Недільна балачка: шутінг в Києві, це не про легалізацію зброї, але вона потрібна

Напередодні у Голосіївському районі Києва розгорнулися події, від яких холоне кров.

Спочатку мешканці писали у соцмережах про звуки пострілів у дворах. Згодом з’явилися відео: чоловік просто рухається вулицею і стріляє по людях, яких зустрічає на своєму шляху.

Далі — захоплення заручників у супермаркеті, безрезультатні переговори і штурм. Нападника ліквідували.

За офіційною інформацією, відкрито провадження за статтею про теракт. Відомо, що стрілець — чоловік 1968 року народження, використовував зареєстровану вогнепальну зброю. Загинули шестеро людей. Серед них — чоловік, який помер на місці, та жінка, яка померла в лікарні. Їхній син 2015 року народження отримав поранення і зараз перебуває під наглядом лікарів. Розслідування триває, правоохоронці встановлюють усі обставини та можливі мотиви.

Емоції

Криваві трагедії завжди вибивають із рівноваги. Це природно. Але найгірше, що ми можемо зробити — це залишитися лише в емоції. Шок не має підміняти висновки.

По суті, попри юридичну кваліфікацію як теракту, ми бачимо класичний шутінг. І тут важливо розуміти: зовні такі злочинці можуть виглядати “холоднокровними”, але на практиці часто йдеться про людей у зміненому стані — психологічно зламаних, “зомбованих”, або під впливом сторонніх факторів. І правда в тому, що ефективної універсальної протидії таким атакам сьогодні не існує ніде у світі. У цьому конкретному випадку, попри масштаби трагедії, поліція діяла швидко і професійно.

Дискредитація переселенців

Окремо — про небезпечні узагальнення. Уже з’являється інформація про походження стрільця: народився в москві, переселенець. І це одразу створює ризик внутрішнього розколу — коли починають переносити відповідальність на цілі групи людей. Це категорично хибний шлях.

По-перше, мотиви наразі невідомі. По-друге, навіть якщо виявиться якийсь зовнішній вплив — це не означає, що всі переселенці або люди з подібним бекграундом становлять загрозу. Україна вже бачила різні випадки — злочини скоювали люди з різних регіонів, теракт у Львові, підрив підлітками у Франківську, вбивство Парубія. І водночас тисячі переселенців, а також людей із російським походженням сьогодні воюють у лавах ЗСУ і захищають країну.

Навіть якщо припустити причетність спецслужб РФ, висновок тут лише один: поки вони існують, вони шукатимуть вразливих людей для здійснення атак. Це означає, що готовими мають бути всі — спецслужби, правоохоронці, сфера кібербезпеки і саме суспільство.

Легалізація зброї

І ще один складний, але неминучий аспект — питання зброї.

Після таких трагедій дискусія загострюється. Противники кажуть: “ось наслідок — у людини була легальна зброя і вона вбила”. Прихильники — що зброя могла б дати шанс на самозахист.

Але важливо не спрощувати. Легалізація зброї — це не про те, щоб люди вільно ходили містом зі зброєю. Це, передусім, про право на захист у чітко визначених межах, найчастіше про захист в межах власної оселі. І конкретно в цій ситуації наявність зброї у інших людей навряд чи кардинально змінила б перебіг подій.

Водночас реальність така: в Україні вже є велика кількість зброї — легальної, нагородної і нелегальної. Багато людей мають бойовий досвід. Є прифронтові та прикордонні громади, які живуть під постійною загрозою окупації та заходу ДРГ.  І в цих умовах повна заборона або ігнорування питання — це або ризик для громадян, або стимул для тіньового ринку і корупції. А законопроєкт пилиться в парламенті на рівні першого читання четвертий рік. 

Питання легалізації зброї в Україні не назріло, а перезріло багато років тому. Той, хто захоче вбивати знайде можливість, держава повинна дати українцям право на захист.