Іван Манжура: збирач харківського фольклору

Іван Іванович Манжура народився 1 листопада 1851 року в Харкові в родині дрібного чиновника із зубожілих дворян.

Після смерті матері, коли хлопчикові було 5 років, зі своїм вільнодумним батьком, який часто лишався без роботи, вони роками поневірялись містами і селами Катеринославщини і Харківщини.

Тим не менше, Іван Манжура вступив до Харківської гімназії, де вчився за казенний рахунок. Невідомо, що він робив у гімназії, проте звідки його виключили за «непокору».

1870 року він стає вільним слухачем Харківського ветеринарного інституту (нагадаю, що він розміщався у нинішньому Обласного будинку дитячої творчості на площі Свободи), але 1872 року його, як «неблагонадійного», звідти виключають без права вступу до будь-якого вищого навчального закладу. Це треба було заслужити!

Після цього у Івана почалося життя скитальця. Скитався по селах і містечках Харківської і Катеринославської губерній, вів напівзлиденний спосіб життя, допомагав селянам у господарстві, навіть лікував тварин. Так Іван прийшов на Катеринославщину, де працював на різних дрібних посадах, часто міняв місце роботи, постійно мандрував по селах, містечках, мешкав серед убогого люду.

Це дало поштовх до фольклористики і етнографії, бо матеріалу вистачало з надлишком. Незабаром він налагоджує зв'язки з Південно-Західним відділом Російського географічного товариства в Києві, яке після Емського указу Олександра ІІ про заборону української мови став своєрідним підпільним штабом українських дослідників.

Іван Манжура надсилав туди свої численні записи пісень та казок. Багато зібраних ним фольклорних матеріалів було згодом опубліковано у виданнях цього відділу та на сторінках деяких тогочасних періодичних видань.

1875 року на Балканах розгорілася національно-визвольна боротьба проти турецьких завойовників. Іван Манжура записався волонтером на війну з турками. Йому повезло: повстання у Сербії та Болгарії були жорстоко придушені, рпоте івану вдалося не потрапити до турків, проте він був поранений. Після поранення повернувся на батьківщину.

1884 року оселився в Катеринославі, де мешкав у живописній лівобережній Мануйлівці. Співробітничав у газеті «Екатеринославский листок», в журналі «Степь».

Про авторитет Івана Манжури як діяча вітчизняного народознавства красномовно свідчить те, що у 1887 році його було обрано дійсним членом Харківського історико-філологічного товариства (яке, до речі, у 1890 році видало і його винятково цінний фольклорний збірник «Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И. И. Манжурою»), а пізніше (1891р.) —дійсним членом Товариства аматорів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті.

У 1885—1886 роках Іван Манжура написав казку-поему «Трьомсин-богатир» про безстрашність запорозьких козаків. 1889 року вийшла збірка віршів «Степові думи і пісні».

Другу збірку «Над Дніпром», книгу казок і легенд у віршах «Казки і приказки і таке інше», а також казки-поеми не пропустила царська цензура, тож при житті автора вони не друкувалися.

Як етнограф і фольклорист Манжура зібрав багато матеріалів. Їх частково надруковано в збірнику українських пісень Володимира Антоновича і Михайла Драгоманова (1875). 1890 року вийшла збірка «Казки, приказки і таке інше, записані в Харківській та Катеринославській губерніях», 1894 року — «Малоросійські казки, перекази, прислів'я, повір'я, записані в Катеринославській губернії».

Помер Іван Іванович Манжура 15 травня 1893 року в Катеринославі. Поховали поета на Севастопольському кладовищі.

А повною мірою покористуватися творчим набутком Ивана Манжури читачі змогли після його смерті