Григорій Тютюнник: життя, опалене виром війни

Григорія Михайловича Тютюнника знають насамперед, як чудового романіста, якому доля відвела лише 41 рік.

Народився майбутній письменник 23 квітня 1920 року в селі Шилівка на шляху від Полтави до Зінькова за шість верст до останнього. Село, до речі, стало відомо завдяки літературі – про нього писав Юрій Липа, описуючи розгром полтавських курсантів махновцями 1921 року (той бій був насправді, пам'ятник курсантам досі можна бачити на шляху від Шилівки до Опішного. Ну і не забули про нього два його уродженці – брати Тютюнники, помилково записані в сільраді під одним ім’ям.

1938 року Григорій Тютюнник вступив до Харківського університету, де вчився разом з Олесем Гончаром у Юрія Тевельова. Проте недовго – почалася війна.

Довелося Григорію пізнати довгі важкі воєнні дороги. Воєнне лихоліття назавжди вкарбувалось в пам'яті і свідомості письменника, до останніх днів життя нагадувало про себе осколком біля серця.

В післявоєнні роки він працював вчителем, паралельно займаючись журналістикою, що врешті і вирішило його подальшу долю. Наприкінці 1940-х років Григорія Тютюнника послали на Західну Україну нести світло сталінської дійсності у Львові. Він працював співробітником львівського журналу «Жовтень» і активно, напружено займався літературною діяльністю. Творчий доробок письменника складають збірка оповідань «Зорані межі» (1950), повість «Хмарка сонця не заступить» (1957). Вже після смерті письменника побачила світ збірка поезій воєнного часу «Журавлині ключі» (1963). Проте найбільш відомим твором став роман «Вир» про українське село часів війни. Його поява стала справжньою подією, засвідчила поступове, але неухильне одужання і відродження національної словесності після того удару, якого завдали їй десятиліття сталінського фізичного та ідеологічного терору.

Протее розвернутися таланту Тютюнника під час хрущовської відлиги не довелось – дістали фронтові рани. 29 серпня 1961 року Григорій Михайлович помер. Похований на Личаківському кладовищі.

Біля його могили завжди лежать квіти. Пересвідчитись у цьому може кожен, хто завітає до Львова.