Недільна балачка: холод як зброя

Цієї зими українці знову опинилися в реальності, де тепло й світло перестали бути чимось гарантованим.

Київ, Харків, Дніпро, Одеса, десятки інших міст — скрізь однакові історії: холодні батареї, тривалі відключення електроенергії, аварійні графіки, які постійно зсуваються. І що довше це триває, то чіткіше стає зрозуміло: йдеться не лише про удари по енергетиці.

Російська тактика значно складніша, ніж проста спроба змусити Україну «втомитися» і просити перемир’я. Холод — це інструмент психологічної війни. Коли в квартирі +12, а світло зникає по 8–10 годин на добу, змінюється не лише фізичний стан людей, змінюється спосіб мислення. Замість питання «як перемогти» дедалі частіше виникає інше: «чому десь є тепло, а в нас — ні».

Подвійний хід кремля

Саме тут і починається ключовий розрахунок Кремля. Не просто зламати інфраструктуру, а пересварити українців між собою. Міста проти міст, регіони проти регіонів, «у Харкові ще терпимо» проти «в Києв виживання», «у центрі дали світло» проти «на околицях знову темно». Ворог працює не лише ракетами — він працює відчуттям несправедливості.

Коли люди починають порівнювати, де захист кращий, де влада ефективніша, де «більше дбають», руйнується головне — відчуття спільної долі. Саме це і є стратегічна мета: розмити внутрішню єдність, посіяти злість не на Кремль, а один на одного.

Але є ще один важливий момент, про який не можна мовчати. Усвідомлення того, що ворог — у Кремлі, не знімає відповідальності з внутрішніх проблем. Корупція, неефективне управління, сумнівні рішення в енергетичному секторі — усе це не зникає лише тому, що по нас б’ють ракети. Прізвища на кшталт Міндіча стають символами того, що навіть у війні частина системи живе за старими правилами.

І саме тут проходить тонка, але принципова межа. Критикувати корупцію й вимагати відповідальності — не означає грати на руку ворогу. Навпаки: сильна держава — це та, яка здатна воювати назовні й очищатися всередині одночасно. Замовчування проблем лише підсилює ефект російської стратегії, бо розчарування накопичується й вибухає не там, де потрібно.

Ця зима — не просто про холод. Вона про випробування на зрілість суспільства. Чи зможемо ми не дозволити ворогу стравити нас між собою? Чи зможемо одночасно тримати фокус і на війні, і на внутрішній справедливості? Відповідь на це питання важливіша за будь-які графіки відключень. Бо тепло повернеться. А от довіру — якщо її втратити — відновити значно складніше.