Недільна балачка: Черги за бензином у Росії — небезпечніша ілюзія цієї війни

Удари по рф це не фінал війни, яки би не хотілося. Й Дуже важливо наразі не втрати більше, поки ми всі дивимося блокбастер "росія палає та без бензину"

Нам всім приємно дивитися відео, де росіяни стоять у чергах за бензином, сваряться на заправках, записують істеричні звернення й не розуміють, чому в "енергетичній наддержаві" раптом виникли проблеми з паливом. Після всього, що вони принесли на нашу землю, це викликає цілком зрозуміле задоволення.

Так само додають оптимізму удари по російській нафтопереробній та нафтовидобувній інфраструктурі. Видно, що російська економіка вже не виглядає такою монолітною, як ще два роки тому. Процеси, яких багато хто чекав із 2022 року, справді почалися. І це хороша новина.

Але саме тут криється найбільша небезпека.

Небезпека великих надій

Через втому від війни ми дуже хочемо повірити, що це вже майже фінал. Що Росія ось-ось впаде сама, залишилося трохи потерпіти, і все завершиться без надзусиль.

На жаль, війна так не працює.

Маємо дуже різну картину, якщо порівнювати наші успіхи на території ворога і тимчасово окупованих територіях із тим, що противник робить безпосередньо на фронті та в наших прикордонних районах.

Ми із захопленням дивимося відео палаючих НПЗ, черг на заправках і розгублених росіян. Але значно рідше говоримо про те, що ворог одночасно методично розширює свій вплив на землі.

Кремль не розвалюється. Навпаки — він ще сильніше закручує гайки всередині країни. Якщо буде потрібно, росіяни забезпечать пальним армію, росгвардію, силовиків і тих, хто придушуватиме будь-які внутрішні протести. Для цивільних бензину може не бути, а для війни — буде.

Росія вже давно рухається до моделі закритої держави. За потреби вони ще сильніше ізолюють суспільство, обмежать зв'язок, переведуть критичну інфраструктуру на особливий режим роботи. І певний час зможуть існувати навіть у такому форматі.

А тепер подивімося на інший бік.

Буферна зона на наших землях

Вздовж кордону на Харківщині та Сумщині ворог продовжує створювати буферну, фактично випалену, зону. Не так швидко, як планував, але послідовно. Частина прикордонних територій Харківської області, дороги та передмістя Харкова регулярно перебувають під вогневим впливом. Потерпають логістичні маршрути на Сумщині, зростає тиск на Чернігівський напрямок.

Особливо тривожить розвиток ситуації з FPV-дронами. Зони їхнього ураження постійно розширюються. Сьогодні противник уже контролює або частково контролює території, площа яких становить приблизно половину від тієї, що була звільнена під час контрнаступу 2022 року. І про це чомусь говорять набагато менше, ніж про чергову пожежу на російському НПЗ.

Так само не змінилися й стратегічні цілі Кремля. Вихід на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей залишається одним із головних завдань. Темпи не такі, як вони обіцяли своєму населенню, але від своїх планів вони не відмовилися.

І ще один важливий момент.

Ми знайшли дуже ефективний спосіб бити по російській економіці та військовій логістиці. Це працює. Це дає результат. І цим потрібно користуватися максимально.

Але не варто думати, що противник просто спостерігатиме.

Війна — це постійний пошук нових рішень. Колись вони били по нашій енергетиці. Потім намагалися паралізувати оборонну промисловість. Зараз дедалі більше уваги приділяють ударам по логістиці, транспортних вузлах, дорогах і паливній інфраструктурі.

Так само, як ми шукаємо їхні слабкі місця, вони безперервно шукають наші.

Тому найбільша помилка — дивитися лише в той бік, де ми сьогодні успішні. Це створює небезпечну ілюзію, що перемога вже майже здобута.

Насправді війна залишається виснажливим марафоном, у якому обидві сторони постійно адаптуються.

Наше завдання не змінилося. Вистояти ще один день. Потім ще один. І так довше, ніж ворог зможе вести цю війну. Бо саме витривалість, а не емоції від окремих успіхів, зрештою визначить її результат.