Стара хатка на пагорбі отримала друге життя. Завдяки ідеї школярів на Харківщині відновили столітній будинок

Ошатну хатку видно здалеку. Їй уже 100 років, і нещодавно вона наче отримала друге дихання — нові двері, вікна з віконницями, нову піч. А головне — тут тепер завжди людно.

Ця хата-мазанка стала освітнім простором у Краснокутській громаді на Харківщині. Поруч з приготуванням запашного чаю з місцевих трав, тут показують презентації з проєктора. ШоТам поговорили з директоркою Краснокутського ліцею Наталією Момот про те, як шкільний проєкт дав поштовх до змін у громаді.

Від моделей хаток до справжньої

Шлях до етнохатинки в Краснокутській громаді почався зі шкільного проєкту. Ще два роки тому учні та вчителі Краснокутського ліцею взяли участь у конкурсі «Навчати та вчитися за допомогою живої спадщини», який реалізували за підтримки фонду ЮНЕСКО. Темою обрали хату-мазанку.

«Наші учні й педагоги намагалися через призму навчальних предметів розповісти про цю хатку. Наприклад, фізики створили три моделі хаток: одну із саману, другу дерев’яну, а третю з цегли. Нагрівали їх, потім охолоджували та робили дослідження, яка саме хатка найкраще утримує тепло. І саме хата-мазанка з саману була переможницею», — розповідає директорка ліцею Наталія Момот.

Учні Краснокутського ліцею демонструють моделі трьох хатинок для експерименту. Фото надала героїня

Історики проводили дослідження, опитували місцевих жителів, які жили чи досі живуть у подібних хатах. Виявилося, що в громаді їх досить багато. Математики вираховували кут нахилу даху, учні та вчитель з мистецтва досліджували, хто з художників малював мазанки, і самі пробували малювати. Загалом у проєкті взяти участь 8 вчителів і 13 учнів з 6 по 11 клас.

Це була колосальна робота, каже Наталія Момот. Наприкінці вони ще й випустили посібник, щоб цей досвід могли використовувати й інші школи. Директорка пригадує — діти так загорілися ідеєю, що не хотіли зупинятися. Одного разу прийшли до неї та сказали: «Ну невже це все? Подивіться, скільки хаток у нашій громаді. Відновімо якусь».

«Скажу чесно — після цього я ніч не спала. Думала, як це реалізувати. Коли їхала з роботи додому, очима хапала ті хатки та звернула увагу на одну в селі Чернещина, на пагорбі — стара, заросла деревами. Та я побачила стіну та зрозуміла, що це мазанка», — пригадує Наталія.

Такою хатка-мазанка була до того, як її відновили небайдужі жителі Краснокутської громади. Фото надала героїня

Каже, було б добре відновити хатку, яку буде добре видно з дороги, і люди змогли б приходити туди. Директорка поговорила з дітьми, разом з’їздили на місце, зробили кілька фото. Усім сподобалося, та роботи був непочатий край. Тож Наталія звернулася до селищної голови, яка за фахом історикиня, і та з радістю підтримала ідею.

Толока з глиною та мільйон гривень на мрію

Навесні 2023 року почалися роботи — працівники громади вичистили територію.

Тривають роботи біля хатки, яка стала освітнім простором для громади. Фото надала героїня

«І от ця хатка — така вона старенька, без вікон, облуплена. Але вже до неї почало тягти. Я кажу: “Діти, дивіться — територія вичищена. Що наступне треба робити? Так, мазати”. Тож влітку ми зробили толоку та мазали хату».

Це було неймовірне дійство, як із захватом розповідає Наталія. Прийшло близько 70 людей — місцеві, діти з ліцею, працівники громади. Були навіть коні, що місили глину, і музики, щоб підбадьорювати. Спочатку діти стояли трохи осторонь, а тоді попросили дозволу приєднатися — і їх уже було не відтягнути від глини та від хати.

«Ми й глину місили, і кидалися нею, і мазали хату. Пішов дощ, а ми й не помічали. Коли ми помазали хату, вона стала зовсім іншою — чепурною, красивою, хоч і двері перехилені та вікна вибиті», — пригадує Наталія.

Толока з кіньми в Краснокутській громаді. Глину місили всі разом. Фото надала героїня

Усередині мазанка теж була в поганому стані — піч розібрана, долівка пошкоджена. Щоб відновити її, треба було багато грошей, але це не зупинило ентузіастів. Наталія каже, що вони виграли грант на мільйон гривень від Cedos і Western NIS Enterprise Fund завдяки ГО «Культурний діалог», яка допомагає з проєктом.

«Ми розуміли: щоб виграти мільйон, повинен бути професійний підхід. Ми обрали дуже гарну команду проєкту. Це люди з нашої громади — природоохоронці, архітектори, дизайнери», — розповідає Наталія.

Приєднався й уродженець громади, який зараз працює в Києві — архітектор Олександр Столовий. Відновлювати хатинку теж взялися креативно — через майстер-класи. Кожен етап відновлення має свого майстра з громади, який не просто працює, а й показує охочим, як він це робить, пояснює процеси. Так майстер із саману показав, як виготовляти блоки з глини та соломи. Майстер-пічник розповідав про особливості цегли, яку використовують для печей. Коваль запросив у свою кузню й відновив залізні елементи хати: завіси, защіпки тощо.

Такою стала вже підмазана хатка в Краснокутській громаді на Харківщині. Фото надала героїня

«Усе робили наші місцеві майстри. Ми спеціально до цього проєкту не залучали майстрів з інших громад — хотіли показати дітям, наскільки багата наша земля, і не тільки ресурсами, а й талановитими людьми. Діти теж мали завдання — знаходили майстрів у своїх селах, брали інтерв’ю, робили фото. Як результат — готуємо електронний посібник про майстрів Краснокутської громади», — пояснює жінка.

На ці майстер-класи приїжджали діти не лише з Краснокутського ліцею, а й з інших шкіл громади — їх тут 13.

Традиційне поєдналося з сучасним

Долівку вирішили не відновлювати, а постелити дерев’яну підлогу. Зробили віконниці, відновили двері, побілили всередині.

Інтер’єр хатки-мазанки змінився — його доповнили традиційним посудом і текстилем. Фото надала героїня

«Коли вона стає білесенька, то просто оживає. Якось так пахне в цій хаті гарно. Я наче в дитинство повернулася», — пригадує директорка.

Та Наталія наголошує, що їхня мазанка — не музей:

«Головна ідея в тому, що це не мертвий простір, де не можна нічого чіпати — просто подивилися й пішли. Це поєднання минулого з сучасним. Уявіть, на базі столітньої хатки можна провести наукову конференцію!».

Меблі тут сучасні — легкі пластикові столи, стільці. Це для того, щоб можна було змінювати простір під конкретну потребу: і показати презентації з проєктора, і зліпити разом вареники, і навчитися танцювати. Або, наприклад, місцева майстриня проводила майстер-клас із запашних рослин, з яких можна готувати чай.

Учні ліцею в оновленій мазанці в селі Чернещина. Фото надала героїня

Є й традиційні елементи — мисники з глечиками, але і їх задекорували по-сучасному — додали підсвітку. Зараз оформлюють усі документи, щоб можна було взяти працівників у цей освітній простір. Поки прибирати допомагають техробітниці з ліцею.

Напис — як у Голівуді

На хатинці не зупиняться. Наталія ділиться планами: на подвір’ї хочуть звести літній павільйон із саманних блоків і зробити піч, щоб майстер-класи та творчі зустрічі можна було проводити й улітку. Хочуть висадити живопліт, зробити грядочки.

«У нас грядочки будуть розділені квітами. От росте капуста — тоді чорнобривці, там ще щось — і майорики. Такий город буде, як у бабусі», — говорить Наталія.

Планують посадити й сад:

«Почали досліджувати, які саме фрукти використовують місцеві, і виявилося, що борщ варять з гніченими грушами. Тож вирішили посадити грушевий сад».

Ідей дуже багато — люди захопилися цим проєктом. Архітектор Сашко Столовий навіть запропонував зробити напис, як у Голівуді:

«Наша хатка розташована на белебні — це край вулиці й підвищення. То можна написати буквами з підсвіткою при в’їзді — “На белебні”».

Тут є місце для усамітнення — сучасне та зручне. Фото надала героїня

Ця хатка-мазанка на пагорбі, як магніт у Краснокутській громаді — так її назвав один з майстрів Микола Пазич. Наталія розповідає, що й сама потрапляє під її чари: «Буває, набігаюся за день і їду в хатку. Думаю, що сили в мене вже не буде, але 5 хвилин минуло, і я не знаю, де взялися сили. Попила чайку з трав, з’їла пиріжечок і почуваюся зовсім інакше».

Інакше тут почуваються і школярі:

«У них очі горять у цій хатці. Я не бачила ні разу, щоб дитина сиділа в телефоні тут — хіба сфотографує щось. Для мене як для людини, яка працює в освіті, дуже важливо, що діти відволікаються. Їм це подобається, і є бажання навчитися щось робити своїми руками».

Минулого року Наталія Момот їздила в Польщу, щоб подивитися на досвід колег. Каже, що мине час, і в нас буде не гірше — освітяни будуть їхати в Україну переймати досвід:

«Те, що ми маємо — найцінніше. І та країна, де ми живемо — найкрасивіша у світі. Я так вважаю і маю надію, що так будуть думати й наші діти. Частина з них уже так думає, повірте — особливо ті, що долучилися до цього проєкту».