Малюнки на тілі і душі. Історія перша: Олена

Олена Вовк добре знає, що таке чекати з війни. Що таке зустрічати новини з фронту зі стиснутим серцем. 

Ще з 2014 року її чоловік — на захисті, а сама вона з перших днів пішла волонтерити. Найбільше допомагала батальйону «Донбас» — привозила необхідне, збирала допомогу, підтримувала родини поранених і тих, хто не повернувся.

Поступово вона побачила, що після похорон або звістки про зникнення родини загиблих залишаються сам на сам із горем і бюрократією. У 2017-му Олена створила громадське об’єднання «Вірне серце» для підтримки родин загиблих та безвісти зникли — простір, де сім’ї могли не лише отримати юридичну допомогу, а й відчути, що їх чують і розуміють. Разом із адвокатами й юристами вони навіть розробили “дорожню карту” для таких родин — крок за кроком, що робити в перші дні, куди йти, до кого звертатися. Книжечки розлетілися не тільки по Харкову, а й по всій Україні, а тепер виходять і в електронному вигляді, щоб закони, які змінюються ледь не щомісяця, не робили цю підтримку застарілою.

Але у 2020-му, коли волонтерський рух трохи стих, Олена вирішила повернутися до свого давнього захоплення.

І через те, що я люблю малювати, і в мене художній є освіта, і мені подобались тату, я пішла на навчання тату. Відкрила свій кабінет, зробила ремонт, але прийшло повномасштабне вторгнення, все зруйновано, нема нічого, - наче в ретроспективі розповідає Олена.

Проте інші майстри підтримали: поділилися матеріалами, дали можливість працювати.

Невдовзі з’явилася ідея більшого — студія, де татуювання стає не лише професією, а й терапією. За підтримки донорів Олена запустила проєкт арттерапії та навчання для ветеранів, людей з ампутаціями, родин загиблих та зниклих безвісти. Два роки вона писала гранти, і зрештою перемогла у конкурсі Українського ветеранського фонду. З січня проєкт стартував: за рік навчання пройшли вже 30 учнів, серед яких кілька відкрили власні кабінети, інші розвивають навички чи готуються до запуску бізнесу.

“Ми даємо не просто техніку тату чи перманенту, — пояснює Олена. — Це і бізнес-курс, і маркетинг, і психологічна підтримка. Це шанс почати нове життя. Учнів навчають досвідчені майстри, художники, фахівці з асоціації приватних роботодавців. Програма насичена й унікальна для України — щільне річне навчання, яке у звичайних умовах коштувало б дуже дорого".

Серед випускниць — Наталя, дружина ветерана, яка після курсів відкриває кабінет у Солоницівці; Лєра, мама трьох дітей і вдова загиблого, що вже має міні-студію в Змійові та стабільний дохід; Ніна, чий чоловік зник безвісти, яка після навчання знайшла себе у створенні оберегів-мотанок; ще одна учениця з Чугуєва, мама дитини з інвалідністю, що запускає власну студію.

“У нас закритий чат, — усміхається Олена, — ми там одна одну підтримуємо і словом, і ділом. Ми не конкуренти, ми партнери”.

Для Олени тату — це не тільки про малюнок на тілі. Це спосіб без слів сказати, хто ти. Це пам’ять, підтримка, ідентичність. Це закритий шрам — фізичний або душевний. Це три маленькі зубчики тризубу на руці, щоб нагадати: “Я з України”. Це велике патріотичне зображення на плечі військового. І це — нова професія для тих, хто після втрати чи поранення шукає опору в житті.

“Для мене важливо, щоб люди не просто отримали допомогу, — каже Олена, — а мали інструмент, щоб заробляти і жити далі. Щоб відчували: вони можуть, у них виходить, і вони потрібні”.

Цей матеріал стало можливим створити завдяки підтримці Уряду Королівства Нідерландів в рамках проєкту «Жінки, мир, безпека: місцеві потреби – місцеві рішення», який реалізує Український Жіночий Фонд. Інформація, що представлена у матеріалі, не завжди відображає погляди Уряду Королівства Нідерландів.