Ментальне здоров’я харків’ян під час війни: «Терпіти до закінчення війни — неправильна позиція»

У Харкові, який третій рік живе в умовах повномасштабної війни, дедалі гостріше постає питання ментального здоров’я. Говоримо про те, як тривалий стрес впливає на харків’ян, які симптоми не варто ігнорувати, чому не слід відкладати звернення до психолога «до після війни», а також про психологічну допомогу для внутрішньо переміщених людей з Іриною Нечітайло, докторкою соціологічних наук, професоркою, психотерапевткою та ініціаторкою створення "Ментал Хаба" в Харкові. 

Про те, чи варто чекати закінчення війни для допомоги собі

Ми не можемо самостійно вилікувати запалення легень? Самостійно — ні. Так само самостійно, на жаль, дуже важко буває вийти зі стану дистресу.

Адже існує така думка в суспільстві: одні говорять, що вже після війни всім нам будуть потрібні психологи та навіть психіатри, а інші кажуть, що ми вже звикли до війни і все нормально. Скажіть, будь ласка, що відбувається наразі у Харкові саме з точки зору психології? Чи буде у нас пандемія з ментальним здоров’ям? Чи, навпаки, можна якось впливати, щоб цього не сталося?

По-перше, з наукової точки зору ми проводимо щорічний моніторинг стану психічного здоров’я і суб’єктивного благополуччя саме населення Харківщини. І ми бачимо щороку, що стан ментального здоров’я стає гірше і гірше. І тут є парадокс. Люди такі завзяті. У нас все буде, у нас все буде класно, у нас все добре, ми зможемо, ми витримаємо, ми тут, у Харкові, ми все подолаємо.

А з іншого боку — показники ментального здоров’я гірше, гірше, гірше і гірше. Зокрема, це стосується якості сну, пам’яті, втомлюваності. І все ж таки стрес, коли він перманентний, коли він накопичується, людина може як би до нього звикати, але він переходить у дистрес, і з того вже нічого гарного не буде.

Проблема в тому, що не всі це усвідомлюють, або не хочуть визнавати, або якась інша стигматизація цієї професії психолога-психотерапевта. Тобто з різних причин: «Я не звернуся до психолога, навіщо мені звертатися? Я що, хворий на голову? Та ні, ні, ні, я сам впораюсь».

А насправді, як ми не можемо самостійно вилікувати запалення легень? Самостійно — ні. Так само самостійно, на жаль, дуже важко буває вийти зі стану дистресу.

Наскільки можуть бути серйозні проблеми у містян? Тому що дуже багато хто вважає, що посттравматичний розлад, або якийсь тривожний серйозний розлад, або навіть прості психологічні проблеми можуть бути або у людини, яка була безпосередньо «на нулі», у військових, у цивільних — ні. Або у тих, хто, не дай Боже, когось реально втратив, кому ракета влучила. Тобто людина говорить: «Слава Богу, зі мною це не сталося. Так, є тривоги, так, я чую вибухи, але я працюю, я тут живу, у мене не може бути розладів».

Дивись, посттравматичний стресовий розлад трапляється не у всіх. Тобто людина може пережити травмівну подію, але чи зайде вона дійсно в розлад — це залежить від дуже багатьох чинників. Водночас ти назвала такі розлади, які дійсно розлади, і де людина взагалі неадаптивна стає і непрацездатна.

А буває і не розлад. Буває просто дистрес. Дистрес — це не є розлад. З дистресу може розвиватися розлад. Але у стані перманентного стресу, коли людина не виходить із цього стану, коли зовнішні чинники постійно діють і діють, людина заходить у дистрес, у неї порушуються різні функції: когнітивні функції, сон, апетит, і вона почувається недобре.

Але ж, знаєш, все одно потрібно встати, йти на роботу, потрібно щось робити. Людина не дає собі відпочинку, і все це поглиблюється і поглиблюється, і може розвиватися дійсно, може дійти дійсно до розладу.

Я не кажу, що там у нас усіх, у харків’ян, все — ми йдемо до посттравматичного стресового розладу. Ні. Але статистика, наприклад, того самого Ізраїлю показує, що в такому стані війни десь приблизно 25% людей — і цивільних, і військових, мені здається, навіть це про цивільних статистика, саме про цивільних — 25% мають посттравматичний стресовий розлад. 25% — це достатньо високий показник.

І коли ми минулого року проводили свій моніторинг, зараз у нас буде запускатися вже четверта хвиля, то за певною шкалою вимірювання посттравматичного стресового розладу, симптоматики, у нас 21% наших респондентів, близько 21%, показували високі показники, які наближені до посттравматичного стресового розладу. Звісно, це не діагноз, безумовно, але показники є високими.

У багатьох, з ким я спілкувалася, є така позиція: зараз я дійсно зберуся, дотерплю, тому що потрібно. Все одно навколо ситуацію не змінити, я не зможу заспокоїтися, а вже після війни піду до психолога, буду цим займатися, тому що зараз не можна нічого вирішити. Наскільки це правильна позиція і чи потрібно терпіти до закінчення війни?

Звісно, це неправильна позиція, безумовно. Тому що, розумієш, людина, коли вона в такому мобілізованому стані, це ж ми боремося, ми там щось робимо, ми Харків тримаємо, тут у нас цивільний фронт. Вона, коли в мобілізованому стані, і це дає їй ресурс.

От, наприклад, люта злість на ворога нам також дає ресурс, тобто внутрішні такі сили щось робити і діяти. Але коли, дійсно, ти дуже правильно сказала, якщо війна закінчиться, накопичення цих негативних чинників, воно не пройде само собою.

І зазвичай, коли стає легше, коли стає легше, людині, яка довгий час перебувала у стресі і не давала собі відпочинку, їй стає ще гірше.

І там вже, якщо наразі можна просто з психологом поспілкуватися системно, систематично, то там може вже не обійтися і без психіатра, і без медикаментозного супроводу навіть.

Тому терпіти, терпіти… Але, знаєш, це ж як оцю травичку-подорожник на ранку прикладати, але з цього вона не загоїться. Тобто це просто видимість якоїсь там діяльності, і все.

Така категорія людей, як переміщені особи: наскільки вони можуть бути травмовані, наскільки їм може бути потрібна психологічна допомога? Адже вони, наче вже, навіть коли вони переміщаються у Харків, все ж таки переміщаються для них у більш спокійне місце.

Знову ж таки, посилаючись на наше дослідження, яке ми з колегами проводимо, ми там розділяли наших респондентів, тобто мешканець Харківщини, постійний або внутрішньо переміщена особа.

І дивились, ми порівнювали різні показники стану ментального здоров’я у цих двох груп. І у внутрішньо переміщених осіб стан психічного здоров’я, ментального здоров’я, суб’єктивного благополуччя значно гірший.

Тому що саме по собі переміщення, коли люди втрачають все, і залишають там і тварин домашніх, і бізнес свій, і, можливо, родичів, і сусідів. Тобто вони втрачають, по суті, частину свого життя, вони втрачають своє минуле.

І це дуже болісно переживається, навіть попри те, що у Харкові відносно спокійна ситуація, і вони її так сприймають. Але ж оцей біль, він нікуди не йде. І тому, звісно, їм важче.

Про психологічну допомогу

Які є дзвіночки, коли ми можемо сказати, що людині краще все ж таки піти, хоча б проконсультуватися, хоча б дізнатися, де є психологічна допомога, хоча б поговорити?

Погіршення сну, поганий сон, коли людина не може спати 7–8 годин, не прокидаючись. Або поверхневий сон, тобто начебто сплю, начебто не сплю, і прокидається людина не відпочила.

Вона прокидається, наче вона всю ніч все одно працювала і мішки тягала, і от таке відчуття. І погіршення пам’яті, і погіршення уваги. Тобто забудькуватість. Ми можемо бути забудькуватими, у кожного може таке бути.

Але коли щось важливе, поки не запишеш, і навіть записала, і все одно забула. Якась важлива подія, не просто куди ти поклала гаманець і не пригадаєш, куди.

Але коли людина забуває якісь важливі моменти свого повсякденного життя, це також такий тривожний дзвіночок.

• Перепади настрою: то мені дуже весело, то мені раптом дуже сумно.
• Але в цілому це відчуття втоми постійно, що б ти не робив.
• І відсутність задоволення від життя.

Тобто ті речі, які раніше заспокоювали: там, філіжанка кави десь у якійсь улюбленій кав’ярні або прогулянка по парку. От раніше це таке давало задоволення, а зараз байдуже.

Ну, воно і не погано, і не добре, але просто байдуже. Нездатність отримати задоволення ні від чого. Це показник того, що вже потрібно звертатися, потрібно з цим щось робити.

Як зробити перший крок, прийти до психолога і знайти консультацію? І як до цього готуватися? Тому що я зустрічала людей, які говорять: «Я розумію, що в мене є тривога, є проблеми, є проблеми зі сном. Але ось я прийду, мені скажуть, що мої проблеми несерйозні, або будуть сваритися, навпаки». Як людям підготуватися? Чи будуть їх сварити або говорити, що їхні проблеми серйозні?

Звісно, я розумію, що все залежить від фахівця, бо фахівці також бувають різні. Але якщо це фаховий психолог — у жодному разі не сваритися.

От знаєш, як іноді люди деякі до стоматолога не хочуть йти, бо кажуть: «Ой, як подивиться». Скажу: «Ой-ой-ой». Може, стоматологи так і роблять. Психологи — в жодному разі. Тобто готуватися ніяк не треба. Просто потрібно прийти.

І попередній досвід проєкту «Енергія є», який реалізовувався моєю громадською організацією «Інсоціум», показує, що навіть одна консультація, звісно, вона не вилікує людину, якщо є якийсь розлад. Але одна консультація, від однієї консультації вже стає морально легше.

Тобто вона якось розкриває людині очі на ситуацію, на неї саму, в жодному разі без якоїсь там критики, в жодному разі без осуду, тільки на підтримці, тільки на ресурсі.

І це спрацьовувало. Це дуже непогано працює.Тому не треба боятися, треба просто йти. І не таврувати себе за це, що якщо я звертаюся до психолога, що за мною там все вже завершено, життя пропало. Ні, зовсім не про це.

Психолог, психотерапевт — це людина, яка підтримує. У неї така функція — підтримати, показати, підсвітити, знайти разом ресурс, показати якісь грані життя позитивні, навіть попри те, що в нас війна.Не варто боятися.

Розкажи тоді трохи про ваш проєкт. Наскільки це буде системною допомогою, чи мова йде про декілька сесій арт-терапії або чогось ще? І як людям можуть звертатися, наскільки це дорого, чи це, навпаки, безкоштовно?

Проєкт називається «Mental Hub». Власне, ми тут зараз перебуваємо.Ми вже в проєкті два місяці, і нами вже охоплено точно більш як 200 унікальних бенефіціарів, скажімо так, мовою проєктною. Понад 200 людей. Люди тут можуть отримати комплексну підтримку: психологічну консультацію, юридичну консультацію, а також у нас проводяться і тренінги, і групи психологічної підтримки. У відкритому доступі на сторінці в Інстаграм моєї громадської організації «Socium» є форма для реєстрації.

Власне, ми так і збираємо наших учасників нашого проєкту, тих людей, які потребують допомоги.

У нас в проєкті достатньо велика кількість, навіть переважна більшість — це саме люди внутрішньо переміщені. І з тих відгуків, які ми маємо, вони нам дуже вдячні за те, що їм стало трошечки, а комусь і більше трошечки легше.

Наскільки це коштує, наскільки це системно?

Це безкоштовно і це системно. Тобто ми працюємо, ну, звісно, в межах здорового глузду, не вночі, звісно, але повний робочий день.Люди можуть звертатися і за записом сюди приходять і психологи, і юристи. Також, до речі, ми можемо допомагати і онлайн. Наприклад, перший місяць ми працювали — серпень — ми працювали повністю онлайн, консультували і надавали юридичну підтримку.

Це також працює, необов’язково навіть приходити сюди очно, якщо людина не має такої можливості.Бо до нас звертаються люди похилого віку, люди з інвалідністю, які маломобільні.І тому розглядаємо такий варіант, як і онлайн.І це системно, це не те, що епізодично ми тут прийшли, що зробили.Це дійсно системна робота.