Леонід Биков: Харків пам’ятає?

Колись ім’я Леоніда Бикова було для українських хлопчаків мало не священним. Проте і зараз зняті ним фільми б’ють рейтинги популярності і знаходяться серед найулюбленіших фільмів пострадянського простору, включаючи прибалтійські держави — члени ЄС.

Його пам’ятають в Києві та на його малій батьківщині Краматорську (де 2002 року відкрито пам’ятник актору і режисеру), проте мало чомусь згадують у Харкові — місті, яке оформило його акторський і режисерський талант, де видатний актор оформився, як самостійна творча особистість.

Леонід Федорович Биков народився 12 грудня 1928 року в селі Знаменському (нині у складі селища Черкаське) Слов'янського району Донецької області. Це коли зі Слов’янська їхати до Лозової.

У 1929 році батьки переїхали до Краматорська, де Биков закінчив середню школу №6 у так званому Соцмісті, там же вперше вийшов на сцену місцевого БК імені Леніна. Він і досі стоїть у Соцмісті Краматорська, а перед ним стоїть бюст Леоніда Бикова.

Під час війни Леонід разом з сім'єю знаходився у евакуації в Барнаулі. З дитинства він мріяв про авіацію і двічі вступав до льотних училищ.

Перший раз — в Ойрот-Турі (в 1943 році), куди була в 1942 році евакуйована 2-а Ленінградська школа військових льотчиків, але туди його не взяли через маленький зріст і приписаний собі вік. Другий раз — в Ленінграді (в 1945 році), в 2-у спецшколу для льотчиків, яка була трохи пізніше розформована по причині закінчення війни.

У театральний інститут в Києві його не прийняли, проте він вступив і закінчив акторський факультет Харківського театрального інституту (1951).

У 1951—1960 роках Леонід Биков працював у складі Харківського державного академічного театру ім. Тараса Шевченка. У театрі починається його акторська кар'єра.

Після Харкова Леонід Биков подався до Ленінграду, де працював актором і режисером кіностудії «Ленфільм».

1969 року його послали «зміцнювати» кіностудію ім. Олександра Довженка. Кажуть, що Бикова витяг до Києва сам Петро Шелест, тодішній партійний вождь УРСР, родом з Харківщини.

У кіно свою першу роль він зіграв у 1952 році в фільмі «Доля Марини». Наступну роль він отримав у кінокомедії «Приборкувачка тигрів», де він зіграв Петю Мокіна. Роль Мокіна обіцяла стати для нього знаковою — роль незграбного хлопця, якому не везло у приватному житті, проте, на щастя, так не сталось. У 1955 році Леонід Федорович зіграв головну роль у кінокомедії «Максим Перепелиця» Анатолія Граника.

Фільм знімався в Україні за участю українських акторів творчим колективом «Ленфільма». Успіх був приголомшуючим. Через 25 років автору вдалося подивитися комедію в кінотеатрі — вільних місць не було.

В кінці 1960-х років разом з Євгеном Онопрієнко і Олександром Сацьким Биков написав сценарій фільму про льотчиків-винищувачів на війні, який довго не пропускала цензура з-за його «негероїчності».

Після довгого очікування в 1972 році, Биков нарешті почав знімати «В бій ідуть лише „старі“». У цій картині Леонід Биков зіграв головну роль. Успіх був ще більшим, ніж у «Максима Перепелиці» - 1972 року «В бій ідуть лише „старі“» зайняв перше місце у радянському кінопрокаті.

У 1976 році Биковим був знятий ще один фільм — «Ати-бати, йшли солдати». Знову на першому місці не героїзм захисників Батьківщини (хоча і він присутній наприкінці фільму), а людські взаємини між бійцями і головне — пам’ять нащадків про загиблих на війні (чого зараз не вистачає).

У 1978 році початок зйомок фантастичного сатиричного фільму «Прибулець» за повістю Євгена Шатька «Прибулець-73», в якості автора сценарію, режисера та виконавця головної ролі інопланетянина Глоуза. До 1979 року вже відзнято дві частини фільму на відеоплівку, представлені суду критиків. Картину чекав успіх, але втрутилась доля...

За однією з версій, під час зйомок картини, Леонід пише дивний лист-заповіт на ім'я своїх друзів Миколи Мащенка та Івана Миколайчука, як би передчуваючи швидку трагедію. За іншою,заповіт було написано за три роки до смерті, після перенесеного ним інфаркту. Лист, за спогадами його дочки Мар'яни, було написано на невеличкому аркушику в стилі батька, з назвою «А якщо це кінець…».

«…Нехай хтось один скаже слово «прощавай», і все. Не треба цирку, так званого почестями. Після цього «дерболизнути» хто скільки може. А потім нехай 2-га ескадрилья вріже «Смуглянку» від початку і до кінця…»

Леонід Федорович трагічно загинув у автомобільній катастрофі на трасі «Мінськ-Київ» 11 квітня 1979 року. Биков повертався на своїй машині з дачі під Києвом. Попереду нього рухався трактор МТЗ-50 з культиватором (приобрести по выгодной цене можно культиватор на Agroum.ru ), і Биков вирішив його об'їхати. Однак, як тільки він став здійснювати обгін, йому назустріч вискочила вантажівка ГАЗ-53. Биков почав гальмувати, однак уникнути зіткнення не вдалося. Вантажівка протягла «Волгу» Бикова 18 метрів… На момент смерті Бикову було всього 50 років.

Похований Леонід Федорович Биков на Байковому кладовищі в Києві.

2007 року у Києві відкрили пам’ятник радянським льотчикам Другої світової у вигляді персонажа Леоніда Бикова комеска Титаренка з його легендарної стрічки «В бій ідуть лише „старі“.