Найзнаменитіший з харків'ян

Одним з найвидатніших і найзнаменитішим серед харків’ян є Григорій Квітка-Основ’яненко, який разом з собою прославив невідоме село Основа під Харковом (нині район Харкова). Родом він був з козацької старшини.

Він народився 29 листопада 1778 року саме в Основі, яку потім увіковічив у своєму псевдо. У родині панувала глибока шана до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва, що і позначилося на майбутньому письменникові. Та й Харків тоді був українським (росіяни з греками та євреями становили меншість). Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій; він же виконував і головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії.

Родину Квіток часто відвідував Григорій Сковорода, який відвідував лише однодумців. Може, тому Григорій Квітка вивчив напам'ять вірші Сковороди і цілі уривки  з «Енеїди», а читав взагалі все, що потрапляло йому на очі. Також любив слухати легенди, повір'я та розповіді про героїчні битви козаків проти нападників.

У 23 роки Григорій вступив послушником до Курязького монастиря, але через чотири роки все-таки повернувся до світського життя.

У Харкові він був повітовим предводителем дворянства (1817-1828 роки), згодом — головою Харківської палати кримінального суду,тобто користувався заслуженою повагою у харків`ян, тому і став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Завдяки йому Харків отримав театр (з 1812 року Квітка - його директор).За його участю відкрились у місті  Інститут шляхетних дівчат (1812) і губернська бібліотека (1838). Перша в Україні періодична преса – також заслуга Квітки.

За політичними поглядами Квітка-Основ`яненко був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами літературного і театрального мистецтва. Головним своїм творчим принципом він вважав «писання з натури», орієнтацію на живу навколишню дійсність. Свої перші твори він надрукував у журналі «Украинский Вестник», який видавав у 1816-17 разом з Р. Гонорським і Є. Філоматським.

В 1820-х рр. виступив з комедіями — «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (1827, опубл. 1840), «Дворянские выборы» і легендарний «Шельменко-денщик». Спираючись на літературну традицію, започатковану Іваном Котляревським, народну пісенність і гумор, Квітка-Основ'яненко написав популярні і досі комедію «Сватання на Гончарівці» (1835) та п'єсу «Шельменко-денщик» (1835). Українські прозові твори Квітки-Основ'яненка поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні («Салдацький патрет», «Мертвецький великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», повість «Конотопська відьма») та сентиментально-реалістичні повісті («Маруся», 1834; «Козир-дівка», 1838; «Сердешна Оксана», 1841; «Щира любов», 1839; «Добре роби — добре й буде», 1836; «Божі діти», 1840; «Перекотиполе», 1840). Серед кращих творів російською мовою — роман «Пан Халявский» (1840), повісті «Жизнь и приключения Столбикова» (1841), «Ганнуся», «Панна Сотниківна», історико-художні та етнографічні нариси «Головатый» (1839), «Украинцы» (1841), «История театра в Харькове» (1841), «1812 рік в провінції», так звані фізіологічні нариси — «Ярмарка» (1840), «Знахарь» (1841).

Кращі твори Квітки-Основ'яненка одними з перших представили українську літературу європейським читачам. У 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою «Сердешну Оксану». Твори Квітки-Основ'яненка перекладено на польську, болгарську, чеську та інші мови.

З Квіткою-Основ'яненком листувався Тарас Шевченко,який присвятив йому вірш «До Основ'яненка» («Б'ють пороги; місяць сходить»; 1839) та виконав ілюстрації «Знахар» і «Панна Сотниківна» до однойменних творів Квітки-Основ'яненко.

Квітка-Основ'яненко став родоначальником української прози,бо до нього прозу українською ніхто не писав. Його повісті, сюжети яких розгортаються поза соціальними конфліктами, з ідеально-побожними героями, є типовим зразком українського сентименталізму. Творчість Квітки-Основ'яненка справила значний вплив на так звані етнографічні школи,які висунули відомих етнографів та істориків – Тадея Рильського, Володимира Антоновича.та інш.

Багато йоготворів було екранізовано - «Сватання на Гончарівці» (1958), «Шельменко-денщик» (1910, 1911, 1957 і 1971), а за мотивами повісті «Конотопська відьма» — кінокартину «Відьма» (1990).

Помер Григорій Іванович 1843 року