«Мертвий Півень» - це такий дивовижний коктейль Молотова, який вже 22-й рік булькає

Нещодавно у клубі JazzTer відбувся концерт культової української групи "Мертвий Півень". Пропонуємо вам інтерв'ю із вокалістом "... Півня" Міськом Барбарою.

Як виникла назва вашої групи?

- Коли ми себе називали, все було по студенськи і нерозумно. Ми познайомились і зустрічались у кафейці, часто замість пар. Кофейку між собою ми називали «Мертвий півень», бо там над входом висів такий флюгер – металевий півень, в народі - курятник! Коли був фестиваль «Вивих» - це перший наш вихід (чи випад) на сцену, в анкеті мали написати назву, а ми себе ще ніяк не називали, тож записали так і ніякого там глибшого смислу немає.

Якби ви зустрілися у іншому місті, наприклад у Харкові, чи змогла б існувати ваша група?

- Ну, по перше, я не можу уявити собі нічого подібного. По друге, це справді неможливо, тому що таке могло статися тільки у Львові і тільки у той час, кінець 80-х - початок 90-х. Нам тоді видавалось, що це центр Всесвіту, що весь світ крутиться навколо Львова. У той період ми завжди збиралися у різних кав'ярнах, і тоді, у той період, найбільш фігурувала, я перепрошую, «в жопі» - це був «Жовтневий проїзд», а в народі фігурувало як «в жопі». Тут ми кожного дня збиралися, це була наша секретна кафейка. Це були переважно студенти Університету, але також там були актори, поети, десиденти, музиканти та художники. Художники були найнебезпечніші, бо пили страшно.

Для членів вашої групи перед усім музика? Адже у повсякденному життя у кожного своя, інша справа.

- Кожен знайшов заняття, яке він також любить. Але на першому місці йде музика і «Півень», це такий дивовижний коктейль Молотова, який вже 22-й рік булькає.

Учасники вашої групи мешкають у трьох містах. Як вдається поєднати репетиції, роботу та особисте життя?

- Легко, хоча трошки все змінилося з того часу, коли ми жили у Львові - тоді нам треба було з’їжджатися з різних кінців міста, тепер з різних кінців країни:) Часом хлопців на тиждень витягую у Харків порепетировати, часом у Львів, адже там мої батьки і це рідне місто, як не крути. У цих містах вже є база, де можна порепетирувати.

Буває, навіть, що репетиції проходять у автотобусі по дорозі на виступ.

Яку музику ви граєте?

- Свою музику, ми граємо музику, яку ми хочемо грати. Одного разу ми граємо блюз, наступного разу це може бути хіп-хоп, а на завтра захочеться, наприклад, якийсь хард завалити.

Як пишуться ваші пісні?

- У період Другої Світової війни, із 1943 по 1945 рік, існувала повстанська радіостанція «Радіо Афродита», яка була розбомблена НКВД. Оскільки наш міністр освіти може переписати історію, чому я не можу переписати історію? Ми вирішили, що радіостанція працюватиме і далі, тобто від 1943 працює до 2011. Без музики радіостанція не може обійтися і ми вирішили скласти таку антологію шлягерів української поп музики.

Я маю двох поетів, на яких я преречений на все життя – це Андрухович і Жадан. З Андруховичем ми дуже давно знайомі - спочатку, звичайно, з його віршами, а потім з ним особисто - вже більше двадцяти років знаймося.

На цей час скільки у вас альбомів?

- Порядка п'ятнадцяти, якщо враховувати усі МР3, "вибране-шмибране" і так далі.

Яка ваша улюблена пісня?

- Кожна! Хоч на кожному концерті вимагають зіграти такі речі, як «Бютіфул Карпати» чи «Літо буде»

Ви несете, зберігаєте дух часу, але все ж таки вам вдалося не слідувати моді, співати те, що ви думаєте, те, що ви хочети. У чому секрет?

- Ми себе не обмежуємо, це абсолютна щирість! Не те, щоб я не хотів заробляти гроші музикою, але для мене на першому місті музика. Тобто робити те, що ти любиш, і любити те, що ти робиш – які пафосні фрази! Але десь так.