Недільна балачка: Гасити війну дизелем

Історія з дизелем, про який домовилися Трамп і Путін, ще раз довела неприємну реальність:  Вашингтон може ухвалювати рішення, виходячи передусім із власних економічних і внутрішньополітичних інтересів. Як і інші партнери.

Томи в цій війні повинні розраховувати на себе та власні сили. А якщо їх не вистачає, вміти діяти так, щоб партнери хотіли нас підсилити. А не навпаки.

Випадок з Трампом

Хоча у випадку Трампа, це авжеж завдання з зірочкою. Трамп путініст і бізнесмен, він не думає категоріями геополітики, він думає угодами. Наразі йому конче необхідно знизити ціни на пальне перед виборами, які він сам звінтив війною з Іраком. І він навіть не став рахувати що перша поставка - 300 тисяч тонн дизеля - це менше ніж добова норма споживання США. Тобто це мізер, який дозволить заправляти машини лише кілька годин однієї доби й ніяк не вплине на на ціни загалом. 

Але це може вплинути на виборців Трампа, й дати йому голоси. А там хоч й трава не рости. Сама заради цього він зрадив геополітичну позицію США та підлив дизелю, спроможності та підтримці терористу путіну. 

Гірко, але прогнозовано. 

Але маючи таку розстановку сил, Україна має думати наперед, як не допустити, щоб ціна американського дизеля оплачувалася українською безпекою.

Не час на обіди, капризи та слабку дипломатію

Європейські партнери теж не є монолітними. Водночас Німеччина підтвердила, що не відмовляється від санкційної політики, а керівниця європейської дипломатії Кая Каллас заявила, що послаблювати тиск на москву не час. Отже, простір для спільних дій є. Питання в тому, чи зможемо ми перетворити заяви на конкретні рішення.

Що конкретно потрібно робити?

• Перше — сформувати європейську коаліцію енергетичної безпеки. Україна має ініціювати спільну позицію з ЄС і Великою Британією: жодне послаблення санкцій на російські енергоресурси не повинно відбуватися без чітких умов і перевірюваних поступок москви. Наприклад, прив'язати будь-яке подальше пом'якшення обмежень до реального припинення ударів по українській енергетиці та виконання домовленостей про деескалацію.
• Друге — перейти від прохань до конкретних пакетів рішень. Україні варто пропонувати партнерам не лише посилити санкції, а й одночасно збільшити виробництво зброї, спільне виготовлення дронів, постачання ракет для ППО, фінансування енергетичного захисту та ремонту інфраструктури. Що конкретно отримує Україна, коли партнери ухвалюють рішення, які збільшують доходи росії? Це питання має бути частиною кожних переговорів.
• Третє — працювати безпосередньо з американським Конгресом. Не можна зводити відносини зі США до контактів із Білим домом. Потрібні регулярні консультації з обома партіями, аргументи для сенаторів і конгресменів, спільні слухання про те, як російські енергетичні доходи фінансують війну. Економічний аргумент також важливий: тимчасові поставки дизелю не усувають структурних проблем світового ринку, а отже, їхній ефект не варто перебільшувати.
• Четверте — пропонувати дипломатичну угоду, а не лише висловлювати обурення. Україна може підтримувати перевірювані домовленості про припинення ударів по енергетиці, морській інфраструктурі та цивільних об'єктах, якщо вони передбачають взаємність, контроль виконання й наслідки за порушення. Односторонні поступки Москві не повинні видаватися за мирний процес.
• П'яте — не ставити власну безпеку в залежність від чужих рішень. Розвивати оборонне виробництво, посилювати стійкість енергосистеми, будувати довгострокові оборонні партнерства з європейськими країнами. Дипломатія ефективніша, коли за нею стоять реальні спроможності держави.

Ми справді опинилися в ситуації, коли Україна та Європа не завжди можуть розраховувати на узгоджену політику Вашингтона. Але це не означає, що ми буквально залишилися самі. Європейська підтримка існує, і завдання Києва — допомогти перетворити її на сильнішу спільну стратегію.

Нам своє робити. Захищатися, виробляти зброю, тримати фронт. Але водночас — збирати коаліції, домовлятися про конкретні зобов'язання, впливати на американських законодавців і домагатися того, щоб санкції не ставали розмінною монетою безпеки.

Бо проти Росії недостатньо мати рацію. Потрібно мати союзників, спільний план і дипломатію, яка забезпечує не просто підтримку на словах, а конкретні ресурси та рішення.