Дві іпостасі Дмитра Багалія

На площі Свободи, біля центрального входу до національного університету ім. Василя Каразіна, навічно присіли два видатних викладачі цього виша - механік і математик Олексій Ляпунов та історик Дмитро Багалій. Пам’ятники було відкрито до 200-річчя заснування університету - першого подібного вишу на сході України і встановлено за кошт меценатів виша.

Хоча Дмитро Іванович Багалій заслужив пам’ятника і від громади Харкова, бо під час І світової війни очолював місто - був міським головою Харкова.

Він народився 7 листопада 1857 року у Києві в сім'ї ремісника. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського університетів. Його вчителем у Києві був видатний історик і громадський діяч Володимир Антонович, який допоміг формуванню Дмитра, як історика.

Під час навчання в Київському університеті Св. Володимира Дмитро Багалій познайомився зі студенткою Вищих жіночих курсів Марією Василівною Олександрович, з якого одружився після закінчення університету. У них народилося четверо дітей.

Після закінчення Київського університету і проходження трирічної підготовки при кафедрі Дмитро 1883 року став доцентом кафедри російської історії Харківського університету, а незабаром, у 1887 році — екстраординарним професором цієї кафедри. 1905 року з’явилась перша фундаментальна історія Харкова пера Дмитра Багалія у двох томах. Вчений користувався нині вже втраченими джерелами, і тому його працю важко оцінити.

У 1906 році він очолив Харківський університет. Тоді ж вийшла друком його "Краткая история Харьковского университета» (написана разом з Володиславом Бузескулом і Миколою Сумцовим, 1906)раховуючи величезний авторитет Дмитра Івановича, його 1914 року обрали Харківським міським головою. Всю війну він очолював місто - один з найбільших виробників військової продукції.Жив він на вулиці Технологічній у двоповерховому особняку, кошти на який не вкрав, а заробив громадською і викладацькою роботою.

Під час Української держави Дмитро Багалій став членом комітету для заснування Української Академії Наук, а потім і її дійсним членом-засновником. З 1919 року він очолив історично-філологічний відділ УАН.

Протягом 1920-30-х років він викладав історію України у Харківському та Полтавському інститутах народної освіти, очолював створену у Харкові науково-дослідну кафедру історії України, Інститут історії української культури, Інститут Тараса Шевченка, Центральне архівне управління УСРР. Брав активну участь у громадській діяльності і був організатором вищої школи в Україні.

Дмитро Іванович Багалій є автором понад 200 праць, що стосуються в основному історії Слобідської, Лівобережної та Південної України XV-XVIII століть. На жаль, вони перевидаються мало і становлять раритетну цінність.

Помер Дмитро Іванович 9 лютого 1932 року у Харкові. Його нащадки досі проживають у Харкові.