мені подобається, щоб кожна мова не повторна. Ось наша українська така м'яка, така солов'їна, Наприклад, англійська вже така більш серйозна, - розповіла випускниця Аліна Червона.
Останній раз я була за партою до війни, але ми знімали ролик для школи, і я там посиділа за партою трохи, ну, просто за ролик. І такі спогади в мене були, це взагалі. Тому так, хочеться посидіти трохи за партою. Онлайн-навчання воно не складно, мені було легко скласти НМТ, але воно важкувато морально, бо ти, наче, трохи десоцілізуєшся, і, ну, я сумую за своїми однокласниками. Коли ми там десь тиждень проводили час, репетируючи вальс, блін, я зрозуміла, що я за ними дуже сумувала, і час з ними для мене просто, я сумую. Я навіть жалкую, що ми проводили так мало часу, і що війна в мене відняла цей час. Наразі я хочу стати медиком. У мене багато близьких на війні, я бачу наскількі потрібна реабілітація, тому хочу помагати. Й хочу вступати в Харкові, тому що тут сильна школа медична, - поділилася переживаннями та мріями випускниця Таїсія Старченко