Лицар правди і справедливості. Пам'яті Генріха Алтуняна

 

К нам сходят по ночам рождественские звезды

и Вечность нам плетет лазоревый венок.

И пусть твой добрый смех от наших глаз упрятан,

от смеха твоего со света спал туман.

Нет лучшего добра, чем быть герою братом,

и горю места нет, где дышит Алтунян.

 

Ці проникливі рядки талановитого харків'янина Бориса Чичибабіна присвячені одному з найвидатніших громадян Харкова ІІ половини ХХ століття Генріху Алтуняну. Вірменин, який народився у Тбілісі, він майже все життя прожив у Харкові. І тут він здав іспит на право називатися Людиною. Людиною, яка має мужність протистояти несправедливості, якщо цю несправедливість несе у собі державна машина. Шість років тому він відійшов від нас.

Генріх Алтунян народився 24 листопада 1933 року у родині кадрового військовика. 1944 року родина переїхала до Харкова.

Життя Генріх вирішив присвятити, як і батько - захисту Батьківщини. Він вступив до Харківського вищого військового авіаінженерного училища, ставши по його закінченні інженером-радіотехніком. Відпрацювавши за призначенням 4 роки в Узині на Київщині, повернувся до Харкова і викладав у рідному училищі.

З 1956 по 1968 рік він був членом КПРС. 1964 року на партзборах кафедри Алтунян відкрито заявив свою недовіру новому керівництву КПРС, вказавши на недемократичні методи усунення Хрущова. З цього часу він поступово відійшов від догматичного розуміння радянської дійсності.

Бувши парторгом кафедри, маючи звання майора і готуючись до захисту кандидатської дисертації, Алтунян познайомився з відомими правозахисниками Петром Якіром (сином командарма, іменем якого названо вулицю в Харкові), Петром Григоренком, Леонідом Плющем, Олексієм Костєріним. Він виступає проти вторгнення СРСР до Чехословаччини і розповсюджує роботи академіка Андрія Сахарова, за що його 1968 року виключили з партії та звільнили з війська. Інженер-майор, яких в армії багато, удостоївся персонального наказу головкома ракетних військ Крилова: “...инженер-майор Алтунян посетил квартиры сына командарма Якира и бывшего генерала Григоренко, привез от них ревизионистское письмо академика Сахарова и тем самым опозорил высокое звание офицера Советской армии”. Для того, щоб "опозорить высокое звание офицера" треба було лише відвідати пару квартир у москві! Маразм "крєпчал"...

Незважаючи на репресії, Алтунян прдовжував активну участь у русі за демократизацію суспільства. Домагаючись відновлення в партії, він подав апеляції до всіх інстанцій, до ЦК КПРС включно. Комісія партійного контролю його апеляцію відхилила. Генріх детально записав “бесіди” і передав їх до “самвидаву”. У травні 1969 року після арешту в Ташкенті Петра Григоренка Алтунян вступив до Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР, підписав спочатку відкритого листа до громадськості на захист П.Григоренка і кримських татар, а потім в ООН з приводу порушень прав людини в СРСР. У червні 1969 року в числі десятьох відомих правозахисників звернувся з листом до Міжнародної наради комуністичних і робітничих партій.

Це показалось партійному керівництву занадто. 11 липня 1969 року Алтуняна заарештували. 26 листопада 1969 року його засудив Харківський обласний суд до 3 років таборів загального режиму. З порушенням виправно-трудового законодавства його спрямували у табір за межі України — до Красноярського краю, Канський р-н, ст. Н.Інгаш, уcтанова п/с 288/1 “А”.

Після звільнення він повернувся до Харкова, обійшов 22 організації і з великими труднощами влаштувався слюсарем на підприємстві "Кінотехпром". Проте не здався. Читав і розповсюджував самвидав, підписав разом з відомими правозахисниками Москви і Києва низку листів, в тому числі листи на захист Андрія Сахарова і Леоніда Плюща.

24 грудня 1978 року Алтуняна попередило Харківське управління КДБ за Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 грудня 1972 р. Генріх склав запис бесіди в КДБ і наступної „профілактичної” розмови і передав цей запис до самвидаву. У наступному ці дії йому інкримінувалися як злочинні.

30 травня 1980 року до нього прийшли з обшуком, вилучили "Архіпелаг ГУЛАГ" Солженіцина і багато іншої "ворожої" літератури, бо якої зарахували і "Біблію".

16 грудня 1980 року – другий арешт. 31 березня 1981 року Генріха Алтуняна засудили на 7 років позбавлення волі в таборах суворого режиму і 5 років заслання. 7 квітня 1981 року Московська Гельсінська Група прийняла документ №164, в якому, зокрема, говориться: “Из самого текста приговора совершенно ясно, что Алтунян не совершал никакого преступления и сурово осужден только за свободную мысль, за свободное слово, за книгу. В своем последнем слове Алтунян сказал, обращаясь к судьям и прокурору: “сегодня по доносу судят меня, завтра — моих друзей, а послезавтра Вас. Это очень опасное начинание... Это фактически суд над мыслью и книгой, с книгами можно бороться только книгами, а не дубиной и решеткой”.

Покарання відбував у селищі Кучино Чусовського р-ну Пермської області у сумно відомому закладі ВС-389/36. За активну участь у боротьбі політв’язнів проти місцевої адміністрації після двох значних термінів ПКТ, після 2-місчного (чотири рази по 15 діб) ШИЗО Алтунян був покараний 3 роками Чистопольської тюрми. А хто каже, що демократії в СРСР не було?

Після зустрічі лідера СРСР Михайла Горбачова з президентом США Рейганом у 1986 році почалася „горбачовська амністія”- влада почала звільняти політв’язнів. На тій зустрічі Рейган вручив Горбачову список політв'язнів, серед яких було прізвище Алтуняна. У грудні 1986 року Андрій Сахаров, який повернувся до Москви, завимагав звільнення політв’язнів, серед них і Алтуняна. Генріха привезли до Харкова на початку 1987 року. Слідчі КДБ домагалися від нього прохання про помилування, у відповідь він написав заяву з вимогою припинення справи як незаконної. Не домігшись заяви про помилування, його все ж таки звільнили 9 березня 1987 року.

Після звільнення Алтунян співробітничав із журналом „Гласность” (заснований Сергієм Григорянцем в Москві в травні 1987 року), брав активну участь у громадському житті, у створенні Харківського „Меморіалу” (лютий 1989 р.), потім Народного Руху України (вересень 1989 р.). У 1990 Алтуняна реабілітували по обох справах.

У березні 1990 року його було обрано народним депутатом України, він увійшов до складу опозиційної "Народної Ради". Алтунян був членом постійної комісії з питань оборони й безпеки, заступником голови комісії з питань помилування при Президенті України. Багато зробив для прийняття закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій". Після ГКЧП був членом Ради безпеки.

Генріх Алтунян також був членом Центрального Проводу НРУ, головою Харківської крайової організації НРУ. З 1997 р. – співголова Харківського "Меморіалу". Координатор Українсько-американського бюро захисту прав людини по Харківській області, голова Харківського товариства „Україна-Арменія”.
Останньою політичною справою життя невгамовного Генріха алтуняна стала активна участь в подіях Помаранчевої революції в листопаді-грудні 2004 року.
Він був автором книг "Прозрение", "Петр Григорьевич Григоренко", "Цена свободы. Записки диссидента" і низки публіцистичних статей.

Помер Генріх Алтунян 30 червня 2005 року після ускладнення в результаті невдалої операції, яку провели у Харкові.

 

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Оцените первым
(0 оценок)
Пока еще никто не оценил
Пока никто не рекомендует
Авторизируйтесь ,
чтобы оценить и порекомендовать
Комментарии