До 24 серпня, Дня Незалежності, Україна приходить у положенні системної політичної кризи. І це вкрай небезпечно під час війни.
Безумовно, на болотах так само є системна криза. Але ледь приходиться надіятися, що там «затанцюють лебеди», як 35 років тому. путін не Горбачов.
У нього немає сумління, совісті. Тиранів виносить з влади лише смерть.
Й путін вбив всіх своїх Єльциних — Нємцова, Навального, інших. Тому розраховувати, що російська система сама собою повторить сценарій кінця СРСР, було б щонайменше наївно.
А ось українська системна криза може коштувати нам держави, попри кров, яка була пролита.
«Форест Гамп» заглибила прірву
Операція «Форест Гамп», яка стала продовженням операції «Мідас», заглибила прірву між активною частиною суспільства та керівництвом держави, запевнила людей в тому, що країною керує мафіозна-корупційна структура.
При цьому важливо розділяти політичне сприйняття та юридичні факти: розслідування НАБУ і САП тривають, а фігурування людини у кримінальному провадженні саме по собі не означає встановленої судом вини. Але проблема вже давно вийшла за межі конкретних кримінальних епізодів.
Проблема в тому, як це сприймається суспільством.
Де-факто Президента підтримують лише та частина населення, яка позбавлена бажання та можливості аналізувати інформацію й пливе за течією.
Але на них не випливеш — вирішують навпаки пасіонарії.
І тут виникає головна проблема.
Людям потрібні дії, а не попередження. Тим більше коли в інертних немає більшості. А її немає через підготовку до зими.
- Народ дратують попередження про складну зиму.
- Людям потрібні дії й захист.
- Так само потрібен захист від балістики та FPV.
- Бізнесу потрібні дії та захист складів.
- Людям потрібен контроль над ТЦК й водночас справедливі ротації і демобілізація добровольців.
Занадто багато кадрових питань. Не зрозумілі кадрові питання як по Федорову й перехід його в політичну опозицію.
Саме звернення Михайла Федорова 18 серпня стало окремим політичним фактором: колишній міністр оборони заявив про «системну кризу управління», критикував вплив приватних інтересів та порушив питання про відновлення демократичних процесів і можливість виборів під час війни. Ще недавно людина була частиною системи.Тепер вона також говорить про системну кризу.
Це все питання, які накопичуються. І вони не зникають від того, що про них не говорити.
Вибори зараз — окреме питання. Вибори під час війни зараз вкрай складно провести.
Мільйони українців перебувають за кордоном. Частина територій окупована. Військові знаходяться на фронті. Є постійна загроза ракетних і дронових ударів.
Українська влада наголошує, що за умов воєнного стану проведення виборів неможливе. Водночас чимало лідерів думок уже запропонували шукати механізм проведення виборів навіть за умови тривалої війни. Але ці механізми неможна шукати роками - рішення потрібні на вчора.
Але проблема не тільки у виборах.
Якщо вибори зараз неможливі, тоді повинні існувати інші механізми оновлення довіри до влади. І одним із таких механізмів міг би бути уряд єдності.
Уряд єдності міг би врятувати ситуацію. Це не означає, що потрібно зараз проводити вибори будь-якою ціною. Не означає це й те, що президента треба негайно змінювати. Але уряд єдності міг би врятувати ситуацію. Дати можливість представникам різних політичних сил долучитися до управління.
Дати суспільству відчуття, що країною керує не вузьке коло людей. Показати, що держава здатна перезібратися без політичного вибуху.
Інакше ця криза може мати дуже погані наслідки. Україна сьогодні воює не просто за територію. Ми воюємо за можливість залишатися державою.
Тому внутрішня політична криза під час війни — це не питання політичних рейтингів. Це питання стійкості держави.
Якщо активна частина суспільства перестає довіряти керівництву, якщо військові не розуміють логіки кадрових рішень, якщо бізнес не бачить захисту, якщо люди не бачать дій у питаннях безпеки та зими, а корупційні скандали продовжують виникати один за одним — система з реактивною швидкістю втрачає запас міцності.
І тут не можна сподіватися, що все якось само минеться. Бо кров, яка вже пролита за Україну, не може стати аргументом для бездіяльності.