Олександр Сердюк - обличчя харківського театру

У часи «червоного ренесансу» 1920-х років символом нового модерного українського театру став славетний курбасівський «Березіль». А обличчям театру став простий хлопець з Полтавщини Олександр Сердюк, який все життя своє пов’язав з Харковом. Та й театральну історію Харкова без Сердюка уявити неможливо.

Олександр  Іванович Сердюк народився 27 червня 1900 року в селі Бзів Бориспільського повіту на Полтавщині (зараз Баришівський район Київської області) у селянській родині. Яка саме була родина – біографи мовчать. Бо за часів СРСР в анкетах визнавали тільки бідну селянську родину. А за часів незалежності у біографії одного з творців українського нового театру дитинство і юність Сердюка якось оминаються.

Враховуючи близькість Баришівки до Києва, Олександр вчиться у Державному музично-драматичному інституті ім. Миколи Лисенка, причому у самий розпал революційних подій – 1917-1919 рр. Тобто становлення Української держави він бачив на власні очі.  — †14 грудня

У Києві Сердюк дебютував, як актор у Театрі ім. Т. Шевченка.

На початку 20-х років в театрі з’явився новий режисер родом з подільського села Струсів на Терн опіллі. Через деякий час його ім’я знатимуть театрали навіть за кордоном – Лесь Курбас. Протягом 12 років імена Курбаса і Сердюка будуть нерозривні. І зараз важко уявити театр Курбаса без Сердюка.

1922 року театр ім.. Шевченка переїхав до Харкова. Його нова назва «Березіль» стане відоме по всьому СРСР.

Проте неп і українізація поступово змінилися тоталітарним диктатом партії у всіх ділянках життя. Курбас з його новаторським «Березолем» не вписувався у прокрустове ложе культурної політики СРСР. На театр посипалися репресії. Найбільш відчутним стало усунення Курбаса від керівництва, а потім і його арешт. Легендарного режисера, методика якого вивчається у театральних вишах світу, потрапив на Соловки, де був розстріляний 3 листопада 1937 року.

Тепер керівництво театру лягло на плечі Сердюка і Мар’яненка. Дивно, але вони не пішли услід за Курбасом до таборів. Мабуть доля зберегла їх до кращих часів.

З 1934 року «Березіль» знову став театром ім.. Шевченка. Сердюку вдалося зберегти колектив театру і фактично створити новий репертуар (бо курбасівські постановки було заборонено).

До речі, Сердюку допоміг видатний скульптор і режисер Іван Кавалерідзе, над яким також було зависала сокира сталінського «правосуддя». У важкому для України 1933 році Сердюк знімався у фільмі Кавалерідзе «Коліївщина» в ролі гайдамацького ватажка Семена Неживого. Дехто з дослідників певен, що відсутність Сердюка в Харкові допомогла актору уникнути арешту.

Після війни влада вирішила показати актору не лише батіг, але й пряника – його двічі – 1947-го та 1948-го було удостоєно Сталінської премії. Відомо, що списки нагороджених цією найвищою на той час премією перед нагородженням проглядав сам Сталін, який міг внести або викреслити кожну кандидатуру. Крім того, 1951 року його було нагороджено званням народного артиста СРСР, який давав великі преференції його носію.

Після смерті Сталіна Сердюк очолив мистецьку частину театра ім.. Шевченка. З 1958 р. викладав у Харківському театральному інституті (тепер Університет мистецтв).

Найкращі ролі Сердюка в театрі: Том Кіттлінґ («Секретар профспілки» за Л. Скатом), Барон («Жакерія» за П. Меріме), граф Шарль («Євгенія Ґранде» за О. Бальзаком), Клавдій («Гамлет» В. Шекспіра); в спектаклях українських авторів: Сава Чалий (в однойменній драмі І. Карпенка-Карого), Мокій («Мина Мазайло» М. Куліша), Командор («Камінний господар» Л. Українки), Микита («Ярослав Мудрий» І. Кочерги), Богун, Кобза («Богдан Хмельницький», «Загибель ескадри» О. Корнійчука) та ін.

Серед ролей Сердюка у можна згадати: поміщика Свічки («Прометей», 1935), Назара («Назар Стодоля», 1937), Андрія («Запорожець за Дунаєм», 1937), воїна-поета («Українські мелодії», 1945), Гната Підкови («Доля Марини», 1953), Миколи Воркалюка («Любов на світанні», 1957).

Його син Олександр, народжений у Харкові, також став відомим актором.

Помер актор 14 грудня 1988 року в Харкові. На його могилі в Харкові поставлено пам’ятник роботи скульптора Литвинова.

 

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Оцените первым
(0 оценок)
Пока еще никто не оценил
Пока никто не рекомендует
Авторизируйтесь ,
чтобы оценить и порекомендовать
Комментарии