Чи потрібен досвід, аби відкрити власну ферму? Історія молочного бізнесу з Харківщини, що працює за 50 кілометрів від кордону з росією

Своєю наполегливістю та кропіткою працею подружжя Ковалів за два роки створило власний молочний бізнес у Хотівлі, що на Харківщині. До воєнного стану ферма «Пані Юпітер» щоденно постачала 7 тонн молока, а також запускала крафтове виробництво сирів, школу-майстерню з кондитерської справи й навіть приймала туристів. Однак все зупинила війна.

Про те, як ідея покроково перетворилася на бізнес, як під час повномасштабного вторгнення доводилося виливати молоко й допомагати корівкам та селу виживати, для ШоТам розказала Наталія Коваль.

Наче все попереднє життя було для того, аби розпочати свій бізнес

Я працювала викладачем у Харківському національному економічному університеті. Але коли чоловік втратив роботу топменеджером, то ми стали думати, чим займатись і куди направити свої зусилля. У той час я шукала якісний і безпечний кисломолочний сир для дітей, а коли не знайшла, то стала купувати молоко та робила власноруч і сир, і йогурт. Подивившись на це, чоловік запропонував відкрити власну молочну ферму. Він зрозумів, що якщо підійти до справи з розумом, то можна досягти гарних результатів.

Подружжя Ковалів створило власний молочний бізнес. Фото надала Наталія.

Подумали – зробили. Першим кроком було навчання. Мій чоловік вже мав вищу освіту авіаційного інституту та МВА, та ще пішов на нове профільне навчання – зоотехніку на заочній формі. Але й так його навчання відрізнялось: ходив на заняття до старших курсів, приходив з питаннями до різних викладачів, а дисципліни непрофільні здавав автоматом. Такий свідомий підхід допоміг приділяти увагу дійсно важливим речам.

Другий крок – пошук земельної ділянки для ферми та фахівців. Цим також на початку займався чоловік, а я підтримувала його діяльність. Згодом ми звернулись до експертної організації й замовили проєкт господарства. На розробку документації пішло немало, майже пів року. І тут вже я приєдналась: чоловік пішов заробляти гроші на життя родини й будівництво бізнесу, а я стала займатись з проєктантами та загрузла в цьому (у хорошому сенсі).

Далі – будівництво. Мені пощастило знайти чудових будівельників: ми якраз купували «серце» молочної ферми – доїльне обладнання, і наші постачальники обладнання порадили будівельну групу. Мені хлопці сподобались своєю професійністю, і чоловік також після знайомства погодився працювати з ними.

Ферму планували як комплекс будівель, але будували все по частинах. Фото: ШоТам.

І якщо здається, що все це триває довго, то це не так. Від ідеї, що виникла на початку 2012 року, до закупівлі перших тварин пройшло близько двох років. Це стало можливим, бо ми мали сильне бажання та паралельно запускали декілька процесів. Наприклад, планували ферму як комплекс будівель, але будували все по частинах: спроєктували одну частину – почали будівництво, і водночас продовжуємо проєктувати наступні частини. Загалом робота неслась наче гарячі пиріжки і чоловік мені іноді жартома дорікає, що я не дала часу порозмірковувати, а кинулась до праці.

Так ми вже у вересні 2013 зробили передоплату за нетелів. Тоді, коли у нас ще не було завершено будівництво! Але ж це корівники, а не розважальний центр. Тож має монтуватись швидко, принаймні наш формат. За домовленостями будівлі мали бути готовими 1 листопада, та я вирішила ще закласти місяць на всяк випадок і на грудень запланувала ввезення нетелів. Так і розпочала працювати наша ферма.

Від ідеї, що виникла на початку 2012 року, до закупівлі перших тварин пройшло близько двох років. Фото: ШоТам.

Переробляли 7 тонн молока екстра ґатунку на добу

Основа нашого виробництва – молоко екстра ґатунку. Завдяки якості та обсягам ми могли співпрацювати з великими корпораціями. За нашим товаром приїжджали PepsiCo Україна (що має потужності у Вишневому на Київщині). А під час карантину стали їздити ще й Danone (потужності – у Кременчуці).

Пізніше стали постачати на Міську молочну фабрику – кухню дитячого харчування у Харкові, де високі вимоги по якості та безпечності молока. Для мене було дуже важливо постачати компаніям, які прискіпливо відносяться і до якості продукту, і до графіків оплати.

Ще однією перевагою, на мій погляд, було те, що такі великі корпорації впроваджують контроль всього ланцюга постачання молока. Тому ми планували отримати ще додаткову сертифікацію ферми, а наші покупці готові були допомогти з цим питанням. Однак не встигли.

На початку 2022 року на фермі було близько 700 голів худоби, з них 300 доїлись. Ми також відкрили цех з переробки молока під торговою маркою «Пані Юпітер» і стали виготовляти крафтову продукцію: кисломолочні сири, мʼякі та напівтверді сири тощо. Все це невеликими обсягами та нетривалого терміну зберігання. Мали дві точки продажу товару, 40 людей у штаті і запускали туристичний напрямок ферми.

Ще у нас була школа-майстерня кондитерського та сирного мистецтва (за підтримки грантової програми USAID АГРО). До нас навідувалися і школярі, і дорослі, тож ми створювали великий маршрут разом з Історико-археологічним музеєм-заповідником «Верхній Салтів» та теплицею тропічних рослин.

Навесні 2022 року планували запустити баржу, що переправляла б людей з Великого Салтова до Хотівлі, готувались і до розширення переробки молока. Загалом мали амбітні мрії, але сталось непередбачуване – війна.

Допомагали корівкам та селу виживати на початку великої війни

З повномасштабною війною ми зупинили постачання молока. Не тому, що не хотіли, ми не могли: через зірвані мости за продуктом ніхто не міг приїхати. Ферма була заблокована річкою та водосховищем, а без переправ ми нічого не могли ні вивезти, ні завезти. Крім цього, були обмежені і у життєво необхідних речах для корів, таких як лікарські препарати та вітаміни.

Куди дівати молоко? І хоча ми його роздавали на локальні потреби, але молока було настільки багато, що були вимушені виливати. Тому ми «законсервували» корів, тобто припинили їх доїти. Так залишили всього 300 літрів молока на день для потреб села: підтримки багатодітних сімей, пенсіонерів та тих, кому це потрібно. Тут в нагоді стало і наше крафтове виробництво. Ми робили все, щоб зберегти, а не виливати молоко.

На базі нашої школи-майстерні ми стали випікати хліб. Було складно, адже часто не було електрики. На щастя, ми мали власний генератор і тому поєднували графік доїння та запуск печей. Хліб, молоко, кисломолочний сир, сулугуні – це допомогло селу виживати під час війни.

Корівки переживали разом з нами складні й голодні часи: ділили корм, аби дожити до нової трави. Це впливає на здоровʼя корів та їхню можливість давати молоко. Якщо раніше молоко було жирністю 2,5% з 2% білку, то нині показники менші.

Працюємо на 30% від довоєнної потужності, але не опускаємо руки

У жовтні 2022 року до нас доїхав перший молоковоз. Невеликий – всього 600 літрів, та все ж ми отримали перші гроші за оптове постачання молока.

Але і наші можливості впали. Адже якщо корова не телиться, то і молока немає. Так у нас лишилось близько 150 дійних корів, що дають до 2 тонн молока на день. Наразі це ті, хто народили телят у липні-серпні минулого року і лише декілька – навесні 2023. Тобто вони завершують період доїння. Тож у нас такий «сухий» період: маємо багато витрат на годування та заготівлю кормів, а молока мало.

Та ми не опускаємо руки, а навпаки – працюємо. Заготовляємо сіно: перший укіс вже зʼїли, другий ще їмо. Готуємо силос, що стабілізує збалансоване годування корів. Та маємо плани та надії, що все вдасться, і через 9 місяців знов матимемо і телят, і молоко.

Складно і з постачанням. До нас не можуть доїхати машини, що перевищують 20 тонн. Тому з минулої осені ми переключились на співпрацю з Богодухівським молзаводом, що забирає молоко невеликою автівкою на 4 тонни. Тому я намагаюсь знайти, як переробляти молоко і продавати вже більш вартісну продукцію. Це допоможе і відновлювати наші обсяги виробництва молока, і дати більше роботи жителям села. Адже зараз на фермі всього 17 людей упорівнянні з 40 до воєнного стану. А з переробною частиною ми зможемо наймати більше людей з навколишніх сіл.

Хліб, молоко, кисломолочний сир, сулугуні – це допомогло селу виживати під час війни. Фото: ШоТам.

Хочеться, аби держава підтримувала людей на місцях

Ми б хотіли відновлювались швидше, та, на жаль, наша ферма не підходить по критеріях програм підтримки бізнесу. По-перше, програми вимагають створення нових робочих місць. Для нас новим вважається 41-ше місце, але ж ми скоротили виробництво через війну. І коли ми збільшили з 13 до 17 працівників – це вже плюс і для нас, і для села. Але не підходить для державної допомоги. З такими темпами й обмеженнями у логістиці я поки не знаю, коли ми зможемо відновити ту кількість робочих місць, що була у 2021 році.

По-друге, програми підтримки передбачають працевлаштування вимушено переміщених осіб. Однак ми знаходимось за 50 кілометрів від російського кордону. Люди, які змогли виїхати з більш страшних місць, їдуть далі до більш безпечних регіонів. З нашої місцевості люди також виїжджають. І тому мають бути програми, що підтримують не лише переселенців, а й людей, які залишаються працювати. Людей, які хочуть бути на свої землі в Україні.

Авторка: Марина Мрук

https://shotam.info/chy-potriben-dosvid-aby-vidkryty-vlasnu-fermu-istoriia-molochnoho-biznesu-z-kharkivshchyny/