Сьогодні - свято Покрови Пресвятої Богородиці

14 жовтня зазвичай в Україні відзначається двонадесяте і одне з найбільших шанованих у народі свят — Покрова Пресвятої Богородиці.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці має дивовижну історію виникнення. Воно встановлене на честь з'явлення Божої Матері в одному з храмів Константинополя. За переказом, в час правління імператора VІ Філософа (886-912), коли на місто напали сарацини, жителі молилися всю ніч у Влахернському храмі, де зберігалася риза Богоматері, її омофор (покривало) та частина поясу, перенесені з Палестини в V столітті. Саме в цей час Андрій–юродивий та його учень Єпіфаній побачили під церковним склепінням появу Пресвятої Богородиці в оточенні ангелів, пророків і апостолів. Осяяна світлом Богородиця у супроводі св. Івана Хрестителя і св. Івана Богослова увійшла до храму і довго молилася за весь християнський світ, а потім, підійшовши до престолу, зняла з голови омофор(покров) і широко розпростерла його над головами народу у храмі. Ніхто, крім святого Андрія і Єпіфана, цього не бачили, але всі повірили в їхню розповідь. Звістка про цю подію швидко поширилася серед людей. І всі почали так голосно радіти, що перелякані араби відступили без бою. Від того свято Покрови Богородиці і дістало свою назву.

Щоправда є ще одна версія походження цього свята і для нас, українців, не дуже обнадійлива. 945 року українська флотилія київського князя Ігоря (того самого, якого стратили за здирництво непокірні деревляни у Іскоростені) підійщла до стін Константинополя з наміром захопити його. І тоді на водах Босфору з'явилася Богородиця і опустила частину покрови у воду. Піднялася буря, яка розмітала українські кораблі. Константинополь було врятовано. Цей похід Ігоревої дружини справді відбувся, щоправда візантійці спалили кораблі українців грецьким вогнем - вогнепальною сумішшю, яка на воді лише розгорялась і про втручання Богородиці тут не йшлося.

В Україні це свято почали вшановувати ще за часів Ярослава Мудрого. Про це свідчать храми на честь Покрова Богородиці, побудовані в ХІ сторіччі. За народним календарем, жовтень був перехідним місяцем від осені до зими. А започатковувало холодну пору року якраз свято Покрова.

Віруючі українці в цей день урочисто йшли до церкви й молилися: «Сьогодні ми, православні люди, радісно святкуємо, осяяну Твою, Божа Матір, появу, і, здіймаючи очі до Твого пречистого образа, уклінно просимо: покрий нас чесним Твоїм покровом й визволи від усякого зла, благаючи Сина Твого, Христа Бога нашого, щоб спас душі наші».

На Покрову у давнину розпочинався весільний сезон. Цього дня до церкви поспішали вдови, самотні жінки і дівчата, яким не довелося вийти заміж. Вони молилися про те, щоб стати під покров Богородиці. Залишилося примовляння: «Свята Покрівонько, покрий мою голівоньку, хоч хусткою, хоч ганчіркою, аби не була дівкою». Оскільки після Дмитра (8 листопада) надія одружитися здебільшого зникала, то у народі говорили: «Пройшла Покрова, заревіла дівка, як корова». І щоб цього не сталося, на Покрову ворота у двір, де була дівка на виданні, не зачинялися, «щоб старости йшли». Мати з дочкою перебирали вишиті рушники, примовляючи: «Дай, Боже, на рушник стати, старостів пов’язати». У деяких регіонах був і такий звичай: сувій білого полотна розстеляли в хаті до порога зі словами: «Стелися, доріженько, щасливо для молодят і старостів». Напередодні свята Покрови селяни «сушили оселі». Увечері господар тричі перекидав через хату поліно «щоб не була курною», а зранку спалювали його у печі, «щоб взимку світлиця була сухою і теплою». А щоб усі члени сім'ї були здоровими, на Покрову господиня брала вишитого рушника, що був над іконою Богородиці, і розвішувала його над вхідними дверима.

У народі збереглося повір'я, що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: «Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря — добром». У язичницькі часи день, на який нині припадає свято Покрови, також був пов'язаний з культом поминання предків, створенням нових родин та закінченням хліборобського циклу. Мабуть, тому звичай завершувати всі польові роботи до 14 жовтня зберігся і у християнські часи. До Покрови озимина повинна бути посіяною, і земля зораною на зяб. Через це у народі залишилися прислів’я: «Хто лежав до Покрови, той продасть і корови».

На Покрову завершувалися вуличні гуляння і починалися вечорниці та досвітки, а для старших людей «посиденьки» та різноманітні толоки. Про це нагадує і приказка: «Настали жнива – лежить баба нежива, а прийшла Покрова – стала баба здорова». Однак, найщиріше цього дня молилися всі ті, хто вважав себе козаком, адже Пресвята Богородиця Покрова завжди була покровителькою українських лицарів. Воїни, що стояли на захисті християнської віри та свого народу, постійно наражалися на небезпеку. Тому козаки молилися, щоб Богородиця захищала їх, покривала своїм покровом і визволяла від наглої смерті. Саме тому головний храм в центрі всіх восьми Запорозьких Січей був на честь Покрова Пресвятої Богородиці.

Звідси виник і особливий, притаманний тільки Україні, вид ікони Покрова Пресвятої Богородиці – козацька Покрова. На ній Діва Марія зображена такою, що простирає свій покров (омофор) над козаками, гетьманами і духовенством, які моляться і з надією звертають до неї свої погляди. Цього ж дня козаки колись обирали нового отамана.

Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорозької Січі 1775 року козаки, що пішли за Дунай, взяли з Січі до своєї нової домівки найдорожче — образ Покрови Пресвятої Богородиці.

З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва.

Ще постановою Української Головної Визвольної Ради - українського парламенту, у 1947 році свято Покрови Пресвятої Богородиці було проголошено Днем створення Української Повстанської Армії, захисника рідної землі.

Сьогодні є привід вшанувати захисників України і християнської віри.

А ще на Покрову завжди спостерігали за погодою: «Якщо вітер цього дня з півночі, то зима буде холодною і сніжною, а з півдня – теплою».