Феномен Краснограда: Лунін і Мудрик народилися в маленькому містечку на Харківщині та займалися в одній ДЮСШ

«Реал» Андрія Луніна та «Челсі» Михайла Мудрика зіграють у чвертьфіналі Ліги чемпіонів. Унікальна подія для українського футболу вже тільки б тому, що обидва гравці народилися в одному місті – у 20-тисячному Краснограді на Харківщині.

Вперше гучно про цей неймовірний факт заговорили минулого року, коли футболісти зіграли один проти одного на «Сантьяго Бернабеу» в Лізі чемпіонів. Для Луніна – це взагалі був дебют в турнірі. У матчі-відповіді у Варшаві обидва зіркові українці також були у складі своїх команд, пише "Трибуна".

Взимку Мудрик створив трансферну сенсацію і перейшов у «Челсі» за 70+30 млн євро. Не факт, що цього разу двоє уродженців Краснограда знову вийдуть разом на поле, але точно чекаємо їх у заявках своїх команд.

Головним символом Краснограда є фортеця – від неї залишилися руїни

А зараз коротка історія Краснограда. Це місто має статус райцентру Харківської області. Населення на 2001 рік становило 22 670 осіб, а на 2020-й – 20 232 особи. Це в самому кінці другої сотні найнаселеніших українських міст.

Відстань від Харкова – 106 км, найкоротший шлях машиною можна подолати за 1 годину 30 хвилин. Красноград знаходиться поблизу межі Полтавської області. До Полтави навіть ближче, ніж до Харкова – 82 км і 1 година 16 хвилин у дорозі.

Місто було засноване як Бельовська фортеця у 18 столітті – десята у складі Української лінії оборонних укріплень від татар, що проходила від Дніпра до Сіверського Дінця. Це була велика земляна споруда у формі чотирикутника з бастіонами по кутах. У фортеці розміщувалися казарми, пороховий льох, склад зброї та обмундирування, скарбниця, криниця та мережа підземних ходів. З часом біля неї почали формуватися поселення та інфраструктура.

Зараз від фортеці залишилися лише руїни, але вона є головним символом Краснограда. На цьому місці встановили пам’ятну стелу (на фото).

Красноград відвідав відомий американський мандрівник на коні

Цікавий факт з історії міста. У 1890 році Красноград відвідав американський мандрівник Томас Стівенс. Він відомий тим, що уперше в світовій історії здійснив навколосвітню подорож на велосипеді. Згодом редакція «The New York World» Джозефа Пулітцера замовила Стівенсу серію репортажів про Російську імперію.

Під час подорожі він відвідав Харків, де про нього написала місцева газета. Проїхав Запоріжжя, Нікополь, Берислав, Перекоп, Бахчисарай, Севастополь та інші міста сучасної України. В Краснограді його вразили соняшникові поля. А ще там він дивувався купцям, які добре заробляли на насінні, яке розходилося по всій імперії. Люди в ті часи мали звичку масово лузати насіння в театрах, офісах, магазинах чи просто на вулиці. Томас називав це «дикою традицією».

Пересувався американець на коні, а згодом свої мандри та спостереження описав у книзі «Через Росію на мустангу». У своїх репортаж Томас розповів історію про Мазепу і винищення Катериною ІІ козаків. А ще про різницю між українцями та росіянами. Цю книгу навіть зараз вважають однією з кращих про дореволюційні часи.

Письменник Сенченко писав про Красноград оповідання, а художник Мартинович малював ілюстрації до «Енеїди»

Учні вчительської семінарії. Сидять скраю праворуч Олександр Копиленко (перший) та Іван Сенченко (другий). Костянтиноград, 1920 рік

Свою сучасну назву місто Красноград отримало у 1922 році. Раніше мало назву Костянтиноград – за легендою на честь внука Катерини ІІ. Вона зупинялася тут, коли отримала звістку про народження Костянтина і видала указ про присвоєння містечку статусу міста.

Також зустрічається назва Червоноград. Наприклад, у творах письменника Івана Сенченка, який народився і виріс у Красноградському районі. У нього є цілий Червоноградський цикл – оповідання, повісті, вірші.

«Червоноград – місто п'яти парових млинів, одного депо й двох залізничних віток. Ось що мав я побачити одного травневого вечора року 1927-го, залишивши за спиною Харків, що стоїть на розточчі трьох річок – Лопані, Неплюя й Штечі, з яких дві останні існували лише в анекдотах і довідниках.

Вийшов на ріг вулиці і почав чекати трамвая, візника, автобуса. Стоїмо – ріг і я. Потім почали їхати. Спочатку приїхав трамвай. Я мав бути в ньому пасажиром номер триста шість. Три сотні поїхали, триста шостий залишився. Отже, спокій. Насамперед спокій», – писав Сенченко у повісті «Подорож до Червонограда».

Іван товаришував ще з одним талановитим уродженцем Краснограда – дитячим письменником Олександром Копиленком. Його іменем названа одна зі шкіл міста.

Цікава історія в Красноградського краєзнавчого музею. Його заснували з ініціативи відомо українського художника Порфирія Мартиновича, який народився в Краснограді і провів там більшу частину свого життя. Він намалював ілюстрації до поеми Івана Котляревського «Енеїда». А Ілля Рєпін взяв Мартиновича за прототип бурсака у своїй картині «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Помер художник у рідному Краснограді від голоду взимку 1933 року.

Музей імені Мартиновича знаходиться в будинку Роберта Шиндлера, який працював лікарем в Краснограді і став основоположником охорони здоров'я у місті. На свої власні кошти і за своїм проєктом він збудував земську лікарню, обладнав там рентген-кабінет, оснащений обладнанням з Німеччини. Шиндлер приймав у лікарні пологи і виконував складніші хірургічні операції. Помер, заразившись тифом від хворого.

А тепер Красноград у всьому світі знають завдяки Луніну та Мудрику. Навіть Вікіпедія додала футболістів до списку відомих уродженців міста. Міша та Андрій не тільки народилися в одному місті, але й займалися в одній ДЮСШ Краснограда, яку відкрили 1970 року. У 2021 році її визнали кращою за станом фізичного виховання в закладах системи освіти України.

Лунін став почесним громадянином Краснограда після перемоги на молодіжному ЧС

Андрій Лунін з першим тренером Іваном Маньком

Лунін народився 11 лютого 1999 року в Краснограді в родині Олексія і Світлани Луніних. Батько також уродженець цього міста, а мама з Полтавської області.

Андрій навчався у звичайній школі № 2, а паралельно пішов на футбольну секцію до красноградської ДЮСШ, де його першим тренером став Іван Манько.

«У мене така практика, що я набираю команду тільки з другого класу. Першачків не беру, адже вони ще замалі. Їм складно перебудуватися із садка на школу – новий режим, навантаження тощо, – розповів Манько в інтерв’ю виданню «Слобідський край». – Але до мене підійшли тато Луніна та іншого його однолітка, і попросили, щоб я взяв їхніх синів. Тоді розмов про професійний спорт і близько не було. Головне – щоб дитина була просто зайнятою. У результаті я погодився, хлопці почали тренуватися з дітьми 97-го року народження.

Але ці першокласники, особливо Андрій, влилися в колектив зовсім безболісно. З перших тренувань було видно, що Лунін дуже здібний, він все в себе вбирав, як губка. Виконував на відмінно всі завдання, які йому давали, плюс від природи йому було дано хорошу швидкість і світлу голову, що в дитячому віці дуже багато значить».

Андрій розпочинав у спортшколі як атакуючий гравець. Вже за кілька місяців він поїхав на свої перші в житті змагання – чемпіонат України з футзалу в Алушті. Тоді у Криму з маленьким Луніним стався цікавий випадок.

«Коли заселялися, то діти самі писали свої прізвища в бланки на проживання. Там переважно третьокласники були, хоча і їм проблематично було це зробити, а Андрію тим паче. Дивлюся, а він малює чи будиночок, чи конверт. Питаю: «А що ти робиш? Напиши своє прізвище». А він таким тихим голосом: «Так я ще писати не вмію», – згадує з посмішкою Іван Манько.

В Алушті Лунін став бронзовим призером першості і отримав приз наймолодшого учасника змагань.

«Андрій багато тренувався і дуже відповідально ставився до цієї справи, незважаючи на такий малий вік. У нього пропусків практично не було, хоча пішки доводилося ходити у спортшколу близько двох кілометрів. І в основному він ходив сам. А якщо все ж таки пропускав заняття, то тільки з поважних причин – хвороба або щось на кшталт цього», – продовжує тренер.

Перехід на позицію воротаря відбувся у 2007 році.

«Тоді я вже збирав команду 99-го року народження і кожну дитину переглядав на позицію воротаря. Оцінював реакцію, рухливість, роботу з м’ячем тощо. Андрій був універсальним футболістом і за цими аспектами виявився найкращим. Відтоді я з ним почав працювати винятково як з голкіпером. Він із задоволенням став воротарем – усе підказував партнерам і добре читав гру. Крім цього він мав пристойний удар. Коли отримував м’яч у руки, брав – і від воріт до воріт забивав. За турнір бувало і чотири-п’ять голів, стоячи на воротах, міг покласти», – згадує тренер.

Андрій вже як воротар став чемпіоном України з футзалу в Кобеляках Полтавської області. Також його назвали найкращим гравцем турніру.

Лунін провів у рідній ДЮСШ 5 років – з 2005-го по 2010-й. Потім була академія харківського «Металіста», перехід в «Дніпро» та «Зоря», звідки українець сенсаційно потрапив у «Реал». Після перемоги збірної України U-20 на молодіжному чемпіонаті світу воротар в інтерв’ю згадував про рідну школу.

«У такі щасливі миті згадуєш людей, яким вдячний за безцінні уроки, які вплинули на мою кар“єру. Це тренер красноградської ДЮСШ Іван Манько, наставник воротарів академії «Металіста» Сергій Вольваков та мій тренер воротарів у юніорській збірній В“ячеслав Кернозенко», – говорив Лунін.

Згодом він приїхав у свою школу з трофеєм «Золота рукавичка», як найкращий воротар чемпіонату світу U-20.

«Пишаюся Андрієм та його досягненнями. Приємно відчувати, що в ньому є часточка і моєї праці, – сказав тоді Іван Манько. – На свої перші змаганням ще зовсім малим він поїхав після двох місяців навчання у спортивній школі. Всі хлопці у групі були старші на два роки, але вже тоді він показав сильний характер. Одночасно моєму учневі вдається залишатися скромним і щирим. Напевно, це також один із секретів його успіху».

За рік Лунін подарував своїй школі комплекти футболок на три команди. Це був подарунок до Дня захисту дітей. «Це не перший знак уваги до вихованців і тренерів. Ми пишаємося його досягненнями і щиро вдячні за цю підтримку», – сказав тоді директор ДЮСШ Володимир Прохватило.

До речі, в Андрія Луніна є звання Почесного громадянина Краснограда.

«Коли «Реал» грав з «Шахтарем», то весь Красноград говорив чи заб’є Мудрик Луніну»

Мудрик народився 5 січня 2001 року. Мама Інна – вчитель молодших класів у Краснограді, а тато Петро – викладач з музики. Після роботи батько завжди ходив з сином на шкільний стадіон біля будинку пограти у м’яч. Це був їхній сімейний ритуал.

Чотири місяці тому Роман Бебех побував у Краснограді і поспілкувався з батьками Михайла. Мама розповіла класну історію про те, як син займався бальними танцями.

«Він не дуже хотів ходити на танці, хоча має дуже гарний музичний слух. Взяла його трішки на шантаж – два роки мусів ходити на танці, щоб я його пускала на футбол», – розповіла мама.

Сам футболіст в інтерв‘ю для журналу Ліги чемпіонів розповів, що його футбольний шлях розпочався у місті Красноград. До речі, Михайло починав грати воротарем. Зараз же зізнається, що йому більше подобається забивати м'ячі і обігрувати.

«Я попросив батьків, щоб вони відвели мене до футбольної секції. Там був тренер, який на перших тренуваннях дуже на мене кричав. Я сказав, що не хочу більше грати. Я пішов і згодом просто грав з друзями у дворі, а через рік прийшов назад. Все ж таки зрозумів, що не можу без футболу, хочу займатися якнайбільше.

Мені пощастило працювати в академії з багатьма хорошими тренерами, які вірили в мене, давали свободу дій. Саме тому я міг показувати свої найкращі навички і завдяки цьому я став футболістом, який не боїться брати відповідальність на себе», – сказав Мудрик.

У ДЮСШ Краснограда зараз фото двох зіркових футболістів висять на дошці – «Гордість школи».

«Коли «Реал» грав з «Шахтарем», то весь Красноград говорив чи заб’є Мудрик Луніну, – згадує директор ДЮСШ Володимир Прохватило. – Ні одна ДЮСШ в Україні не може похвалитися, що два її вихованця одночасно грають у збірній України і в Лізі чемпіонів один проти одного».

Перший тренер Мудрика Михайло Меркулов пригадав, що на футбол його привів батько.

«Швидкісні якості – це вроджено і передалося від батьків. Це не можливо напрацювати, тільки розвити далі. У нього дуже сильна координація, тому він так володіє м’ячем. Він навіть в мене після всіх тренувань приходив додому і працював над собою. Весь час проводив на майданчику з м’ячем».  

А вчителька фізкультури Михайла в ліцеї Наталя Меркулова розповіла, що м’яч просто прилипав до його ноги. «Він такі фінти показував з першого класу, що я була в захваті. Завжди прагнув бути кращим і виконував всі вправи дуже добре. Розвинутий фізично з усіх видів спорту, але футбол був його стихією. Дуже любив змагатися в різних естафетах і хотів всюди бути першим. А мамі говорив, що колись вона буде сидіти на трибуні і дивитися його ігри. Дійсно, він дійшов до своєї мрії».

Так, саме на цьому полі починали Лунін і Мудрик. Це робить історію міста і двох його зіркових вихідців справжнім феноменом.

«Моя думка – ті, хто народжуються в таких умовах, і в кого у дитинстві нічого не було окрім мрії та бажання, мають набагато більше шансів досягти успіхів, ніж ті у кого все є. Ситі коти мишей не ловлять. Не таке велике значення має, де ти народився, як те, що далі ти робиш», – сказав Мудрик.

***

І ще кілька фото Краснограда. Цікаво, за кого там сьогодні будуть вболівати.