Недільна балачка: Світ з’їхав з глузду

Останні події в міжнародній політиці складаються в одне відчуття — світ більше не керується правилами.

Не тими, що були написані на папері, і не тими, що десятиліттями вважалися «непорушними». Те, що ще вчора називали світовим порядком, сьогодні виглядає як ілюзія, в яку просто занадто довго хотіли вірити.

Будапештський меморандум давно став символом політичної порожнечі, але проблема значно глибша. Зруйновані не лише гарантії для України — зруйновані всі постпотсдамські домовленості, на балансі яких світ існував майже 80 років. Принципи недоторканності кордонів, відповідальності великих держав, стримування агресії — усе це більше не працює. І що страшніше, дедалі менше хто намагається вдавати, що вони ще мають значення.

Особливо показовою стала поведінка США за Дональда Трампа. Його публічні заяви про бажання встановити контроль над Гренландією, диктувати умови Європі, торгувати безпекою як бізнес-контрактом — усе це стало холодним душем для демократичного світу. Америка, яка десятиліттями позиціонувала себе як гарант безпеки, фактично відмовилася від цієї ролі.

Демократія чи тиранія?

За своїми прагненнями Трамп виявився значно ближчим до тиранів Москви, Пекіна чи Тегерана, ніж до демократичних лідерів Заходу. Його президентство виглядає як насмішка долі над старим світовим порядком. Нарцисизм, прагнення наживи, цинічна відсутність моральних обмежень — це не побічні риси, а основа його політики.

У цій логіці він абсолютно «чесний»: з його точки зору саме Україна «гальмує мир». Адже якби Україна погодилася на умови Москви, це відкрило б шлях до великої угоди — розподілу ресурсів, впливів, надр. Мир як капітуляція — зручний, швидкий і прибутковий. Права людей, міжнародне право, справедливість — у цій схемі зайві.

І Україна тут не виняток. Події в Ірані показали: права людини Трампа не цікавлять у принципі. Венесуела позбулася диктатора не тому, що він був диктатором, а тому, що з’явився інтерес до дешевої нафти. Демократія стає інструментом, а не цінністю — її підтримують лише там, де це вигідно.

У результаті світ опинився на роздоріжжі. Або демократії — насамперед європейські — прокинуться й почнуть займати жорстку, суб’єктну позицію, або вакуум заповнить хаос. Старий порядок уже не повернеться. Але новий може бути або системним, або варварським.

І чим раніше Європа усвідомить, що більше не може ховатися за спинами союзників, тим більше шансів, що постпотсдамський світ стане новим балансом, а не новою катастрофою. Бо в світі, де правила не працюють, виживають не ті, хто вірить у папірці, а ті, хто готовий за свої цінності боротися.