Ольга Деменко: “Я оптимистка, але через таких сусідів наші діти ніколи не будуть в повній безпеці"

В інтерв'ю 057.ua директорка Департаменту освіти Харківської міської ради Ольга Деменко розповіла про те, скільки часу ще буде підземне навчання в Харкові, про “таємну” школу повного дня, про роботу садочків та перспективи виходу з підземелля

Про підземні школи та онлайн навчання

У червні 23-го року, що знову нам не судилося починати заняття, він сказав, а навчаймося в метро. Для мене це було щось взагалі незрозуміле... І за два місяці на п'яти станціях ми вибудували локації для навчання.

Вже четвертий рік навчальний рік починається під час повномасштабного вторгнення. Давайте спочатку про цифри. Скільки харківських офлайн? Хто продовжує навчатися онлайн? Наскільки ці цифри співвідносяться?

В 22-му році все це було катастрофою.Нині вже ми можемо, ми бачимо, як це можна вирішити. Розпочнемо з того, що в 22-му році ніхто із дітей не пішов на офлайн. Ми всі продовжували навчатися онлайн.

Багато дітей виїхали за кордон і не так багато залишилося в Харкові. В 23-му році, як теж не дивно, ініціатива з створення безпечних локацій належить міському голові Ігорю Терехову. Бо коли ми зрозуміли у червні 23-го року, що знову нам не судилося приступити до занять, він сказав, а давайте навчатись в метро.

Для мене це було щось взагалі незрозуміле. А він це розумів чому, бо майже 200 тисяч людей жили в метрополітені.Вони там їли, спали. Ми туди ходили дітей розважати. І за два місяці на п'яти станціях ми вибудували локації для навчання.

І тоді якось харків'яни не дуже активно це сприйняли, бо люди не розуміли, як це навчатися в метро. Ми ще їздили з Ігорем Олександровичем, проїхали в усі дев'ять районів, зустрічалися з батьками, пояснювали, як це буде. І на 1 вересня 23-го року до занять приступило 800 дітей офлайн.

Це була неперевершена робота. А нині до офлайн занять долучилося в 22 рази більше дітей. Їх більше ніж 17 з половиною тисяч.

І якщо порівнювати, скільки дітей було в Харкові на початку навчального року 22-го і нині, то на початку навчального року 22-го їх в Харкові було трохи більше 30%. А 1 вересня 25-го року в місті перебуває 56% харківських дітей. За рахунок цього цей рух майже повністю скоротилось перебування дітей по Україні.

На жаль, перебування дітей за кордоном набагато не зменшується. Було 33%, зараз 31%, а от за рахунок руху по Україні збільшується в Харкові. Щодо кількості дітей, то вже в 23-му році, навіть в 22-му ми бачили, що кількість дітей скоротилась.

21-й рік, 21-й-22-й навчальний рік ми розпочали, у нас було 120 тисяч дітей в школах, а 22-й – це вже було 100 тисяч, і нині ми навчаємо 95 тисяч школярів всіма видами. Хтось онлайн, хтось офлайн, на змішаному. Є діти, які батьки написали заяви, наприклад, на сімейне навчання, така форма є, на індивідуальне навчання, але це 95 тисяч, і я вважаю, що це дуже добре.

Що стосується першокласників, то їх кількість дійсно зменшилася в 23-му році, і слід відзначити, що їх кількість більше і не зменшувалась. Якщо до війни ми набирали 10-11 тисяч першачків, то в 23-му році ми набрали 5 з половиною, і в 24-му – 5 з половиною, і нині ми набрали 5 з половиною тисяч першачків. Тобто кількість дітей першокласників, вона утримується на тому ж рівні.

І яка ще цікава картина, якщо загальна кількість школярів – 56% в Харкові, то першачків – 70% дітей в Харкові. Тобто це в основному ті діти пішли в школу, які перебували в Харкові, бувши ще дошкільнятами. І нам вдалося із оцих 4… тобто 5 з половиною тисяч першачків, із них 4 тисячі в Харкові, із них 2 400 будуть навчатися офлайн.

Чи зберігаються, зокрема, в Харкові батьки, які наполягають саме на онлайн освіті, які не хочуть? Тому що здавалося, що раніше було трохи недовіра до навчання у метро в перший рік, а зараз, як я розумію, черга.

Ви знаєте, так, зараз нам вдалося уникнути черг, бо підземні школи, наші підземні школи, на відміну від тих, що будуються по Україні, вони логістично заповнені найбільше.

От, наприклад, школа на Салтівці, одна із підземних шкіл на Салтівці буде навчати 1690 дітей. І ми просто на метрошколі, ми напрацювали такі унікальні логістичні моменти. Тому навчання в дві зміни.

Предмети беремо лише найсерйозніші. Україномовний компонент, математика, фізика і так далі. І частина предметів на онлайн.

Тому тут черги наразі нема. Ми всіх бажаючих взяли, але ви абсолютно праві. Багато з батьків, наприклад, хтось із мам не працює. Вони мають можливість разом з дитиною сидіти, ну, з дитиною початкової школи. Не може дитина шести-семирічна працювати в онлайні сама. Вони відволікаються, вони можуть бути неуважні, їм складно.

Дитині треба допомогти в кінці-кінці в ручку правильно держати. І чи зошити, нахиляти. Тому хтось із мам має можливість разом з дітьми навчатися.

Хтось обрав приватні школи. Ми не будемо це приховувати, бо в нас є приватні школи, які працюють і онлайн, і офлайн. Або працюють офлайн, а кажуть, що онлайн. Й це теж один із моментів, чому вони не хочуть в школу комунальну.

Багато старшокласників, якщо, наприклад, початкова школа, вирішують батьки, я з дитиною сама посиджу, попрацюю. А 10-й і 11-й класи, їх така система більше враховує, подобається їм більше, бо вони, ну, це діти ІТ.

Це діти ІТ, це діти, які, я не хочу нічого поганого сказати про вчителів, але діти 10-го, 11-го класу, вони на дві голови вищі нас, вчителів по ІТ розвитку. Вони програмують, вони працюють в цьому, і їм простіше сидіти на дивані, отут чай, отут печиво, а ще отам і телевізор працює, і вони все встигають. І їх це влаштовує, бо вони увечері можуть вийти і поспілкуватися з підлітками.

Розпочинали ми з головною метою соціалізувати малюків. Це головна мета, бо, розумієте, саме в колективі формується особистість, бо через сім'ю передаються якісь моральні цінності, традиції, культура і так далі. А от формування особистості, лідерських якостей, уміння працювати в колективі, все це формується в колективі з дітьми.

Про психологічний стан дітей та соціалізацію

Коли ми починали, то в кожному класі, в кожному абсолютно класі був психолог. Бо діти в 23-му році, вони зовсім інші були. Це були і панічні атаки, це були і плачі, сльози...

Наскільки складно зараз працювати з дітьми, які досить довго не були за партами?

Ми розпочинали, коли в 23-му році, то у нас в кожному класі, ну і зараз в кожному класі є тьютер, є вчитель і є тьютер, який допоможе зустріти біля метро чи біля школи, знайти свій клас, бо це складно, допомогти з їжею, бо діти їдять в класі, це треба. І руки помити, або є там безконтактні дезінфектори чи вологі серветки, покласти серветочку на стіл, дати їжу, прибрати і так далі. Вчитель в цей час може підготуватись до уроку, тому тьютери необхідні.

А от коли ми починали, то в кожному класі, в кожному абсолютно класі був психолог. Бо діти в 23-му році, вони зовсім інші були. Це були і панічні атаки, це були і плачі, сльози і так далі.

Зараз вже немає потреби тримати психолога в кожному класі, але на всіх локаціях, в обов'язковому порядку, щодня, в залежності, наприклад, якщо це ПРУ, де 4-5 кабінетів, це один психолог. Якщо це ПРУ, де 15-20 кабінетів, то там 2-3 психолога. Крім того, на кожній локації є ресурсна кімната, бо на кожній локації є діти особливі.

Про безпеку, якість та конкуренцію з приватною освітою

В якійсь трикімнатний квартирі, зварили борщ на три дні, зібрали дітей і за ними доглядаєте. Я розумію цих підприємців, бо вони заробляють непогані гроші зараз, але я не розумію цих батьків.

В Харкові все ж таки небезпечно, через це не відкриваються надземні школи, а ми говоримо лише про безпечні підземні школи. Але це не секрет, якщо проїхатись містом, працюють міні-садочки, працюють приватні школи, і вони працюють у місцях без укриттів або з умовними укриттями. Там написано, що є десь укриття, і туди ніхто не спускається. Як бути в цій ситуації?

Ви знаєте, ми дійсно були, на початку ми були якось здивовані, навіть обурені. Знаєте, потерпати – ні, бо ми знаємо рівень нашої освіти і рівень освіти в приватній школі. Ну, одна-дві школи приватні, вони конкурентно спроможні з нашими школами.

Всі інші, знаєте, я їх називаю, вони підтримують стан психофізіологічного комфорту. І коли іноді діти з приватної школи переходять до нас, то ми бачимо, що це на один, на два класу нижче. Я вважаю, що всі, хто працює з дітьми, повинні мати на це ліцензію. І ця ліцензія повинна перевірятись. Так, є приватний садочок, вони мають ліцензію, вони працюють як садочок.

І ми маємо право якісь моменти у них контролювати. Ми не маємо права там ні фінансування, ні штатний розпис, нічого. Але є державні стандарти, які повинні виконувати приватна школа також, як і муніципальна. Бо атестати ж ми замовляємо на всіх. А от, що стосується цих підпільних садочків, я їх так називаю, тобто ви фізична особа-підприємець. І у вас у статутній діяльності написано там продаж носків, там вати якоїсь, і догляд за дітьми.

Тобто у вас написано догляд за дітьми. Ліцензію ви не берете, ви не навчальний заклад, ви в якійсь трьохкімнатній квартирі, зварили борщ на три дні, зібрали дітей і за ними доглядаєте. Я розумію цих підприємців, бо вони заробляють непогані гроші зараз, але я не розумію цих батьків.Але я не розумію цих батьків.

У мене двоє онуків. Один ходить до метрошколи, один — дома, бо садочки закриті. А віддати в якийсь непристосований садочок і розуміти, що не дай Боже, туди прилетить, хто за це буде відповідати? Правильно? Тому я знову ж таки повторюсь, бо вже про це говорила. Необхідне державне регулювання щодо роботи з дітьми. Якщо ви працюєте з дітьми, то ви повинні на це мати ліцензію.

Уявіть собі, відкрився приватний стоматологічний кабінет і він не має ліцензії Міністерства охорони здоров'я. А тут, ладно, той зуб вирвемо та викинемо, а тут люди працюють із формуванням людини. Але все ж це попит.

Тому я знаю, що зараз планується будівництво підземного садочка за Міністерством охорони здоров'я. Скажіть нас, чому це так складно?

По садочках, ось картина така, що приватні працюють, навіть без укриттів деякі. Ми не ризикуємо здоровими життям дітей, але в планах є створення підземних садочків.

Річ у тому, що підземний садочок буде набагато дорожчий, а дітей там буде набагато менше. Чому? Бо садочок – це зовсім інша інституція. Там треба, щоб була зона для занять, зона для ігор, зона для сну.

Тобто, якщо в класі ми прийшли, щільненько сіли, повчилися там на перерві – це далі. В кожній групі, ну хоча б один на дві групи, повинні бути кількість туалетів більше. Тому, виходить, що, наприклад, по площі вона буде така ж сама, підземний садочок буде такий же самий, а за кількістю дітей, які будуть охоплені, це буде там у п'ять-сім разів менше.

Ще ж потрібно маленьким гуляти?

Звичайно. Ну, тут уже і прогулянки, тому треба для того, щоб це компенсувати. І найголовніше, батьки ж приводять в садочок там о восьмій годині і забирають о п'ятій, о шостій.

Це дуже багато для перебування під землею. От у нас початкова школа три, максимум чотири уроки. Старша там чотири, максимум п'ять уроків. Як би це не було красиво, комфортно, надійно і безпечно, бо безпечніших локацій, ніж ті, що у нас є, їх немає взагалі. Їх не може існувати. Але це все одно під землею.

Ви вже торкнулися теми якості освіти. Якщо можна, не лише словами, чи є якісь цифри? Чи показують наші учні якісь результати на Олімпіадах? На якому рівні наразі Харків по Україні? Адже Харків – це не єдиний регіон, де зовсім немає онлайн-освіти. 

Правильно, повністю немає. Тобто в нас онлайн і змішане. Дійсно, ми дуже за це переживаємо, бо Харків останні десять років, він був номер один по якості освіти. І нас це дуже турбує, бо знаєте, як важко стати першим, а ще важче залишитись першим. У нас був міський освітній форум, де я педагогічній громадськості доповідала про те, як у нас ідуть справи. Що я можу сказати? Перше, наш бренд – це інтелектуальні турніри.

Вони проводяться на рівні району, міста, обласних немає, і всеукраїнські. Там у нас була першість вже давно, і ми до сих пір отримуємо першість. Мало того, я хочу сказати, у цьому році, ну якось так, ми не можемо дозволити собі розслаблятися, ви це знаєте, а інші трошки можуть собі, бо у них і мережа густенька, бо у дітей багато приїхало з усіх регіонів.

І так, в цьому році ми по всеукраїнських турнірах взяли 24 призових місця – це 55% всіх перемог України. Розумієте? Тобто по-перше, ми фінансуємо поїздки на всеукраїнські заходи. По Олімпіадах ми входимо в трійку.

Ми входимо в трійку, важко Олімпіади отримати, бо турніри – це командна робота. Ми можемо зібрати команду десь в Укритті, а Олімпіади – це робота з навчального предмета, тому те, що ми треті, а не перші, це говорить про те, що освітні втрати є. Онлайн-навчання не може не давати освітніх втрат. По Малій Академії Наук, знову ж таки, у нас за кількістю перемог поки що перше місце.

Але тут ми не відокремлюємо Харківську область, бо, дивіться, якщо всеукраїнські турніри беруть участь тільки Харків, область, їм це, може, не цікаво, а Олімпіади – це приймають участь Харківська область. Тому, от, наприклад, 95% перемог команди Харківської області – це перемога Харкова. Те ж саме по Малій Академії Наук.

Тому я можу сказати, що ми не втратили першість. От зараз дівчата вранці прибігли і кажуть, що наші діти поїхали на міжнародну Олімпіаду з інформатики, взяли два золота. Тому це складно, це дійсно складно, і я не буду прикрашати, освітні втрати є, але нам поки що вдається лідерські позиції отримати.

Про вчителів та перспективи

Якщо взяти середню зарплату по місту, то середня зарплата вчителя по місту десь 13-14 тисяч. Але молодий вчитель приходить, він буде одержувати 8-9.

Вдається утримувати педагогічний склад в Харкові, і як себе почувають ці педагоги, зокрема їх фінансовий стан, тому що ми розуміємо, на жаль, ніколи ця професія не була самою високооплачуваною, як і медики.

І не була, і не являється. Я вам скажу, що наразі вакансії є завжди, бо є елементарний кадровий рух. Не може не бути руху там, де, наприклад, от ми маємо 20 тисяч працівників освіти. Хтось звільняється, хтось виходить заміж, хтось йде на пенсію, хтось і так далі, і так далі. Рух є, вакансії є, але, як завжди, перед початком навчального року ми всі вакансії заповнюємо, бо дітей треба вчити.

І 75 відсотків вчителів в Харкові, директори всі в Харкові, 100 відсотків, вчителі 75 відсотків, але вони працюють, бо у нас же діти навчаються онлайн, вони з ними працюють онлайн. Що стосується заробітної платні, то, звичайно, хотілося б, щоб це нарешті вирішувалося на державному рівні, бо ми намагаємося. От зараз за дорученням міського голови ми проаналізували наявність освітньої субвенції і з 1 вересня всі вчителі будуть за престижність одержувати 15 відсотків від заробітної платні.

Але ж для того, щоб ці 15 відсотків були такими класними, треба, щоб вже та зарплатня була висока. Тому маємо так, ті, хто працюють на офлайн-локаціях, вони всі одержують 20 відсотків, бо це під землею, це складніше і так далі. Але знову ж таки, хотілося би, щоб держава нарешті згадала, хто формує майбутні країни і щоб учитель одержував достойну зарплату.

Так, якщо взяти середню зарплату по місту, то середня зарплата вчителя по місту десь 13-14 тисяч. Але молодий вчитель приходить, він буде одержувати 8-9, ну і досвідчений там 15-18. Тому тут там же категорії, стаж і так далі.

А працювати під землею вчителям як?

З задоволенням. Я вам скажу, що у мене, знаєте, у мене є, я рідше буваю, спілкуюсь з вчителями, бо так роботи якось, дуже багато інших компетенцій додалось, але моя рідна сестра, вона вчителька. І вона з таким задоволенням, ну що ви, і зачіску зробила, і одяглась красиво, і вийшла, і дітей, вчителям не вистачає цього контакту з дітьми, бо це слово не дає ніякого задоволення.

Ви знаєте, я теж назавжди залишусь вчителькою, мені іноді уроки і сняться.

Містом шириться легенда, що у Харкові існує підземна школа, де діти постійно навчаються, всі п'ять днів, і у них є класи подовженого дня, і до них навіть ходять кружки, і можна залишити дітей до 17.00, і там завжди є вільні місця.

Дуже швидко поширилася інформація. Дійсно, ми були в одній з нових підземних шкіл, яка не перевантажена. Якщо, наприклад, в 138-й 1690, то там ніде ніяк. А в цій школі дітей трохи менше, і батьки звернулися, батьки першачків звернулись. Бо куди, як, і що. Ігор Олександрович каже, придумайте щось, давайте. Я кажу, тут же ось ми в актовій залі, бо на другій зміні ж класи всі зайняті, а актова зала вільна, тому діти можуть там і побігати, і погратися, і навіть щось там, їм не потрібні столи для цього, бо ми домашніми завданнями не перевантажуємо, хоча не всі.

Але їм треба просто там провести час. Але це поки що лише для першачків. Лише для першачків. Поки що для першачків в одній школі, бо всі інші перевантажені. Що стосується… Підземні школи, підземні локації працюють 7 днів на тиждень без канікул, бо там, де школи перевантажені, ми розклад ставимо і на суботу. Наприклад, той же 11 клас, у них вихідний може бути неділя-понеділок, а навчатимуться вони з вівторка по суботу.

Таким чином кабінети будуть вільні, і в понеділок діти спокійно підуть до своїх репетиторів, чи будуть вдома готуватись до НМТ. У суботу і в неділю працюють садочки. Але знову ж таки, ми працюємо лише з тими, хто піде в перший клас, щоб їх адаптувати. Тільки ці. От ми навчали минулого року п'ять-півтори тисячі дітей, 80% з них навчаються офлайн, бо вони вже адаптовані. А в неділю чи в суботу, якщо є можливість, там і гуртки, гуртки скрізь.

Навіть ми запускаємо туди систему культури. Чи музична школа, ну хореографічно ні, але музична, художня школа, художня на Павловому полі є, музичні школи по всьому. Тобто вони, оці безпечні локації працюють сім днів на тиждень максимально.

А Ви не думали на постіній основі з'єднати шкільну і позашкільну освіту так, щоб не дітей возили батьки всюди, а щоб саме в школі все відбувалося, там, де це можливо…

Ви знаєте, у нас є зараз такий експеримент в 133-му ліцеї, де школа, вона і працює з одного боку як школа повного дня, тобто діти в першій половині дня вони навчаються, а потім вони в цій же школі, вони вивчають музичне мистецтво, театр, хореографія, малювання і так далі. Це поки що ми експериментуємо на рівні міністерства, ми до них звертаємося, вони нам підтримують це. Поки що юридично немає такого, розумієте? Ми просто попросили дати нам можливість поекспериментувати, тут зараз війна і ми не можемо провести, ну, знаєте, чистий-чистий експеримент, але нам продовжили експеримент, ми далі будемо працювати.

Це дуже гарна така ідея, щоб не діти йшли туди, а вчителі йшли сюди. Ми зараз проаналізуємо результати моніторингу на цьому ліцеї, який працює, і це буде дуже слушно. Бо іноді дитині треба, якщо тут вона в школі може, вона поснідала, вона може тут пообідати, повчити, позайматися і вже увечері додому.

А так їй треба поїхати додому, тоді з дому ще кудись поїхати. Це втрачається час, втрачається, ну, зрозуміло, що іноді і пообідати не встигають, і батьків вдома нема, як батьків вдома нема, то я і не їстиму.

І останнє у мене питання, все ж таки, яке ви бачите майбутнє для Харкова, для харківської освіти? Я розумію, що навіть підземеллі, вони не гумові. Скільки ще потрібно будувати підземних шкіл?

Ну, по-перше, я вам скажу, що я оптимістка. І, взагалі, я вважаю, що ті, хто працюють з дітьми, вони повинні бути позитивними, вони повинні посміхатися, вони повинні бути оптимістами.Бо ми тоді не виховуємо справжнє покоління. І мені здається, що все ж таки, скоро буде справедливий мир для України. І я мрію про те, щоб нам ці підземні школи не знадобилися.

Але ми продовжуємо їх створювати. Зараз ми три відкрили, три ми закінчимо до кінця календарного року. І тоді у нас буде підземна школа в кожному адміністративному районі.

В кожному районі по одній і в Салтівському дві, бо це найбільший освітянський район України. Може, дасть Бог, вони нам і не знадобляться. Але, що я можу сказати, при всьому моєму оптимізму, бо я живу, в мене найперший будинок на селищі Жуковського. Тому я не можу не бути оптимісткою. Але я хочу сказати, що з такими сусідами, на жаль, наші діти ніколи вже не будуть у повній безпеці. Тому безпечні локації потрібні.

Це або найпростіше, укриття якісь під школами чи в садочках. Це потрібно бути. І оці школи, які ми побудували і будуємо зараз, вони будуть осередками навчання безпеки.Вони будуть використовуватися. Ми там зробимо музеї, ми там зробимо класи безпеки, ми там зробимо кабінети надання першої домедичної підготовки, кабінети захисту України. І це буде як зразок безпечного простору.

І дай Боже, щоб тільки для цього наші підземні школи використовувалися. Так що ми, як ніхто, чекаємо на справедливий мир і хочемо бачити своїх дітей ось так рука в руці. Ми завжди готові.

Нам скажіть сьогодні, щоб все, і ми з понеділка вже будемо навчати.